“Українська літературна газета”, ч. 6 (386), червень 2026
Дотепер у пам’яті 60-70 роки минулого століття. Про настання обідньої пори в селі сповіщав дзвін. Він також скликав людей до церкви на богослужіння, похорони, подавав сигнал тривоги під час пожежі. Люди в клопотах шастали вулицями села і розповідали один одному різні історії, ділилися своїми враженнями від почутого, намічали плани на день прийдешній. Вже й не віриться, що ми свого часу жили без радіо, телебачення чи смартфону, а часто й без світла. Однак новин було повно, не менше, ніж тепер. Жінки розповідали, як поралися біля плити, що приготували смачного на обід чи вечерю, хто захворів, хто, коли, від чого помер, хто вирішив розлучитися, а хто задумав одружитися…
Чоловіки жили своїми проблемами, з якими охоче ділилися між собою. Хто скільки скосив, назбирав у лісі грибів, заготовив дров, у кого отелилася корова, скільки наловив у річці риби і раків. А були й такі, що хвалилися випитим спиртного (сливовиці чи грушівки), що і коли поцупив з колгоспного поля…
А ввечері старі і малі дружно збиралися на вечорниці в одній із сільських осель і при потріскуванні вогню в печі розповідали різні історії. Там неодмінно реальність перепліталася із вигадкою, а життя вигравало всіма барвами. Екран телевізора ніколи не зрівняється із тим, що бачила за словом дитина, яка уважно, не зводячи з дідуся чи бабусі здивованих очей, слухала казане – найчастіше, звісно, це бувала вигадана історія.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У ті далекі часи село жило повір’ями, в основі яких лежали народні уявлення про зв’язки між явищами природи і долею людини. У хаті селяни передбачали майбутні події, яким буде наступний день. Якщо кішка миється, то на дощ. Не можна плювати на вогонь, бо поприщить губи, можеш захворіти на «вогник» і довго не буде гоїтися. Не можна пригощати водою із сімейного кухля чужих людей, бо почнуть втручатися в сім’ю сторонні.
У центрі села жила собі бабуся Марія. Вона тільки те й робила, що з ранку до пізнього вечора стояла на воротах і перестрівала прохожих людей, аби почути найсвіжіші новини, розпитувала, чи не трапилося в селі щось таке, про що вона ще не чула. Не всі, звісно, зупинялися, бо багато хто поспішав в своїх буденних справах, але були й такі, що наразі на мить зупинялися поговорити з нею, чесати язика, а потім стояли годину-другу, й теревенили досхочу. Язик не помело…
Бабуся Марія й розповіла усім, що в Олени Петрівчакової зі стіни впала фотографія чоловіка Івана. Вона була в рамці, скло розбилося на друзки, а це за народними звичаями і повір’ями віщувало біду. Допоки селяни жили цією новиною, листоноша принесла в її оселю телеграму, в якій чорним по білому було написано, що чоловіка, який був на заробітках у Херсонській області, збив автомобіль. Будинок Петрівчаків наповнився плачем. Мати залишилася без сина, дружина – без чоловіка, а дочка – без батька. Ця сумна звістка блискавкою облетіла усе село. Люди почали сходитися до їхньої домівки, приносили, хто що міг. Одні – борошно, яйця, сметану, молоко, інші – гроші.
Коли заробітчани повернулися додому, вони розповіли, як все це сталося. Виявляється, Іван ні з того ні з цього поспішив додому, мовляв, на нього там чекають якісь невідкладні справи. Які – не сказав. Його заспокоювали, мовляв, трохи зачекай, підемо разом. Та він не послухався. Коли друзі по роботі збиралися й собі додому, на уазику під’їхав до них захеканий голова колгоспу і повідомив про цю страшну новину… Їм просто пересохло в роті, перехопило дух, волосся стало дибом. На таке не сподівався ніхто…
Та найбільше потерпали від повір’їв дівчата із Східної України, які виходили заміж за хлопців із Закарпаття. Вони ніяк не могли второпати, що тут за звичаї і традиції, яких свято дотримуються, а в них це називали просто забобонами. Саме через це вони здебільшого не могли догодити батькам чоловіків. Особливо їхнім матерям, які вимагали зважати на місцеві повір’я-застереження. Часто доходило до курйозу: «Не можна на собі щось шити, бо розум пришиєш», «Не можна вбивати павука, бо грошей не буде», «Не можна сміття виносити з хати як зайде сонце, бо винесеш достаток», «Не можна класти ніж догори лезом, бо буде сварка», «Якщо в русальну п’ятницю до хати з городу занести якесь зілля, всяка нечисть буде повзти до хати». А ще бабусі і матусі застерігали нас, малечу, що у живний четвер (перед Великоднем) не можна тягти до хати хмиз, бо теж всяка нечисть повзтиме до будинку.
Майже щодня старші люди нагадували нам, дітям, що не можна класти ніж догори лезом, бо буде сварка, не можна сидіти на столі, бо той, хто сидить, буде боятися грому. Негоже чистити вікно після заходу сонця, бо зійдеш з розуму.
– Якщо на свято Стрітення ведмідь вилізе з барлоги і буде сонячний день, він побачить свою тінь, злякається і знову зайде в барлогу спати. А значить, зима буде довгою, – казав мій батько. Та якби там не було, одразу після Стрітення почав вивозити на присадибну ділянку органічні добрива, брався за обрізку дерев, готував до посадки насіння картоплі. Він дуже любив землю. Повчав, що землю не можна бити, бо вона наша мати, а матір – це святе. Її не можна ні купити, ні заслужити.
А ще батько часто застерігав нас, малечу, що в хаті не можна під час розмови вживати слова «чорт», «диявол», «відьма» чи «змія», бо буде біда. І батько, і мати казали, що опівночі по цвинтарю ходити не можна, бо мертві будуть лякати.
Дбали батьки і про своїх дітей. Тому повсякчас нагадували: «Коли молода пара вперше заходить до хати, то той буде держати верх, хто першим стане на поріг», «Дівчині не можна їсти з каструлі варюхою, бо буде язикатою», «Якщо дівчина зловить букет молодої, то вона скоро вийде заміж», «Коли народиться дитина, мамі потрібно в кишені носити шість тижнів два-три зубки часнику, щоб захистити дитину від злих духів», «Коли сім’я переходить у нову хату, спочатку потрібно пустити в хату переночувати півня і кішку, щоб сім’я жила в мирі і злагоді та достатку», «Щоб майбутня сім’я була багатою, перед вінчанням молодій треба покласти в черевик гроші (копійки)», «Щоб життя молодят було чистим, безхмарним, щасливим, після вінчання молодим треба подивитись в небо».
А що вже казати про гроші? Їх завжди не вистачало. За радянських часів люди бригадами їхали на заробітки у східні області України, в росію чи Казахстан. Тому вони вигадували різні повір’я про гроші. Батьки часто застерігали: «Щоб гроші в хаті не переводилися, треба завжди в кишені тримати хоча б декілька копійок», «Гроші не терплять дірок у кишені. Їх треба залатати. Інакше вони будуть розлітатися», «Не можна грошей позичати комусь в понеділок, бо треба буде цілий тиждень давати гроші з рук», «Не можна тарілку тримати на долоні, коли їси. Інакше проїси все газдівство».
Хоч ми вже живемо у ХХІ столітті, повір’я дотепер переслідують нас. Взяти хоча б закриття дверей при інавгурації 2010 року Віктора Януковича. У Верховній Раді України перед ним раптово закрилися обидві стулки вхідних дверей. Це сприйняли як знак того, що влада йому не «радіє» або він не добуде термін до кінця.
А траурний вінок?! Під час покладання квітів до пам’ятника Невідомому солдату разом з Дмитром Медведєвим вінок відірвався від кріплення і впав В. Януковичу на голову. У народі це миттєво охрестили знаком майбутньої політичної «смерті» або великого нещастя.
