12 липня на Янівському цвинтарі міста Львова зібралися письменники Львівської обласної організації Національної спілки письменників України, щоб вшанувати пам’ять полеглих у боях за Львів у 1918–1920 роках. Місце і час було обрано невипадково, адже напередодні на території Польщі ультраправі політичні сили, спекулюючи та маніпулюючи історією, провели масові поминальні заходи, приурочені до роковин Волинської трагедії.
Голова Львівської обласної організації НСПУ Олесь Дяк у супроводі колег — Юрія Грешка, Галини Пагутяк, Лани Перлулайнен, Степана Лепеха, Григорія Васяновича та Михайла Милого (який водночас виконував функції фоторепортера) — разом зі священником храму Стрітення Господнього отцем Володимиром відслужили заупокійну панахиду, поклали до меморіалу квіти та запалили лампади. Варто зазначити, що письменники вшанували пам’ять не лише воїнів Української Галицької армії та Українських Січових Стрільців а й полеглих військових польської національності, які в ті буремні роки схрестили зброю з українськими захисниками Львова.
Саме цією поминальною молитвою письменники хотіли також вказати на історичну тяглість українсько-польського протистояння, яке виникло зовсім не у 1943 році на Волині, а значно раніше…
Несправедливість і потенційний конфлікт зароджувалися ще тоді, коли у 1569 році Велике князівство Литовське, укладаючи Люблінську унію, наголошувало, що є державою литовського та руського народів. Адже руські (українські) землі становили більшу частину його території. На жаль, уже тоді правами українців було знехтувано.
Кривавий вибух Хмельниччини нагадав, що українці ніколи не погодяться на становище безправного народу, якого частина польської шляхти зневажливо називала хлопським бидлом і голотою. Під проводом харизматичного гетьмана на українських землях знову постає державне утворення, яке мало виразні ознаки державності. На жаль, війни тривали, і повсюди лилася польська й українська кров у жорстоких боях — на радість підступним сусідам. Наприкінці XVIII століття російська імператриця Катерина ІІ знищила Запорозьку Січ, а згодом Російська, Прусська та Австрійська монархії ліквідували Польсько-Литовську державу.
Перебуваючи в російській та австрійській неволі, поляки й українці зберегли свою національну ідентичність, а найголовніше — прагнення до свободи та власної державності. І коли імперії впали у горнилі Першої світової війни, обидва народи отримали історичний шанс для здійснення своїх суверенних мрій. Так 1 листопада 1918 року у Львові українці, реалізуючи право народів на самовизначення, проголосили Західноукраїнську Народну Республіку з твердим прагненням возз’єднання з Великою Україною, центром якої мав стати Київ. Прикро, але такий розвиток подій не входив до польських планів. Почалися перші бої за Львів, з’явилися перші загиблі з обох сторін.
Глава Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький спільно з римо-католицьким архієпископом Львова Йосифом Більчевським звернулися зі спільною заявою, закликаючи до припинення кровопролиття та початку переговорів. Проте їхній голос тоді не був почутий. 21 листопада українці втратили Львів, а польське військо святкувало перемогу, ще не знаючи, що найважчі бої були попереду.
Власне, українсько-польська війна розтягнулася майже на весь 1919 рік. У результаті підтримки Антанти (зокрема прибуття 60-тисячного корпусу генерала Юзефа Галлера) поляки виграли це протистояння й витіснили Українську Галицьку армію за Збруч.
Тихо й майже без розголосу втопилася у власній крові також Східна Лемківська Республіка з осередком у селі Команча. Так само у 1920 році польські багнети швидко примусили замовкнути свободолюбивих українців Руської Народної Республіки Лемків у селі Флоринка (Західна Лемківщина). Почався кривавий і болісний для українців період пацифікації. Закривалися українські школи, газети, друкарні, читальні та громадські гуртки. Понад 100 тисяч польських осадників отримали земельні наділи на території Галичини та Волині (це, зокрема, пояснює, звідки на Волині до 1939 року з’явилася така значна кількість польського населення). Українців переслідували за мову, культуру та прагнення плекати власну національну ідентичність. Це було грубим порушенням постанов Паризької мирної конференції, які зобов’язували Польську державу забезпечити населенню Східної Галичини широкі права автономії.
Звісно, така політика викликала закономірну реакцію серед українців. Природно, що саме Організація українських націоналістів стала на захист автохтонного населення та його права на виживання. ОУН розпочала боротьбу проти польської влади, у тому числі й силовими методами. Водночас варто підкреслити, що на початок Другої світової війни прості українські селяни здебільшого жили мирно, а нерідко й по-дружньому зі звичайними польськими мешканцями сіл і містечок. Щоденне спілкування, спільна праця, родинні зв’язки та змішані шлюби сприяли мирному співіснуванню двох християнських народів на одній землі.
