“Українська літературна газета”, ч. 5 (385), травень 2026
У 2025 році у видавництві «Biuro Literackie» вийшов друком четвертий том зібрання поезій польського письменника й перекладача Богдана Задури, чий поетичний дебют відбувся 1962 року. У його доробку представлені різні поетичні форми – римована поезія, верлібри та вірші у прозі. Станом на сьогодні українською мовою видано такі книжки письменника: «Поет розмовляє з народом» (2007), «Найгірше позаду» (2015), «Роки спокійного сонця» (2020), «Прості істини» (2024), «Порожні трибуни» (2025). У Польщі в перекладах Богдана Задури опубліковано твори Юрія Андруховича, Катерини Бабкіної, Сергія Жадана, Олександра Клименка, Андрія Любки, Василя Махна, Дмитра Павличка, Василя Слапчука, Наталки Сняданко, Володимира Яворського-Волдмура. До чотиритомного видання увійшло понад двадцять поетичних збірок – від дебютної «У краєвиді з амфор» (1968) до книжки «Зміна часу» (2024). Пропонуємо читачам добірку віршів із цього видання – зі збірок «Морська подорож» (1971), «Пташиний грип» (2002), «Питання часу» (2006), «Із розрізнених віршів» (2006), «Все» (2008), «Нічне життя» (2010), «Крапка над “і”» (2014), «Уже відчинено» (2016).
ДОПОВНЕННЯ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Лікарі, котрі вірують, належать до найкращих, атеїсти ж стараються викинути їх на вулицю», – сказав ксьондз Даріуш Око у програмі «Крапка над “і”».
Посли, котрі вірують, належать до найкращих, атеїсти ж стараються викинути їх на вулицю.
Письменники, котрі вірують, належать до найкращих, атеїсти ж стараються викинути їх на вулицю.
Священники, котрі вірують, належать до найкращих, єпископи ж стараються викинути їх на вулицю.
Чи Жорж Батай, якби жив у Польщі, не написав би раптом «Істерику Ока» замість «Історії ока»?
«Атеїстична ненависть, спрямована проти лікарів, котрі вірують, навіть смерть пацієнтів приймає», – додав ксьондз-професор.
Християнська ж ненависть є на ціле небо кращою.
ДИВНІСТЬ
Четверо друзів, мешканців однієї багатоповерхівки в Пулавах, купалися пополудні у Віслі. Двоє з них не випливли.
Від Анки – холодні вечори й ранки. Нині це не справджується, але до 21.00 осінь уже висаджує десант ранніх сутінків. Четвертий день серпня; до пізнього вечора гадав, що п’ятий. Чи знайде це відображення в річному підсумку? Жінки змінюють барви голосів, розмовляють наче чоловіки. Якщо в цю мить щось тримаєш – випадає з твоїх рук: блокнот, книжка, телефонна трубка, телевізійний пульт, запальничка, цигарка. Це знак, що треба змінити звички. Перейти на зимовий час. Чи дивним є те, що на прибережних дюнах немає інтернет-кав’ярень? Нічне паркування автомобіля перед поїздкою до Болгарії на відпочинок – наче оповідь, якої ніхто не пам’ятає. Як білборди з Тодором Живковим на кожному перехресті. Як грецьке минуле Созополя. Як червоне вино «Памід». Усі їдуть до моря – отже й справді літо. Якби ті двоє хлопців поїхали на море, то не втопилися б у Віслі. Якби сьогодні було 5 серпня, були б на один день старші.
ПІД ТИСКОМ
Навіть якщо це правда, що можна три дні ходити Берліном і не зустріти жодної жінки, на яку хотілося б озирнутися, не скажеш, що німкені не надто гарні. Не беручи до уваги те, що в жилах Терези Орловської тече польська кров. Клаудія Шиффер – достатнє алібі, якщо дивитися на світ у категоріях народу і того, що народ продукує. Квінтесенції та еманації.
Виставка століття – це «Маки» Мунка, кілька картин Кокошки, Рентген в іпостасі художника, пластикові садові стільці у вітринах із куленепробивним склом, тостери, кавоварки, фотоапарати, телевізори… Хто скаже, що мистецтво допомагає жити, той збреше. Недарма ніхто не говорить про здорову уяву. «Кидаю писати, – кажу Збишкові Махею, – і починаю займатися образотворчим мистецтвом. Менша конкуренція, легше вибитися». Це гра у вибивного? Що вибити ще зі своєї голови? Співчуття до музейників? До тих, хто в поті чола вигадує глибокі, мов артезіанські криниці, формули, що знесилюють метафори?
