Українська літературна газета”, ч. 5 (385), травень 2026
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРА
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто перетворюються на монологи. Колись я написала: «Від того, до кого поет найчастіше звертається в письмі – до себе, до конкретної особи, до світу, до Бога – залежить, які вірші в його творчості переважають – інтимні, соціальні чи філософські. А тому й немає в поезії ні головних тем, ні вторинних. Є лише один довгий безконечний полілог. Діалог з тираном – одна з найцікавіших тем у поезії. Коли тирана немає, поети говорять з Богом. Семантично – це одна й та сама розмова, тому що переважна більшість поетів – богоборці». Так і з віршами Миколи Дудара: «То спиш… не спиш… Душа болить… «Собі чужий… ще крок до втрати»… Або «Одного разу кілька раз Я заглядав собі у вічі»… Чи ще таке: «Чекаю відповідь… Конкретно: Коли і хто пірне ув Осінь?..» І нарешті: «З минулого мандруєш у майбутнє І знов тебе ніхто не впізнає»… Вірші Дударя нашпиговані такими ось майже афористичними родзинками, які подекуди нагадують дитяче здивування від пізнання світу. А, може, в цьому і полягає суть поезії. Здається, я не помиляюся, таки полягає. Можна ще додати, що літературу збагачує приватний кризовий, а не суспільний кризовий досвід. Якщо поет не може пройняти читача своєю історією, то будь-які спроби зробити це на прикладі історії загальнолюдської можна розцінювати як нахабну спекуляцію. Микола Дудар своєю історією не лише проймає, а й повертає читача до його, можливо, найпрозорішої, найчистішої, а тому найранимішої версії. У поезії, як і в природі, діють закони генетики: сильна поезія дає потомство. Очевидним є той факт, що передається не все, а окремі нюанси (інтонація, або технічні прийоми, способи побудови асоціацій, або ж їхня відсутність). Проте як і в природі, в поезії є так звана безплідна класика – автори, що попри свою безумовну талановитість, не мають послідовників. Хотілося б, щоб та класична традиція, до якої тяжіє поет Микола Дудар, тривала вічно.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Наталія ПАСІЧНИК
* * *
Співала осінь у твоєму сні,
Підігравав їй вітер на гобої,
І сон навзаєм співу заяснів
Одного дня і ніченьки одної…
Все думаю, а де ж тоді був я?
Чому у сон не сплигнув разом з вітром?
До того ж, ти була ще нічия,
А поле весняне ще тільки квітло…
Прийшли у серпні знову косарі.
У них наказ: взяли і покосили,
І всілись не у хаті у дворі,
Хто володітиме — проголосили…
І я там був, і я спостерігав,
Кому дісталась квіточка розквітла,
І нібито задовго відчував,
Що буде осінь, сон, гобой і вітер…
* * *
Я рвав сорочку на собі…
Шукав собі подібних в гущі,
І пригощав лиш на свої,
Хоча й були комусь клятущі…
Не вгодиш кожному, я знав
Усіх одразу не напоїш…
Усе своє для себе бгав
І перевтілив у набої.
Я рвав сорочку на собі
І ціливсь в обрані мішені,
І пригощав лиш на свої
Тепер вітри в моїй кишені…
* * *
Зависла тиша у кімнаті…
Ні мух, ні скрипу, ні вікна…
Лише роки одні пом’яті…
Лише душа, лише одна,
Скотилась тиша попід лавку…
Ну там, де миш своє гніздо
Лишила… викотилась зранку.
Мабуть, скінчилося їдло.
Годинник вилупився в очі,
Але ні слова, ні гу-гу…
Йому ніяк давно вже з ночі.
Тим паче, що на ланцюгу
Зависла тиша… любо-тихо…
А може, десь, а може, хтось,
Один стоїть навпроти лиха…
Ні-ні відхрещуюсь, здалось…
* * *
«Ти подобаєшся мені…»
Прозвучало у тихій кімнаті,
І пройшлось таки… по сивині
Наче сповідь чиясь благодаті…
«Ти подобаєшся мені…»
Що цікаво, моя парадигма…
Я б сказав, не питання в ціні,
А тим більше, що сповідь незрима…
«Ти подобаєшся мені…»
А від слів далеченько до справи.
Хто співав, що він мав на меті,
Може, ради своєї забави?!..
«Ти подобаєшся мені…»
* * *
Біжу… біжу, біжу і каюсь…
Не долюбив… і не зберіг…
Тепер один… один тиняюсь
Навколо тих монастирів,
Що звуть мене і ласо манять
Із нездійснених молитов…
Та є краплиночка ще — Пам’ять
З дитячим іменем: ЛЮБОВ.
