СПОГАД КАТЕРИНИ МОТРИЧ
Уже тобі, Михайле, виповнилося б 80. А ти цей ювілей «святкуєш» у світі, який вберіг тебе від завивання сирен, нічних кошмарів на нашій землі, смертей і великого горя, що скувало й охопило вогнем Україну.
Рубіж ти цей не добіг. Бо й не ходив, а бігав. Тому так багато і встиг. Прожив кілька життів і увійшов у своє задзеркалля обтяжений, втомлений, змучений, виснажений як жнивар.
Свою ниву сам орав, плуга пер то під гору, то волочив з гори, сіяв, косив, молотив і зносив у засіки, комори, щоб не було голоду і голодомору бодай у наймудріших на цій землі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вистачить твого земного засіву, твоїх хлібів багатьом поколінням спраглих.
Я Михайла знаю все своє життя. Більш як півстоліття.
І перше враження сягає моїх чи не 15-16 років. Ми не просто земляки, а з одного чорноземного квадрату. Це сусідні села: Васильків (моє) і Мар’янівка – Михайлове. Відстань – якихось 15 кілометрів.
Тож перше і вже туманне враження. У моєму селі на мочарі (великий луг), де здебільшого випасалися коні, був цей мочар і він служив і за футбольне поле.
І от ми, старшокласники, почули, що буде змагання між нашими «спортсменами» і мар’янівськими.
Я також подалася на ту розвагу, бо футбол, волейбол були тоді і моєю стихією.
І от вже літає м’яч, і між нашими вболівальниками пронеслося: «О, цей заб’є, цей точно заб’є!» А я побачила худорлявого, майже підлітка, мого ровесника, русявочубого, симпатичного, що завис у повітрі, як перелесник. Він не біжить, а зависає у повітрі і точним ударом таки ж посилає м’яч у ворота.
А потім був університет, факультет журналістики. Я його бачила в гуртожитських коридорах та університетських. Поза горда, самовпевнена. Вигляд розумаки, який знає собі ціну.
А якогось пізнього вечора, повертаючись з побачення, я побачила його у холі схиленим над зошитом і з ручкою в руках.
Тиша, всі сплять, а він уже робить перші гони на своєму полі.
Він побачив мене і покликав.(Може, то перетнулися не ми двадцятилітні, а наші музи).
Відклав ручку і покликав. Я підійшла, здивовано глянула, пізнала.
«Я тобі прочитаю два варіанти одного тексту, а ти скажи, який тобі більше сподобався. І який стиль мені обрати».
Я ще була просто дівчам і звати мене було ніяк. Але на ту мить йому був потрібен слухач і «поціновувач».
З відстані часу і мого розуміння, то я б нині сказала, що один був у стилі Г. Тютюнника, а другий – Валерія Шевчука.
Я вибрала другий.
«І я так думаю», – сказав Михайло.
І досі не збагну, як мене не занесло в критики, адже я «дала путівку в Літературу» самому Слабошпицькому.
А потім доля звела нас у молодіжній газеті «Молода гвардія». А потім розвела. «І ми розбіглися межи людьми, як мишенята».
Якщо говорити про долю Михайла, то це той випадок, коли Бог багато дає, але багато й забирає.
Життя його не щадило. Він йшов дорогою випробувань, успішних кроків і помилок, часто скорботи і ліпив сам себе. Це те дерево-самосійка, яке виживає попри всі лихоліття природи і плодоносить рясніше, ніж леліяні садівниками. Зводив свою літературну височінь, якою захоплювалися, заздрили і не прощали.
Це була ходяча (бігаюча) світова бібліотека, книгохранилище, яке заповнило його всього, потіснивши і здавивши внутрішні органи.(Пробачте таку неестетичну образність).
Знаю про його чисельні випробування і скорботи. Знаю, який тяженний хрест він ніс.
Коли сталася трагедія із батьком, він (ми їхали разом до земляків у Лебедин) зізнався: «Мати каже, що для нас, дітей, це закінчиться погано». Я промовчала, бо й сама знала, що самогубці гублять свій рід, родину.
По дорозі він з пакунком заїхав у Шполі провідати в лікарні небогу: «Завіз дещо, Світлана наготувала, грошей трохи дав», – сказав засмучено. То була донька вже покійного брата.
А потім Бог забрав ще одного брата, матір, і всіх викосив лихий діагноз”.
Сестру Валю вбив молодий кат у її магазинчику, забравши 10 тисяч.
Випробування сипалися, як з мішка. І його страждання також.
Видавництво “Ярославів Вал” – поруч із моїм будинком. І я часто бачила, як Михайло йшов у корсеті після операції на хребті.
«Немочами й скорботами спасаємо свої душі». Він спасав свою душу у такий спосіб. Як великий мученик, маючи слабку плоть і незламний дух спротиву всім лихам на зло.
Тягнув своє видавництво у нетрях безгрошів’я.
Коли згинався від болю, про який знала лише Світлана, сипав жартами, анекдотами. Така була броня: висміяти лихо.
Радіопередачі на радіо «Культура», які вони вели разом зі Світлиною Короненко, були інтелектуальним явищем. І їх чекали. І множив свої ”Дзеркала”. Вони стали енциклопедичним
Пластом сповідальності і спогадів у Літературі.
Я знала про його останній діагноз. Бачила дуже часто, як вони йдуть із Світланою від видавництва сумні і мовчазні. Але сили не було підійти.
Михайло – мученик. Він горів і згорав повільно, розсіваючи пучки світла. І це дає мені надію, що такий дух не розчиняється у духовному світі, а продовжує животворити, де немає стогонів, скорботи і плачу.
Так, це трудар-каторжанин, його трудів і здобутків вистачило б на кілька життів.
Бібліотека, створена ним, буде духовною поживою для багатьох поколінь.
Дружина Світлана гідно й стоїчно продовжує його шлях, несе його інтелектуальний скарб і мовби робить посил у його небесний «Ярославів Вал»: «Нічого не змінилося, я гарую тим таки ж плугом, яким гарував і ти. Он Борщу наварила на всю Соборну, сьогоднішню і далеку, щоб споживали його українці разом із тими хлібами-короваями, яких надбав ти…»
Конкурс ім. П. Яцика пульсує, книги виходять, борщі годують дух українців. Світлана гідно й успішно реалізовує своє прізвище, в основі якого «корона».
Отже, час і позачасся зімкнулися.
Зяє після тебе, Михайле, провалля, яке ніхто не замінить і не заповнить. Твоєї інтелектуальної потуги, твого горіння, твого розсміяного характеру, гумору, твоєї неповторності. Ти був один такий і залишаєшся в самотині на своєму острові неповторності.
А я чомусь пригадую тебе, Михайле, не в минулому часі, а так, мовби ти вийшов попити кави, не покликавши звично мене. І ось-ось повернешся.
Вчора у вівтарі Михайлівського Золотоверхого звучало і твоє ім’я. А у твій день знову звучатиме молитва за тебе.