“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
Ковальчук Інна. Легенди Києва: міфи і реальність. Київ: Друкарський двір Олега Федорова, 2025. 148 с.;
Ковальчук Інна. Анестезія. Київ: Артіль, 2024. 136 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відома київська письменниця Інна Ковальчук напрочуд активно працює в жанрах громадянської, пейзажної та інтимної лірики і загалом у метажанрі філософської поезії. Вона знана також як перекладачка з багатьох європейських мов, регулярно оприлюднює у літературній періодиці та у соцмережах критичні есе про творчість сучасних авторів. Розкрилася несподівано та оригінально у книжках для дітей.
Але насамперед Інна Ковальчук – поетеса, тож у якій би письменницькій іпостасі не виступала вона, так чи інакше в кожному її рядку проглядає поетеса (майже за М. Вінграновським). Стоїть і дивиться на світ крізь оптику образу. І тут уже неважливо – ямбом чи хореєм, а може верлібром написані її тексти. Прозописьмо Інни Ковальчук уперемішку з віршами, як і її критичні візії чи твори для дітей, вирізняються образністю, ритмічністю та емоційною насиченістю.
Стародавнім і вічно юним Києвом наснажені всі її попередні збірки, особливо «Легенди Києва: міфи і реальність» (друга книжка циклу «Київ знаний і незнаний») та «Анестезія».
Книга «Легенди Києва: міфи і реальність» «розповідає про найвідоміші давні та сучасні легенди міста. Київ завжди був оповитий містичним флером, майже на кожному кроці зустрічаються згадки про міфічні істоти, живуть прекрасні казки, частина з яких прийшла до нас іще з давньослов’янських часів», – так зазначено в антоції до видання.
У науці про літературу терміном легенда (від лат. legenda – те, що слід читати) позначають жанр усної народної творчості та художньої літератури. Це оповитий казковістю і фантастикою переказ про якусь визначну подію чи улюблену народом особистість.
Фольклористи розрізняють легенди апокрифічні, міфологічні та історичні. Апокрифічні легенди, відомі з часів Київської Русі, виникли на противагу біблійним та євангельським розповідям про створення світу, про перших канонізованих церквою святих тощо. Особливою поетичністю відзначаються міфологічні легенди. В них розповідається про чудодійні перетворення людей у птахів, звірів, у стихійні природні сили (вдова стає чайкою, злий свекор – вовкулакою, дівчина – тополею або зіронькою і т. д.). В історичних легендах відбились народні уявлення та погляди про тих чи інших видатних осіб, дається оцінка певним історичним подіям. З XIII ст. передаються з покоління в покоління вікопомні легенди про боротьбу киян супроти полчищ Батия («Про Михайлика і Золоті ворота»).
Книга Інни Ковальчук увібрала зразки усіх трьох різновидів легенд. Почасти мозаїчно вони представлені чи не в кожному з двадцяти трьох есе. До того ж у кожному з них є також і літописні вкраплення. Літописи – це історичні твори в Київській Русі, а згодом в Україні, в яких розповідь про історичні події та факти подано у хронологічному порядку за роками.
Велетенськими епопеями про події давно минулих років є літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка та інші. Книги ці писали століттями. Багато поколінь передавали з рук у руки вікопомне перо, щоб закарбувати діяння минувшини. Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили, тих, що живуть, і тих, що будуть жити.
«Легенди Києва: міфи і реальність» – це книга витончених літературно-краєзнавчих есе вперемішку з віршами (за творчим задумом авторки, кожній легенді передує вірш) про історію Києва, де легенди, історичні факти (літописні вкраплення), міфи, роздуми переплітаються у своєрідну поезію в прозі, присвячену українській столиці.
У першому есе «Велесова сопілка миру» оживає легенда про молодого майстра Кияна, смертоносна зброя якого косила хижих половців, та його наречену Зоряну. Втративши батька, дівчина щоденно просила могутнього бога Велеса вберегти її коханого від усіляких бід. «Розчахнулося небо, і на золотому сонячному промені спустилася до рук Зоряни чарівна Велесова сопілка». Неземна її мелодія нагадала кожному про життя, а не про смерть. Зупинилася битва, розійшлися непримиренні вороги, «а згори дивився на землю великий Велес, який дав людям новий урок довічної мудрості» (с. 8), адже не все в цьому світі можна вирішити за допомогою меча.
Есе «Золоті ворота» – розповідь про пам’ятку архітектури, невід’ємну частину історії міста, одну з його візитівок, містить легенду про богатиря Михайлика, найсильнішого воїна стародавніх киян. Силу богатиреві дав сам Архистратиг Михаїл, небесний оборонець Києва. Коли військо монгольського хана Батия оточило місто, взяло його в облогу, хан наказав захисникам видати богатиря, погрожуючи знищити все живе. Злякалися кияни Батиєвих погроз і вирішили видати Михайлика ворогам. Дізнався про це богатир, гірко йому стало від такого наміру земляків. Узяв свій величезний спис, підняв на нього Золоті ворота і виніс їх з Києва та й пішов разом з ними світ за очі. «Залишене без оберега місто було зруйноване монгольською ордою майже вщент, гірко пошкодували кияни про своє немудре рішення» (с. 21).
