“Українська літературна газета”, ч. 6 (386), червень 2026
* * *
Вітер такий, що згинає проміння –
Буря наснилася травню сьогодні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Птахи голодні, бо крихти й насіння
Зметено метеослужбами. Годні
Плакати, падати на териконах
Міста, що плодить сміття інтелекту.
Дехто читає слова на іконах,
Але не вірить… а далі по тексту.
Заповідь перша… Бажання на грані.
Зброя під стрихом готова до кари.
Бджоли збирають із квітів герані
Видимість віри. Блукають отари
Там, де ні світла, ні Бога, ні пари…
Лиш одинокості відблиски ранні.
* * *
Весняний ліс вигулює думки,
Дерева чешуть небу зимні коси,
Збентежено в яругах лід голосить,
Стікаючи по краплі у струмки.
Старі слова вирівнюють хребет
І тягнуть із глибин життєві соки.
Цей шлях, не високосний, а високий,
По колу водить сонце і тебе.
А вітер нам показує місця,
Самий між трьох берізок заблукавши.
Заплутались у молитвах не наших,
І смисли, й сенси. Холодно… Оця,
Така прозора щемкість кольорів,
Лілова ламкісь натяків і ліній,
У несвідоме піднебесся плине
І губиться, зникає угорі.
А звідти, недоречно, мокрий сніг
Паде тобі пелюстками до ніг
І розквітає пролісками світла.
* * *
у передмісті незнаних істин
у топці світу
згорає віра
що шнур бікфордів
прип’яв до літа
у передсердя вливають ріки
бунтарську піну
від бруду душу
холодна вічність
чи хто омиє
іржа на волі
старої зброї
вгрузає в глину
війни немає
бо переможець
давно загинув
чужі лелеки над рідним полем
клюють майбутнє
а сутність долі живе в окопі
життям безпутним
нема команди
нема набоїв
лиш волонтери
немов насіння
чи передвісник
нової ери
* * *
очікування схоже на збочення
бо весна прийде незалежно
і ранок настане після
безсоння
марев
сну
ти просто себе налаштовуєш
бо психіка не витримує
бо криза
війна
погода
і психопатів рій
ти просто не знаєш діагнозу
суспільства
що дихає ладаном
у світі усе розмірено
і визначено наперед
лиш дивно
що саме взимку
вірші вертають
з вирію
закусуєш день хурмою
від збочень пігулок зась
Сюр
Перефразовуючи Вічність,
Згорає сонце – бура сірка
На сірнику.
Колиска світу,
Не люлька, а пустий гамак,
Що цідить час, немов проміння,
На потойбічну тінь трави.
Пустеля снів.
Німе відлуння,
Знеболені огризки днів,
Фантоми,
Фантики,
Лушпиння…
Колода битих королів.
Фартовий пам’ятник епохи.
Молись?
Для Слова бракне слів.
Жде скроню посивілий
Постріл.
* * *
бог забирає кращих
кажемо ми
таємно
плекаючи думку-мрію
що ми на землі найгірші
тому живемо
іще
бог забирає кращих
краплями в небі креслить
стежку у інший світ
бог
бачить мовчить чекає
читає молитви слізні
біля убитих
бо
гірші хрести вже ставлять
щоб розпинати
грішні
совість загнали в яму
з віри мотузки в’ють
бог закриває очі
душі дощами мочить
кров прикриває снігом
кулі ховає
щоб
їх не шукали кращі
гіршим покаже
чорт
бог забирає кращих
вічність і рай дарує
і береже
й бентежить
тих що лишились
нас
бог забирає кращих
гірші ще мають
час
* * *
жити в окопі
вдома
мовчки чекати смерті
притчі ловити WORDом
постріл
відвертим серцем
бути на півдорозі
кулі мішені раю
небо приймає зразу
тих
що за нас
вмирають
грають у чорні ігри
руки на смерті гріють
в образі чоловіка
звірі
людці
каліки
вибір не те щоб вибір
бути не бути
жити
там де стріляють
бити
і малювати ґрати
мріям злочинцям злидням
вигнанцям із вітчизни
тим що на серці мають
витатуюваний тризуб
тягне в окопі цвіллю
око на мушці висне
муляє думка душу
ніч
невагомість
тиждень
* * *
Час вишиває хрестиком.
Хрестяться навіть дерева.
Чорним по чорному стелиться
Вишита стежка до Бога.
Нитка життя обривається,
Нить Аріадни заплутана.
Бореться правда з гібридами,
Кулями мітить ілюзії.
Голка проколює пальці,
Вушко забите верблюдами.
Десь на околиці обрію
Люди обдурені губляться.
І проростає, мов папороть,
Пам’ять могильним камінням.
Хрестик натільний плавиться
Цілиться кат у тім’я.
Тільки не стане часу
Часові вишити образ.
Наша аж надто близько
Вже перемога ходить.
* * *
Привид солодкого сонця упав на пісок.
Сік витікає з берези промерзлого ранку.
Вітер обнюхує тіло тривоги на ґанку,
Крук зупинився в чеканні.
Бажання пішло
Пішки у пошепки названий край.
Крайньої плоті обрізані ризи
День одягає.
Звисають карнизи
В храмі порубаних доль.
«Помирай!», –
Каже всевладний глашатай брехні,
Що пізнає свій синдром на іконі.
Сто переправ поміняли вже коні,
Та помирають, як ми – на війні.
Бою не буде.
Холодна біда
Падає градом.
Заплутує наступ.
Знов у зневіру занурюють нас тут,
Знову ми – м’ясо.
Примара бліда
Миру звисає із древка.
Летять
Душі на небо, снаряди у цілість…
Як задержати надію у тілі?
«Блядь!» нависає і руки болять.
Зло переорює поле борні.
Як перейдеш?
Всюди судді і міни…
Вітер агресії напрям не змінить.
Кров молитов запеклась на стерні.
* * *
Час витікає із пляшки, неначе вино.
Слово стискає обійми петлею на шиї.
Слава стікає розплавленим
воском і виє
Втомлене полум’я вовчих зіниць.
Не воно
Трем викликає і страхом повзе по стіні.
Винні акорди викльовують очі спасінню.
Тінню заходить непевність у заспані сіни.
Еґо вмирає комахою у бурштині.
Плавиться пам’ять на лініях доль і долонь,
Скрапує стигмами на незахищене тім’я.
Дзеркало світу лякає холодна катівня.
Право продажної ночі сичить: охолонь!
Пристрасть вповзає у лоно сліпих протиріч.
Річка бажання ламає і греблі, і дамби.
Я би за щастя для тебе
і серце віддав би,
Тільки піску у очниці насипала ніч.
Люди навпомацки йдуть у відчинений рай
І випадають із сьомого неба будинків.
Ранок окреслить яскравими стрічками вчинків
Те, що сховалось від себе, втекло…
І нехай.
Випите випече нутрощі і догорить
Лампа у кіптяві круглої битої колби.
Віра виходить з тюрми не минаючи торби
І помирає на ґратах розіп’ята мить.
* * *
Святих чеснот немиті вітражі.
Вузькі ходи в несходженому пеклі.
Ледь теплі стіни, надписи побляклі,
Лякливі кроки у думки чужі.
Слова розтерті болем підошов…
Мовчить пророк. Рипить руда підлога.
Бог потребує, та не йде підмога.
На серці час гаптує рівний шов.
Болиголов росте в лещатах скронь.
Бринить-пульсує сон у венах ночі.
Ворожий кінь на рідне небо скочить
Й розколе світло – янголе боронь!
Але розколе. Потече іржа
На білий прапор недоперемоги
І нібилюди – яничари вбогі –
Прив’яжуть мир до кінчика ножа.
Розіпнуть хрест на перехресті мов.
Чортополохом зацвіте довкілля.
Я поруч, люба. Коло тебе. Біля…
Я на війну сьогодні не пішов.
Залежність
Дістану карабіна із-під стріхи,
Складу у міх набої, трохи сала,
Бо вся ця чорна нечисть так дістала,
Що хочеться стріляти. Не для втіхи
Усі ці інтервенції й загрози…
Сусід бажає бути не сусідом,
А власником, володарем і гадом,
Який ковтає ближнього. Обози
Таких, як я, вже тягнуться до бою,
Але які бої у час ракетний?
Натисне кнопку хтось і ми – до злету
Уже усі готові. А собою
Як бути нам? Чи Бог за нами стежить,
Коли нам відкорковує залежність?
МАРГАРЕТА
Ця жінка померла у п’ятницю.
Перед самим Великоднем її поховають
Поруч із її чоловіком.
Виголошуючи слово прощання,
Священник буде казати про те,
Що вона багато зробила для села та історії,
Для людей та гір,
Серед яких вони живуть і житимуть уже без неї.
Житимуть,
Якщо не виїдуть у місто чи в Європу.
Та і в Америці наших уже багато…
Коли людину виправляв у останню путь отець Павло Мадяр
Чину святих отців Василіан,
То він обов’язково ще нагадував,
(Тихо, бо був репресованим,
І йому десь на Колимі видалили одну легеню),
Що наше життя – то билинка в руках Господа,
А весь наш світ – це маленька цятка на мапі України,
Яка губиться серед цивілізацій у всесвіті,
Але ми
Не губимося у ньому.
Отця Павла вже давно нема…
А той,
Хто стоятиме біля відкритої труни
І, дивлячись понад головами присутніх,
Наголосить на позитивному прикладі,
Який показувала небіжчиця дітям та онукам,
Учням, сусідам та усім, хто її знав,
Працюючи до останнього дня у свої вісімдесят з лишнім літ
На благо родини, держави…
І Бога,
У якого не вірила майже все своє життя,
Бо будувала комунізм.
І лише кілька останніх років…
Але,
Як би там не було,
Плакатимуть біля труни усі.
І квітів буде багато…
І, можливо,
Вночі вона комусь насниться,
А на Великдень
Піде дощ.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.