“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
* * *
Двері були сплетені
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
з живого коріння,
яке все ще пульсувало соком.
Вони не відчинялися,
а неохоче розплітали свої обійми,
ніби пускаючи гостя
у власне серце.
* * *
Є двері – розчахнуті усмішки:
будь ласка!
Загадкові двері інтригами ваблять –
заходь, будеш вражений,
тут стільки чудес!
Є двері – кокетки, спокушають грайливо
невловимою еротикою.
Є двері – як СТОП, нема чого лізти!
Ідіть собі геть – однозначно, не до вас!
* * *
Двері блукають світом,
серед зачинених дверей.
Мовчання притулку густіє.
Притулок самотніє –
до його дверей дедалі більше
приростає стін і парканів.
* * *
Хтось прагне музики нездоланно.
А хтось – убивати.
І це є жорстоким фактом.
Та нам своє робити –
розпросторювати музику.
Приходимо – і музика лунає,
уходимо – і музика лунає.
Зачиняються двері –
Проте музика лине…
* * *
Є люди, наче двері.
Коли одні двері
накладаються на інші двері,
то причавлена темрява
починає верещати від жаху.
Іноді буває, що подвоєні двері
знаходять спільну мову,
проте незрозуміло для чого
вони ревно бережуть від світу
спільні таємниці.
* * *
Ось, бачите, чоловік,
його обличчя, наче двері,
напрочуд незворушне,
без зачіпок-прикмет,
Рівнесенько бездумне,
щокате, наче пиха,
із діркою замка.
Утім, страшним буває,
зухвалим і спесивим
лице, коли дверима
безтямно лупить-бахкає
безликий чоловік.
* * *
У перекошеному світі
живуть перекошені двері,
через які проходять
перекошені люди
з кривими думками.
На них задивляються
покручені вікна,
і відбиваються в склі
косі почуття.
Криві дзеркала
у перекошених оселях –
підсилювачі криводушного
інтер’єру ницості.
На щастя, квіти, птахи і небо,
тягнуть у височінь,
почасти вирівнюють і виструнчують
сутуле згорблене людство.
* * *
Є двері, що риплять,
і є співучі двері,
є двері, як в’язниця,
є двері – вітражі.
Ти, мила, від початку
живеш не за дверима,
за сяйвом і за співом,
і відмикаєш світлом
замки людських сердець.
* * *
Ось дивна людина,
уся сама в собі і для себе.
Ніби двері, які насилу натягли
на деформовані петлі.
* * *
Є двері, наче свято,
візерункові, вигадливі й натхненні.
І той, хто відчиняє їх,
стає лагідним святом,
і всі викривляння в собі
вирівнює світлом, яке
проникає через дивні двері.
* * *
В лісі,
біля річки,
у полі
не почуєш скрипу дверей.
Там всі двері завжди – навстіж.
* * *
Дорога – це як тисячі розчинених дверей.
Дехто з подорожніх – зачинені двері.
Не увійти.
Проте можна обійти,
Бо є довкруж тисячі дверей навстіж.
* * *
Коли злива кулаком грюкає
до мене у двері,
я сідаю писати вірші про те,
що немає куди сховати серце.
* * *
Нам не всі відчиняються двері,
але заповітні раптом піддаються –
і назустріч виходить час
з усмішкою безсмертною,
зі сльозами на безсмертних очах.
* * *
Не варто затримуватись
на порозі чужого будинку надто довго.
Поріг – така крихітна щілочка в потойбічне,
здатна в певний час дня і ночі
перетворюватися на справжнісінькі двері.
* * *
Як тільки зачиняються одні двері,
відчиняються інші.
Але вся біда в тому,
що ми дивимося на замкнені двері
і не звертаємо уваги на відчинені.
* * *
Тільки з віком починаєш розуміти,
що не в усі зачинені двері треба стукати,
і не в усі відчинені заходити.
* * *
Ми стільки стін залишили будь-де,
а взаємність розбрідається по світу,
не знаходячи притулку для серця.
* * *
Двері часто виступають
як точка неповернення.
* * *
Двері, розшиті фарбами,
нагадують обкладинку старої книжки казок.
Кожен візерунок на них –
це застигле заклинання,
яке обіцяє,
що за порогом світ працює
за іншими законами.
* * *
Якщо стіни – це обличчя оселі,
Вікна – очі будівлі
то розмальовані двері –
це його усмішка або яскравий грим.
Вони приховують приватність господарів
за життєрадісним фасадом,
перетворюючи звичайний вхід
на свято, що ніколи не закінчується.
* * *
Двері-кульбаба мають вигляд
легких та повітряних,
наче достатньо одного подиху вітру,
щоб вони відчинилися
і впустили всередину аромат весни.
* * *
Помаранчеві двері – наче власне сонце,
приборкане та закріплене на петлях.
Навіть у найпохмуріший грудневий
день вони випромінюють тепло,
зігріваючи кожного,
хто просто проходить повз.
* * *
Відчинити жовті двері –
як розбити яєчний жовток
у миску з борошном:
миттєвий спалах кольору,
що перетворює буденність на свято.
За ними не може бути смутку,
лише запах свіжої випічки
та дитячий сміх.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.