Ураган «Адольф» атакує Берлін. Хтось розповідає про піаністку, яка має слабкість до бегемотів – уся квартира в бегемотах, від дрібничок та іграшок до столового сервізу й пастелей. Навіть її чоловік був схожий на бегемота, вона його вигнала; таке життя, такі піаністки. У цьому будинку Музіль писав «Людину без властивостей», у тому мешкав Кафка, тут було приміщення профспілок Рейху, там жив Геббельс. Чи це не той вокзал, де Шарик повз із тротиловою шашкою в зубах? Вокзал «Берлін – Зоологічний сад».
Після кашлю в липні – пташиний грип, і що далі? Рак легень? Рак гортані? Завжди є якийсь вибір, хоча й обмежений.
ВИПАДКОВИЙ ЗБІГ ІМЕН
Чи має хтось «Авіомарин»? Нудить мене від любові у віршах священників-поетів, які змагаються з шансонетками, заслуговуючи на співчуття. Як вони, як усі. Нудить мене від усієї родини в кожній другій рекламі. Чи міг би змінити щось у своєму професійному житті той пан, який уже двадцять вісім років ремонтує пральні машини? А я? Якби купив набір платівок (49,90) або касет (39,90) «Святий Отець вводить нас у третє тисячоліття», чи мав би я шанс виграти поїздку до Ватикану й загальну аудієнцію, як усі інші? Чому Ватикан не має представника на пісенному фестивалі «Євробачення»? На безриб’ї і рак – риба, і коли Даріуш Міхальчевський виграє черговий бій, наші польські серця б’ються сильніше. Половина мешканців нашого будинку не каже сусідам «добрий день», зате всі дивляться «Клан». Життя таке чудове й дороге, що нас вистачає тільки на репродукцію? Сьогодні – біла, біла фата, завтра – біле, біле волосся. Третє тисячоліття – шанс для хвороби Альцгеймера. І для обраних, до кого повернулося колесо фортуни. Не читати газет, не дивитися телевізор, не слухати радіо. Те, чого в нас ніхто не відбере, – це знизування. Плечима.
ГАСІННЯ СВІЧОК
«Останні сни проходять волоссям» – Словацький? Дивлюся на волосся Тамари. В автомобілі, що їде до гори Бона, вона читає римований вірш про себе, українку, і про нього – поляка. З усмішки й рис обличчя креслю її психологічний портрет. Порівнюю з іншими портретами, збереженими в пам’яті. Чи ще існують жінки, які вміють зашарітися? Чи негритянки бліднуть? Чи індіанки зеленіють? Що є небезпечнішим для інших? Чи відсутність рими є достатнім алібі?
Останні сни? Сни, що приходять як останні? Якщо це останні сни, значить ранні проходили крізь пори шкіри, через уста, через ніс, через анус? Волосся як останній шлях відступу? Посивіле, але то лише фарба, наче юнки у пенсіонерському камуфляжі. Попри все не хотів би бути ані молодим демократом, ані молодим гданчанином, ані молодим фашистом, ані молодим соціалістом, ані молодим комуністом. Молодий буддист – теж смішно.
Чи доживемо до часів, коли в офісах авіакомпаній з’являться пасажири, які запитають, чи пілот є католиком?
Як серйозно вірити в Бога, якщо вірилося у святого Миколая?
Сни – як хвіст комети, яку називають душею? Бідна Юлька, кличемо її, і ходить за нами вже кілька днів, схудла, зголодніла, з набряклими пипками. Юлько, де твої цуценята? Через кілька місяців мені насниться, ніби вона пам’ятає про ту канапку і хоче віддячити чимось нечуваним – повним розумінням.
КВАДРАТУРА КОЛА
Весна – у весні я не зможу зміститись
А влітку на попіл трави гляну з жалем
Як осінь – деревам час в небі світитись
Зимою весь світ стане білим шпиталем
Збігаються пори – між порами року
Вчетверте шукаю одного сезону
Зрікаюся крайнощів я крок за кроком
Й дивлюся як букви щезають Закону
Всесильне ніщо – як його врятувати?
Як барви веселки сліпцю оспівати?
Щоб п’ятий сезон роздивитись довкола
Звіряю узор квадратури я кола
Стараюсь з’єднати – як літ із ходою –
Я землю з вогнем і повітря з водою
КВАДРАТУРА НОНСЕНСУ
поки сам хоч на мить не ввійдеш до загробної тиші
з пієтетом трактуєш чужі лікарняні ти вірші
як свідоцтво про тих хто стояв і боровся до скону
свою зброю хоробру й пред смертю не здавши до схову
та коли у лікарні ти бачиш себе в моніторі
й своє серце у плямках розцвічене барвами хворими
розумієш: екран чорно-білий та й сам ти нервовий
від такого знання світ душі не стає кольоровим
тож зненацька спадає на думку що й зовсім без сенсу
нові вірші в шпиталі писать квадратура нонсенсу
ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЯ
Є люди які дозволяють тобі відчути що ти щось умієш
що маєш до чогось хист Розмовляєш із ними
щось плануєш на місяць заздалегідь а вже за мить
не маєш часу замислюватися над тим
чи життя має хоча б якийсь сенс І нічого що потім думаєш Боже
які ж вони наївні невинні сліпі Але є й інші
котрі забирають із повітря весь кисень тож навіть не можеш істерично крикнути
відчепіться від мене не маю сили Не маю
більше сенсу ніж ви
Що б це не означало живеш лише на поверхні
Якщо занурюєшся
то тільки для того щоб зачерпнути води в легені тоді рятувальник має з тобою клопіт бажає тобі добра але мусить викликати у тебе блювотний рефлекс бо інакше життя тебе не прийме і рятувальникові не продовжать контракту на наступний сезон а це єдиний стережений пляж у районі
А це був єдиний трамвай Із цього містечка до іншого й околиця не надто приязна хоча містечко могло би бути американським якби хтось чув про трамваї в американських містечках
Година чекання на кінцевій зупинці півгодини їзди й дві години пішки через поля і ліси де обличчя вже не нагадують про бійки та безробіття
Це були перші за тривалий час світлі й солодкі черешні й цікаво чи виросло щось із кісточок що їх ми вистрілювали пальцями Мабуть нічого
Залишились як перетасовані у кишенях колоди магнітних карток на залізничних вокзалах інших містечок і міст з яких нікому не вдалося скласти пасьянс Заледве карту подорожі Якийсь останній імпульс мов повітряна бульбашка в легенях утопленика Згадка про кредит
Навіть якщо це розпач підписує боргові розписки ти знаєш що залишишся без останнього наплічника оскільки все включно з кольорами забере судовий виконавець відтак сльози крізь сміх є живими як кульки ртуті тож послати під три чорти стеарин і всміхатися до червоних надщерблених пластикових крісел скреготливого трамвая до підозрілих фізіономій пасажирів і машиніста
СИСТЕМА В МЕЖАХ СИСТЕМИ
Це сумно але ми не живемо лише своїм життям
Думає агент Таємної поліції переглядаючи справу
Ось пропащі жінки Поети
Котрі втратили віру в безсмертя
Королі що позбулися голів у безладі
Свята Філософи які відійшли од відчуття
Ідеї чистої чуттєвості Смерть богів
І народження нових поміж яких
Завжди виникає зона порожнечі де інтелект
Сяє чистим світлом божевілля
І розрахунку Важко біля нього зігрітися
Але можна ним захоплюватися
Почувається втомленим
Пригнічує його скрупульозність інструкцій
Які наказують реєструвати геть усе Палкі зізнання
Плітки сварки Розмежовувати всі слова
Котрі є лише шумом Має бути байдужим
Та все ж йому шкода всіх тих людей
Що поспішають біжать мовчать Після них
Не залишається жодного сліду окрім запису
В Архіві Почувається потрібним Не знає
Що на нього дивляться очі сховані у світлі
Або в темряві Не знає що хтось дивиться
На нього думає цієї миті
Це сумно але ми не живемо лише своїм життям
ХОРОБРІСТЬ
зазирнути
під чорну підкладку
білого вірша
ДОСЛІВНО
дивлячись на молоді
підв’язані до кілків деревця
подумав
ось мертві підтримують живих
У ДОМІ ХВОРОБИ
грає музика
класична
ТРАМПЛІН
батько моєї матері
орав поле сіяв зерно розводив
свиней курей і корів
батько мого батька
був муляром пічником і столяром
садив картоплю
картопля росла на полі де тепер
стоїть багатоповерхівка
в якій я живу
якби не мати й батько
свого часу мав би
бали за походження
але обійшовся без них
батько почав учитися на ветеринара
ще до війни
тож навіть якби не настала
Польська Народна
не пас би до кінця життя
корів
але Мечиславові Раковському
мабуть довелося б пасти
і мій двоюрідний брат
мабуть не закінчив би
електричного технікуму
в обласному місті
соціальний ліфт
не таке вже й порожнє поняття
як може здатися
якби не Польська Народна
батька певно кількома роками раніше
призначили б на посаду професора
у 1974 році це зробив
Генрик Яблонський Голова
Державної ради такий собі
сьогоднішній Лех Качинський
бо тоді не було Президента
тобто був але колегіальний
який вибір
мали у вісімдесятих роках
амбітні хлопці з села?