Есе «Собор святої Софії» відтворює легенду про Богоматір Оранту. Так називають кияни захисницю міста й усього нашого народу. Легенда теж пов’язана з нашестям хана Батия, якому вдалося дійти до Києва через те, що не об’єдналися князі супроти ханської орди. Чудовий мозаїчний шестиметровий образ Пресвятої Богородиці – Оранти ХІ ст. можна і сьогодні побачити у соборі Київської Софії. Вона зображена у надалтарній частині на загальному мозаїчному фоні. Стоїть на чотирикутному золотому камені з піднятими руками. Майже тисячоліття це зображення Богородиці залишається непошкодженим, ймовірно, тому і називається вона «Непорушною Стіною».
Батиєві полчища завойовників спалили місто, сплюндрували і собор святої Софії. Неушкодженою залишилася тільки стіна, на якій молитовно здіймала руки до неба Пресвята Богородиця, «оберігає Київ і киян від лиха, і буде стояти місто доти, доки молиться за нас свята Оранта» (с. 27).
Під пером письменниці ожили й красиві легенди про золотоволосу вишивальницю Марію та її коханого («Чарівна вода фонтану “Самсон”»), про князя Володимира Святославовича та полоцьку князівну зі складною долею Рогніду («Вулиця “жіночої сили”»), розкриваються таємниці Маріїнського палацу та «Поліцейського скверу» («Таємниці Маріїнського палацу», «Магія “Поліцейського скверу”»). Легенда про німого ченця лаврських печер сприймається майже як біблійна притча – імовірно, вона висвітлює життєві перехрестя засновника Печерського монастиря преподобного Антонія («Німий чернець Києво-Печерської лаври»).
Легенди, як відомо, народжуються у всі часи: «три верби при дорозі / гортають десницею Бога / сторінку заповітних легенд / і єднають віки…» (с. 131). Тому нині їх уже має навіть Київський метрополітен («Легенди Київського метрополітену»).
Книга «Легенди Києва: міфи і реальність» написана м’якою, метафоричною мовою, що є характерною рисою поетичного прозописьма Інни Ковальчук. Письменниця розповідає про швидкоплинність часу, зміни поколінь та незмінну велич стародавнього міста. Оповідь пронизана щирою любов’ю до київських вулиць, парків, пейзажів, архітектури, фонтанів, Дніпра та каштанів, історії та сучасності.
Завершується видання ліричним акордом на честь столиці України: «Місто моє, вічне і напрочуд вразливе, мудре по-старечому і дитинно довірливе… Скільки гострих безжальних жал устромилося в твою плоть за ці страшні роки! Скільки душ покинуло своє земне лоно, розчинившись у потойбіччі! Зникають потроху чорні шрами руїн, але під ними так само болить скривджене тіло, щемить пам’ять про чужинський вогонь. Десь там, у глибинах твого єства, тихенько плачуть ненароджені діти, несправджені надії, розбиті долі. А над усім цим золотим розкриленим лелекою незмінно сходить сонце… Мій Києве, хай твій день буде добрим!» (с. 138–139).
Книга читається напрочуд легко і надовго залишає глибоке відчуття київського колориту. Замість сухого хронологічного переліку фактів авторка створює емоційне та художнє полотно міста.
Сподіваюсь, що видання буде корисним для прочитання всім, хто цікавиться душею Києва та його культурним бекґраундом. Це своєрідний ліричний путівник, що передає дух кількох історичних епох.
Перефразовуючи класика, скажу, що коли читав «Легенди Києва…», – не критикував, а насолоджувався. І все ж одне побажання висловлю. Розумію, як непросто в умовах війни оприлюднювати такі видання. І все ж… А що, якби перекласти текст англійською, а, можливо, ще якоюсь європейською мовою, та додати кольорові ілюстрації?! Гадаю, що такий «путівник» привернув би увагу не лише вітчизняних естетів, а й іноземних гостей Києва.
Поезію Інна Ковальчук «видобуває» не лише з глибин історичних подій та фольклорних перлин українського народу, змальовуючи рідне місто у книзі «Легенди Києва …», а й з вулиць і парків, скверів і соборів, урбаністичних ландшафтів і сучасної архітектури столичного мегаполісу, з Дніпра, що тече попід кручами.
Восьма збірка віршів Інни Ковальчук – «Анестезія» є тому промовистим унаочненням. Назва видання символічна. Анестезія (від грецького an- без та aisthesis – відчуття) – це медичний стан контрольованої, тимчасової втрати чутливості або свідомості. Її головна мета – блокувати передачу больових імпульсів до головного мозку, щоб пацієнт не відчував фізичного болю та дискомфорту під час операцій або лікувальних процедур. Отже, стосовно поетичної збірки, заголовок ідентифікує побачене авторкою, яке без чудодійного знеболювального неможливо сприймати серцем.
Композиційно збірка складається з ліричного прологу «Ab imo pectore» і трьох розділів: «Тіні віни», «Пазли» та «Дивлюся на тебе серцем».
Постмодерний верлібр-пролог «Ab imo pectore» – щиро, з глибини душі, немов камертон налаштовує реципієнта на сприйняття «Бога у глибині Слова» крізь призму «вечорів», «душ тополиних», вітру, що білить «голі скроні кленів», «шитих сріблом небес студених» – української природи загалом.
В анотації до видання зазначено: «“Анестезія” – спроба філософського осмислення психологічного стану людини в часи війни. Вірші не тільки зримо передають відчуття великого болю і великих втрат, але й додають віри в перемогу Добра над всесвітнім Злом. На сторінках живе Київ і кияни від перших днів війни і донині».
У першому розділі «Тіні віни» перед читачем постають сюрреалістичні картини апокаліпсису, привнесеного війною, які без анестезії споглядати неможливо: «ніби сцена з далеких таємних містерій: / вся закутана в сяйво червневої рані / по центральній алеї столичного скверу / йшла дитина з очима старенької пані / … в золотому промінні байдужого сонця / сива дівчинка ляльку ритмічно колише (с. 9).
А ось інший кадр: «і поруділе пір’я голобів / несеться вітром по уламках цегли» (с. 10).
І все ж лірична героїня зуміла побачити й те, як «моє зранене місто стоїть і продовжує / жити, / розчиняє в повітрі заграви, тривоги і дим, / розбирає завали, сади виліковує квітом / і щоденно на фронт відправляє швидкі / поїзди», «насипає вали та їжачить путі / блокпостами, / а його ППО омофором здається мені» (с. 15).
У другому розділі збірки – «Пазли» вміщено ліричні пейзажі, тут присутні всі чотири пори року, усі місяці, окрім одного березня, поєднуючись у вічний кругообіг і виявляючи гідну подиву всеперемагаючу силу любові до життя, єдність природи і людини: Січень: «зима не зимова / висотує душу із січня» (с. 56). Лютий: «не вітряний, не лютий / дивний лютий…» (с. 90). Квітень: «цей квітень щедрий і суворий…» (с. 17); «квітень розкидав квіти» (с. 64). Травень: «це тільки в травні печалі у вельоні квіту…» (с. 123). Червень: «незвичний для червня, / та все ж таки – твій…» (с. 121). Липень: «а поряд, / на відстані липня…» (с. 26). Серпень: «насипав яблук Спас у лантух літа» (с. 16). Вересень: «вплітаються у вересневі будні» (с. 68); «поза вереснем, поза січнем…» (с. 79). Жовтень: «десь там позаду липень жовтень грудень…» (с. 54). Листопад: «навколо живуть несподівані знаки / надії, добра – листопаду на втіху…» (с. 36); «цей листопад готує вдалині / стрічки новин в зимовому етері» (с. 53). Грудень: «чи грудню у груди / поцілив крижиною час…» (с. 58).
Третій розділ збірки – «Дивлюся на тебе серцем» наповнений інтимою лірикою. Це схоплені у верлібрових світлинах, алітерацією («осіння розкіш розпашілих тіл, / застиглий час, / помножений на спомин, / суцвіття слів…»; «обличчя твоє в ніжній льолі долонь»), алітерацією з асонансом («і нас, і час, і місто замело, / але несу в собі живе тепло…»; «у шибку знову сивий Спас постукав – / і твій, / і мій, / і кожного, / й нічий») та неологізмами («ніжнолиста»; «людиноквітка»; «часоплин»), вкрапленнями англіцизмів («цей жовтень мені відлунив у чужому “the / best”…»; «травневі печалі такі невимовно прозорі, / sorri…») – акварельні замальовки побаченого й пережитого самою авторкою, яскраві зразки проникнення життя в поезію: зустрічей і розставань, полинного присмаку самоти, увідомлень своєї необхідності для коханого, а понад усе – зцілення любов’ю: «зцілюся любов’ю… / і складно, і так просто / по битій дорозі / до скону нести цей, / із весен у літо і далі, / в свою осінь, / назовні банальний / єдиний отой рецепт» (с. 97).
Свого часу Володимир Винниченко зізнався у щоденнику, що історію Украни не може читати без брому. Перефразовуючи видатного вітчизняного митця й політика, зауважу, що на страшну біду для нашого народу – одвічного ворога й нав’язану ним війну на знищення українського етносу не можна дивитися крізь призму єдиного телемарафону: вгамує біль хіба що легендарна постмодерна анестезія та легенди швидкоплинних літ і, безперечно, «зцілення любов’ю».
У генах наших можновладців, які розчинили ворота колорадським завойовникам на чолі з їхнім біснувати фюрером, ніколи не було козацької звитяги. Зате вона є у ліричних героїв і героїнь поетичних видань Інни Ковальчук, у справжніх українок та українців. А ще у кожного з них – «У серці Бог. Він носить вишиванку» (О. Самійленко).
Володимир Кузьменко,
голова творчого об’єднання критиків Київської організації НСПУ, доктор філології, професор
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.