Біда прийшла тоді, коли з’явилися треті сили… Німецька військова розвідка — Абвер — доклала чимало зусиль, щоб зіштовхнути українське й польське підпілля. Адже добре відомий принцип «розділяй і володарюй» завжди служив інтересам імперій. Проте найбільших успіхів у площині інтриг і маніпуляцій досягли спецслужби НКВС. На сьогодні історикам відомо про існування агентурно-бойових груп, які діяли під виглядом підрозділів УПА, носили повстанську форму, видавали себе за українських повстанців, вчиняли вбивства, грабежі та насильство. Про це пишуть українські історики Володимир Сергійчук, Іван Патриляк, Ігор Ільюшин, а також про це опубліковано відповідні свідчення й документи Галузевим державним архівом СБУ.
У 1943–1944 роках на території Волині активно діяли радянські партизанські з’єднання Сидора Ковпака, Олексія Федорова, Антона Бринського, Дмитра Медведєва та інших командирів. Серед багатьох поставлених перед ними завдань було також розпалювання ворожнечі й дискредитація українського підпілля в очах місцевого населення, за що вони, своєю чергою, були об’єктом запеклої боротьби з боку бойових відділів Української повстанської армії. Важко не погодитися, що в умовах багаторічної соціально-політичної напруги, яка склалася між українцями та поляками на західноукраїнських землях, достатньо було лише невеликої іскри, щоб розгорілося полум’я ненависті. І більшовицькі агенти щедро розсипали такі іскри…
Звісно, українці не применшують своєї відповідальності за Волинську трагедію, але водночас закликають до об’єктивних історичних досліджень. Адже на сьогодні достеменно невідомі ані точна кількість загиблих з обох боків, ані повна документальна база щодо участі в цих акціях конкретних представників старшинського складу як Української повстанської армії, так і Армії Крайової. Натомість у 1945–1947 роках польський уряд, виконуючи вказівки керівництва СРСР, здійснив ще один кричущий злочин — силоміць депортував з історичних земель майже пів мільйона українців, зокрема лемків. Тисячі людей загинули під час цієї злочинної депортації. Як бачимо, століття ненависті та протистояння принесли лише горе й страждання насамперед простим людям — полякам і українцям, які не бажали воювати, а прагнули лише працювати на землі, створювати сім’ї та народжувати дітей.
Маємо також і позитивний досвід українсько-польської співпраці. Польське військо разом із козаками Петра Сагайдачного у 1618 році ледь не зруйнували Москву, а згодом спільно з гетьманом Іваном Виговським ущент розгромили московське військо під Конотопом. Історія назавжди збереже тріумф перемоги над більшовиками у 1920 році, спільний українсько-польський військовий парад у Києві та «Диво над Віслою», коли воїни Української Народної Республіки разом із польськими жовнірами героїчно зупинили наступ кінноти Семена Будьонного й відстояли незалежність Польщі. Польща стала однією з перших держав світу, яка 2 грудня 1991 року визнала незалежність України. Відомий польський публіцист і культурний діяч Єжи Ґедройць сформулював геополітичний принцип, який і сьогодні залишається основою майбутнього обох народів: «Немає незалежної Польщі без незалежної України». Великий поляк і водночас Папа Римський Іван Павло ІІ (Кароль Войтила) був одним із найпослідовніших прихильників українсько-польського примирення. Він ніколи не заперечував трагічних сторінок спільної історії, але наголошував, що майбутнє двох народів має будуватися на правді, прощенні та взаємній повазі. Під час візиту до України 26 червня 2001 року понтифік, зокрема, сказав: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті усі будуть готові ставити вище те, що єднає, ніж те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємній пошані, братерстві, співпраці та справжній солідарності». Звісно, це звернення було адресоване обом народам. «Прощаємо і просимо прощення» — ця формула примирення вперше була застосована у листі польських єпископів до німецького єпископату в 1965 році, але вона є надзвичайно актуальною й сьогодні для українсько-польського діалогу. Прощення не є виявом слабкості. Навпаки, воно свідчить про зрілість, духовну силу та бажання будувати добросусідські відносини у майбутньому. Прощення — це перемога над ненавистю і зцілення історичних ран.
У серпні 2008 року, під час російської агресії проти Грузії, президенти Віктор Ющенко та Лех Качинський разом із лідерами країн Балтії у центрі Тбілісі виступили на захист суверенітету героїчної країни. У лютому 2022 року Польща однією з перших надала Україні масштабну військову, фінансову та гуманітарну допомогу, коли путінський режим підло посягнув на цілісність Української держави. Українці щиро дякують братньому польському народові за підтримку, адже в буремному XXI столітті ми пливемо в одному човні. Перемога України означатиме перемогу Польщі, так само як безпека Польщі є запорукою безпеки України.
Виходячи з Янівського цвинтаря, голова Львівської організації НСПУ Олесь Дяк звернув увагу на старі, обшарпані надгробки неподалік від входу. Як виявилося, там лежать кілька десятків офіцерів НКВС, похованих після 1945 року. Вирішили не зупинятися біля цих могил і не поминати. Безбожникам та нелюдам молитва не потрібна, адже ще за життя вони цьому активно противились. Бог їм суддя.
Юрій Грешко, Львівська обласна організація НСПУ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал