У червні створили новий норвезько-український часопис про літературу та історію «Номер 13» («Nummer 13»). Про це повідомляє chytomo.com.
Назва часопису пов’язана з українським письменником Валер’яном Поліщуком — представником українського мистецького авангарду та співзасновником журналу «Гарт» у Харкові в 1920-х роках. У жовтні 1927 року в радянському посольстві в Норвегії його зареєстрували як «українця номер тринадцять». Поліщук подорожував Скандинавією, а згодом написав книжку про цю мандрівку.
Над першим випуском працювали Юлія Підлісна, Катерина Міхаліцина, Галина Листвак, аріель розе, Астрід Сверресдоттер Дюпвік та Мила Бріленкова. До нього увійшли тексти й роботи понад 20 українських та міжнародних письменників, поетів, перекладачів, істориків, літературознавців, діячів культури та військовослужбовців.
Перший випуск присвячений темі знайомих і незнайомих ландшафтів. У ньому опублікували історичні та публіцистичні нариси, літературознавчі розвідки, поетичні й прозові переклади, інтерв’ю, літературну критику, малярство та графіку.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Дуже важливо те, що перший випуск добре розкриває цю тему — бо ж звʼязок між нашими країнами виник давно, його просто потрібно наново розпізнати й усвідомити, з обох боків. Від великого до дрібного (за формою, а не значенням), від історичних роздумів Тімоті Снайдера до поезії Єви Тур і прози Артура Дроня, від прадавнього (скандинавська королева Елісів, вона ж київська князівна Єлизавета) до сучасного: роздумів Катерини Зарембо, що таке насправді Донбас через призму деміфологізації радянських наративів, та живих, болісних текстів тих, хто нині захищає і Донеччину зокрема (картини й твори Валерія Пузіка). Інтерв’ю з Наталею Іваничук — як збиранка емоцій, процесів, книжок, та персоналій, що вирощував цей звʼязок із девʼяностих і, як сама Наталя, продовжує ростити тих, хто його підтримуватиме. Загалом, цей перший «Номер 13» для мене — про тяглість. Праці, насамперед, якщо хочемо знати одні одних ближче, співмірніше й без купюр», — зазначила письменниця та перекладачка Катерина Міхаліцина.
У першому випуску є твори письменника й художника Валерія Пузіка, есеї письменниці та публіцистки Тані Малярчук про Лесю Українку, текст письменниці й поетки Катерини Бабкіної про дім, а також есе-присвята аріеля розе Максиму Кривцову. Також у випуску опублікували інтерв’ю з перекладачкою Наталею Іваничук. Серед перекладацької команди часопису — її вихованиці Ірина Сабор та Наталя Іліщук.
У виданні також є поезії Сергія Жадана, Андрія Любки, Єви Тур, Ігоря Мітрова та Ярини Чорногуз. Крім того, у випуск увійшли рецензії на нові видання, що вийшли за підтримки Норвезької асоціації авторів і перекладачів нонфікшн-літератури (NFFO).
«Я дуже рада, що мені випала нагода взяти участь у цьому проєкті. Познайомити людей у Норвегії з українською літературою та культурою в ці жахливі й жорстокі часи видається мені надзвичайно важливим», — зазначила норвезька журналістка, історикиня, письменниця та редакторка Астрід Сверресдоттер Дюпвік.
Часопис виходитиме двічі на рік у друкованому та електронному форматах. Наступний випуск запланований на осінь.
Часопис насамперед призначений для норвезької авдиторії. Команда також працює над тим, щоб зробити частину накладу доступною для українських читачів. «Незважаючи на те, що кількість інформації, подій чи публікацій, так чи інакше пов’язаних з Україною, зростає — у Норвегії все одно в багатьох випадках бракує української перспективи. Часто говорять про Україну… але не з Україною. Тому пишаюся, що зробила свій невеликий внесок у створення простору, де такий діалог все-таки відбувається, і сподіваюся, що це відгукнеться також і іншим», — зазначила юристка та волонтерка культурно-громадських проєктів Мила Бріленкова.
Головна редакторка часопису, культурна менеджерка та директорка фестивалів «Дні українського кіно» і «Дні української культури» в Норвегії Юлія Підлісна у вступному слові зазначила, що ідея видання постала з потреби зафіксувати те, чого бракувало в норвезьких архівах: «Ми хотіли дізнатися, що збереглося в норвезьких архівах про, наприклад, Україну 1917–1919 років, коли була спроба відновити незалежну українську державу. Чи існують сліди українського авангарду та культурного розквіту літератури й театру 1920-х років? Чи є згадки про масове вбивство української еліти в Сандармосі 1937 року? І тут ми майже всюди натрапляли на мовчання. Лише поодинокі сліди збереглися в окремих документах. … Ми прагнемо залишити відбиток нашого існування для майбутнього. Ми не хочемо, щоб архіви майбутньої Норвегії були такими ж мовчазними про долю України у 2026 році, як нині мовчать про події 1926 року й наступного десятиліття».
Першу презентацію «Номера 13» провели 6 червня на літературному фестивалі в Ліллегамері.