Люблю тебе… люблю, і крапка!
Я знаю, знаю… потерпи.
Моїх думок ти громадянка…
І Боже дай, щоб вберегти…
* * *
Пожовтілий місяць жовтень…
Жовте листячко в дворі…
Хто куди… хто до оновлень,
Хто надовго в попурі…
Хто углиб, хто на поверхню,
Хто у безвість, хто в собі…
Хто стрільцем, а хто мішенню.
Хто у небі, хто в норі…
* * *
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на нічліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і смороду кивав…
А може, Елвісу там скучно?
«Там» – тут ворушиться, диви,
Так це ж акорд з Бесаме мучо
У кадрі спогаду новин…
І нам було вже не до жарту,
Гітару Елвіс попросив…
І всадовив мене за парту,
Щоб я язик свій прикусив…
* * *
Ти так близько, відьмо, не підходь…
Кілька є причин, одна вагома…
Відвернеться як-небудь Господь,
А тебе ні поруч, а ні вдома…
Знову непристойна маячня.
Усміхнешся, вистрибнеш за обрій…
Будеш забавлятись з багатьма,
Голоси здебільшого недобрі…
Близько так до серця не бери.
Навмання вже, видно, запізнилась.
Все, що від чужого, все згорить…
Видно, без причини метушилась…
* * *
Не повертайтеся, забудьте…
Ви помилилися дверима…
Безглуздо скаржитись, відсутнє
Із правил правило інтиму.
Без пустослів’я, самотинно,
Не кожен рух з лабораторій…
Воно тече, текти повинно —
Інтимна суть таких історій.
Не повертайтеся… не плачте,
І не тривожтеся, просохне.
За те, що виспівав, пробачте —
Воно в мені під ранок здохне…
* * *
Схвильований наче ж…наче хлопчина
Споглянув у небо, шукав позитив…
У нього була для цього причина
Й прадавній, прадавній забутий мотив…
Наснилося якось в дитячому ліжку:
Візочок-тачанка з конем вороним.
І як за селом зустрів білосніжку,
І як від страхіть її боронив…
І якперевтілився тихо у гнома,
І як було вірив, що це тільки сон…
І як залюбки сприймалася втома,
Коли затихав на мить патефон…
* * *
Я мовив: — Досить…
Почув: — Амінь.
Прийдешня осінь
Не далечінь…
Важливо поруч
Щоб вітру плач
В осінню пору
Поміж невдач…
Бувало й гірше
Ну і нехай…
Читаєм вірші
Чиї — вгадай?
* * *
Звертаюсь вкотре до автівки:
Поїдемо куди-небудь…
А краще все ж до Шепетівки,
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс,
Де цвинтар… школа… сінокос,
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджіл, кусючих ос…
Ім’я його, дай пам’ять, Хролін,
Могилки праведних творців…
Корів за сотню в чистім полі,
І в кожної громезний хлів.
І клуб сільський навпроти церкви,
А поруч церкви обеліск…
І пам’ять та, яку не стерти,
Хоча й торкався звіддалік…
Поїдемо… Не відмовляйся.
Велику плату ти назви.
І ще прошу тебе, звертайся…
По мамі я є Лозовий…
НІЧНЕ ВИДИВО
…ти, власне, хто? Ти хто такий,
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
Давай-давай… ще по одній!
Сльозою краще закусив би.
Пройдись один по самоті…
Перетруси старанно хиби…
Ти, власне, хто? О… пізнаю
Що, переплутав ноу-хау?..
…колись зустрінуться в Раю
Якщо дозволить Єва-фрау…
* * *
На омріяній перерві,
В колі спільних сподівань
І живі, і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Навіть спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Бездоганне і святе…
Як родили — лиш початок…
Безліч вуличних світів
Янгелочків і звіряток,
З компромісом на посів:
Комусь школа… іншим поле.
Комусь стежка від рідні…
Когось змиє, когось вколе,
Та однакові в однім…
Тільки час той невідомий.
Правда, назва — Епілог.
І чекати краще вдома…
Вибір є. А свідок — Бог.
ЖОВТЕНЬ 2025
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених,
Своїм побутом, хай віддаленим,
Але ж вибритим і остриженим…
Хто насмілиться доторкнутися,
А тим більше, ще й поруч всістися —
Обіцяю вам: не проснутися…
В кожнім виборі своя істина.
Під завалами… під завалами,
Димом схоплений в тяжбі згарища,
Знову вкрадений… ким же схвалено?
Видно, виклики з болем ті іще!?..
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.