20 серпня в приміщенні Інституту історії НАН України відбувся науково-мистецький форум «Багатовікова боротьба за Українську державність: здобутки, невдачі та перспективи розвитку після завершення російсько-української війни», присвячений 35-й річниці відновлення Незалежності України.
Організаторами зібрання стали: Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті України (МБФНПУ), Національна спілка письменників України, Інститут історії України НАНУ, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ та Мала академія наук України.
Основними доповідачами стали академік Національної академії наук України, директор Інституту літератури НАН України Микола Жулинський, голова НСПУ Михайло Сидоржевський та Василь Куйбіда, секретар НСПУ, письменник і політик, член МБФНПУ.
Головними темами форуму було зазначено:
– Історичні здобутки та помилки на шляху до української незалежності.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Аналіз викликів під час нинішньої російсько-української війни.
– Стратегічні перспективи розвитку України після перемоги.
Отож, головний фокус доповідей на форумі був зосереджений на трьох стратегічних блоках: історичній ретроспективі, аналізі поточної війни та повоєнному моделюванню майбутнього України.
Відкрив захід із вступним словом член-кореспондент НАНУ, заступник директора Інститут історії НАНУ Олександр Реєнт.
Модерував виступи на форумі директор МБФНПУ, секретар НСПУ Борис Пономаренко.
Ключові деталі та тези виступів основних спікерів:
- Історичний блок та тяглість державотворення
Доповідачі, зокрема академік Микола Жулинський, акцентували на тому, що українська державність має понад тисячолітню історію, яка бере початок від Київської Русі, Козацької держави та УНР.
– Ідеологічний вимір: Наголошено на важливості деколонізації української історії та культури. Російська імперія століттями намагалася привласнити українську спадщину, тому повернення історичної пам’яті є елементом національної безпеки.
– Уроки минулого: Проаналізовано помилки визвольних змагань (зокрема періоду 1917–1921 років), де головними внутрішніми причинами невдач стали відсутність політичної єдності всередині країни та недооцінка підступності російського імперіалізму.2. Сучасний етап: Російсько-українська війна.
«Не думав. Вірніше, не вірив, що Росія наважиться на пряму збройну агресію, – зазанчив Микола Григорович. – Надто абсурдним і надто авнтюрним вважався такий шлях упокорення Путіним України. Я думав, що буде й далі посилюватися, продовжуватися гібридна війна, передусім інформаційна, економічна, з військовими провокаціями на Сході України. Але щоб так, методами випаленої війни, руйнуванням міст і сіл, масовими вбивствами мирного населення, знищенням всього, що забезпечує життєдіяльність людини, вандалізмом, грабунками і крадіжками… Не вірилося…
Відтак, нагадаю: в січні 1992 року голова Народного Руху України Іван Драч висловив не лише свою думку, застереження всіх націонал-демократичних сил на шпальтах газети «Літературна Україна»: «…В Кремлі вже не потай, а відверто готують найбільшу в світі армію, якій, хвалити Бога, так і не вдалося завоювати планету, для ногвого, другого в ХХ столітті, походу на Україну».
Тоді ж Іван Драч назвав єльцинську Росію «світовим агресором і палієм війни»».
2. Михайло Сидоржевський акцентував свій виступ на важливій ролі культурного та інформаційного фронтів:
– Культурна ідентичність як зброя: Війна ведеться ворогом не лише за українські території, а й за повне знищення української держави, ідентичності, мови та духовності.
– Роль інтелігенції: Наголошено на важливості українського слова, літератури та фіксації злочинів агресора через мистецькі та наукові праці. Сучасні письменники й науковці мають стати хронікерами цієї боротьби.
Зокрема М.Сидоржевський зазначив, що 35-та річниця Незалежності спонукає до: а) підбиття підсумків, аналізу досягнень і помилок на шляху державотворення, пройденого українською державою і українським суспільством від 24 серпня 1991 року; б) відвертої розмови про становище української держави в контексті російсько-української війни і про великі загрози й драматичні виклики, які усім нам доводиться вирішувати в цьому зв’язку; в) пошуку відповідей на проблеми, котрі неминуче виникнуть після завершення війни і після нашої перемоги над фашистською росією. Доповідач насамперед торкнувся гуманітарного комплексу проблем, наголосивши, що зміна влади і ймовірний прихід інших політичних сил до керівництва країною не означатиме автоматично вирішення всіх наших проблем. Не відбудеться кардинальних позитивних змін у державній політиці доти, поки не буде змінюватися кожен з нас. Особливо це стосується молоді, відтак надзвичайно важливе значення має державна політика у сфері культури і освіти, якість знань, рівень учителів і викладачів, формування програм, які б відповідали життєвим потребам українського суспільства на сучасному етапі.
- Перспективи розвитку після завершення війни
Політик і письменник Василь Куйбіда присвятив свою доповідь моделюванню майбутнього України:
-Трансформація суспільства: Розглядалися питання розвитку людського капіталу, модернізації критичної інфраструктури та економічного відновлення.
– Геополітичне позиціонування: Україна після завершення війни має стати не просто східним кордоном НАТО та ЄС, а одним із головних безпекових, оборонних та інтелектуальних хабів Європи.
«Світ, у якому Україна утверджуватиме свою перемогу, не повернеться до свого попереднього стану до статус-кво, – підкреслив у своєму виступі Васмль Степанович. – Народжується нова цивілізаційна парадигма: перехід від лінійної передбачуваності до сталої невизначеності; проникнення штучного інтелекту в усі сфери врядування; фрагментація міжнародного порядку, в якому безпека знову стала економічною категорією. Взаємозалежність, яка донедавна вважалася гарантією миру, перетворилася на зброю; технологічні платформи і штучний інтелект стали ареною міждержавного суперництва; демографічний ресурс і суспільна довіра до інститутів — стратегічними активами. У цьому світі конкурентоспроможність держави визначається не обсягом ВВП, а добутком чотирьох спроможностей — якості інститутів, людського капіталу, технологічної бази та безпеки, — і слабкість будь-якого множника обнуляє добуток. У такому світі виграють не великі, а швидкі; не багаті ресурсами, а багаті довірою…»
І на закінчення Василь Куйбіда підсумував: «Історичний досвід чотирьох циклів державотворення вчить: державність втрачали тоді, коли покоління державотворців не завершувало розпочатого. Покоління, представлене в цій залі, відновило Українську державу і провело її крізь найтяжчі випробування новітньої доби. Його історичний обов’язок — і привілей — перезаснувати Українську республіку для світу, що народжується: безпечну, конкурентоспроможну, європейську. Тоді перемога у війні стане тим, чим вона має бути, — незворотною перемогою українського державницького проєкту».
Окрім вищезгаданих доповідачів перед присутніми виступили: провідний науковий співробітник Інституту історії, доктор історичних наук Сергій Падалка, правознавець, державний і громадський діяч, перший Генеральний прокурор України (1991–1993) Віктор Шишкін, секретар НСПУ, письменник і політик Борис Пономаренко та інші.
Також на форумі виступили Герой України, народний артист Анатолій Паламаренко та заслужена артистка України Руслана Лоцман.
Сергій Куліда
Світлини Сергія Мартинюка