А що вже казати про яєчний теракт в Івано-Франківську, коли студент кинув у Януковича звичайне куряче яйце, після чого той несподівано впав. Ця подія породила стійке повір’я про «смертельну небезпеку» яєць для політика та купу жартів про «важкий тупий предмет».
А були повір’я, які виховували у молоді чесність і благородство. Серед них – якщо знайдеш гроші, то не бери, бо більше загубиш. Або: якщо знайдеш гроші, то віддай бідному або до церкви. Якщо часто болить голова, то треба дати на молитву за померлим.
Наші бабусі і дідусі були ще й синоптиками. Вони на основі атмосферних процесів могли наперед сказати, якою буде погода на завтра чи на тиждень. «Якщо, наприклад, порося грабкає листя під себе, то буде студінь», «Якщо синиці крутяться коло вікна, то на прохолоду», «Якщо дим піднімається вгору, то на стужу». Я дотепер, за звичкою, спостерігаю за хмарами: якщо вони сунуть на схід, то на дощ, на захід – на погоду. Коли паде дощ і на воді робляться бульбашки, то на негоду.
У нас була корівка, і я разом із сусідськими хлопцями і дівчатами виганяв її пасти. Тому ми, дітлахи, теж прислухалися до сільських бабусь-синоптиків, бо від того залежало, як одягатися. Тому дотепер пригадую: якщо на горах зранку туман, то невдовзі буде дощ, якщо туману немає, то буде тепло і сонячно. Якщо туман зникає після сходу сонця, то буде тепла погода. Якщо восени на траві велика роса і вона довго тримається, то скоро буде холодно. Якщо восени зацвіте якесь дерево, то зима настане нескоро. Якщо тобі подарують жовті квіти, то в родині буде смерть.
Багато наслухався народних повір’їв про гостей. І вони здебільшого збувалися. Якщо, приміром, горобець б’ється у вікно, то чекай далеких гостей. Якщо щось несподівано випало з рук, теж чекай гостей. На роботі ми, газетярі, ніколи не поспішали на обід додому, а перекушували між вичиткою шпальт. І часто таке траплялося, що якщо взяв інший шматок хліба, не доївши першого, то хтось неодмінно голодний спішить у гості.
Щодо чорної кішки, то я свого часу написав навіть про це повість-фентезі «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром». У одній назві поєднані три символи. Малеча схвально зустріла цю книжку, бо в ній, напевне, отримала відповіді на питання, які її хвилюють. А саме: якщо перед тобою перейшли дорогу з порожнім відром, то цілий день не буде тобі таланити. Або якщо чорна кішка перебіжить дорогу, то теж не поталанить.
Напевне, «не повезло», а можливо, йому вранці чорна кішка дорогу перейшла, і тому високопосадовцю на київських пагорбах 11 листопада минулого року НАБУ і САП повідомили про підозру у незаконному збагаченні. За даними слідства, він отримав понад 1,2 мільйони доларів США та майже 100 тисяч євро готівкою через злочинну організацію, яка займалася незаконним одержанням коштів від контрагентів «Енергоатому». А що думають про нього прості українці, у яких мінімальна заробітна плата, або пенсіонери, яким не вистачає грошей навіть на прожиття? А ще потрібно кошти на ліки, розрахуватися за газ, електроенергію, воду і вивезення сміття. Якщо кабмінівські чиновники уже давно запевняють, що зарплата в Україні в середньому 20 тисяч грн, то пенсія мала б бути не меншою за 10 тисяч грн. А насправді люди ледь зводять кінці з кінцями. Жодна із реформ, як не старалися економісти, як не запевняли нас політологи і аналітики, не виправдала наші надії і сподівання. Гроші і зусилля були витрачені марно і не дали позитивного результату. Усе пішло, як кажуть, коту під хвіст.
Народні депутати тільки те й роблять, що повсякчас годують нас пустими обіцянками. А як ще моя бабуся казала: обіцянка-цяцянка, а дурному радість. Тому й подалися наші люди за кордон у пошуках кращого життя. Та коли воно вже настане?
Чи ще довго житимемо вірою в повір’я?
м. Іршава
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.