держава і партія
небагато їм пропонували
семінарія
відкривала їм світ
їздили до Рима
поверталися з докторськими ступенями
замість корів
пасуть овечок
БУДАПЕШТ
пам’ятаю
як їхав двійкою
від мосту Свободи
до мосту Маргіт
сорокарічний
дивився на людей
що сиділи за білими
столиками на білих
стільцях
і відчував
що там є
справжнє життя
пам’ятаю
як сидів
за білим столиком
на білому кріслі
пив еспресо
і їв морозиво
сорокарічний
дивився на людей
що їхали у трамваї
від мосту Свободи
до мосту Маргіт
і відчував
що там у трамваї є
справжнє життя
ЗІРКИ НАШИВКИ ГАЛУНИ
колись
читаючи вірш Іштвана Ковача
про Катинь
і вірш Дмитра Павличка
про варшавський
Палац культури
де у вікнах
з’являються обличчя
вбитих польських офіцерів
подумав
що польською
вже неможливо написати
про це доброго вірша
поезія
принаймні як я її розумію
не говорить
про справи очевидні
однак квітень у жовтні
пересунутий на листопад
створює якийсь шанс
масове вбивство
колективне підвищення
68 років потому
от тільки що відбувається зі зв’язком
між живими й мертвими
а якщо він працює лише в одному напрямку
і жоден поручник не дізнається
що вже став капітаном
жоден майор не довідається
про підвищення до підполковника
жоден полковник
не помітить зміни галунів і лампасів
навіть після воскресіння
бо здається
воскреснуть голі
з іншого боку
навіть якщо вони бачать це тепер згори
якимось зором без очей
дивно було б якби перед лицем Бога
мали бажання перейматися
знаками розрізнення
замислюватися
чому одне прізвище прочитав
пан президент
наступне Майя Коморовська
а інше озвучив Ян Пєтшак
і хто мав більше алфавітного
щастя
з’ясовувати
чому всіх підвищено на одне звання
а не на два
якщо це у жоден спосіб
не шкодить бюджету
навіть якщо вони не є лише земним тліном
померлі
мають усе це глибоко
в землі
МОЇ КОМПРОМІСИ
Два роки не косив
ділянку на Глибокій
вже не кажучи
про підрізання дерев і кущів
Коли міська рада
надала мені звання почесного
громадянина
я подумав
що це застереження
є серйознішим ніж
підвищений холестерин
чи навіть сеча в крові
Я пішов на розвідку
За сітчастою огорожею
я не чекав
нічого доброго
коли кільканадцять років тому
будували дорогу
бульдозер понівечив металеві стовпчики
замість того щоб подати позов
про відшкодування шкоди
я заплатив за зростання вартості ділянки
внаслідок розвитку інфраструктури
відтоді знаю
що це за плата
і не асоціюю її назви
з появою артезіанського джерела
У траві
яку важко назвати травою
оскільки в ній більше бур’яну
ніж трави
а ще там росте
папороть і дивина
побачив
витоптані стежки
у сараї для інструментів
бо назвати цю будівлю альтанкою
було б серйозним перебільшенням
виламані дошки
зазирнув усередину
й угледів там людський барліг
у зачарованому саду
де виноградна лоза наче в’юнок
обплітає стовбури яблунь
що всихають від її любовного стискання
і пнеться вгору
по старому горіху
залягли п’янички
Пригадав як колись
коли показав Пйотрові свій вірш «Аварія»
з рядками про віллу «Тінисту» де одразу після війни
«мешкав художник а тепер гніздяться цигани»
слово «гніздяться» викликало у Пйотра спротив
Бодю чи ти розумієш що написав
художник мешкав а цигани гніздяться
наче паразити
хотів йому відповісти
що птахи теж гніздяться
але знав що це буде
не в тему
і присоромлений але не переконаний
не бажаючи наражати нашу дружбу на небезпеку
я замінив цей рядок гіршим
«мешкав художник а тепер живуть цигани»
я йшов крізь хащі
боячись натрапити
на чийсь труп
але тільки вступив у людське лайно
шість великих чорних
поліетиленових мішків
із зогнилими ганчірками пляшками з-під горілки
й денатурату
чийсь увесь пожиток
опинився на смітнику
звідки певно
й був узятий
Не знаю чому
мені згадалася
історія з іншим віршем
що називався
«Остання склянка»
Зніяковілий видавець
посилаючись на свою
моральну чутливість
поставив під сумнів
його закінчення:
«Маємо все що потрібно до віскі
склянки зацукрованого оселедця
мариновані мандаринки сушених дітей»
Богдане був би тобі дуже вдячний
якби ти відмовився від тих сушених дітей
замислився
чи сушені діти
ранили його етичну вразливість
чи радше естетичну
адже вони були так само абсурдні
як мариновані мандаринки
і зацукрований оселедець
я тоді не знав що Ришард
є вегетаріанцем
але прибрав той епітет
щоб мати
чисте сумління
А кілька днів тому
я пив пиво
на Казімєжському ринку
з Андрієм Любкою
двадцятидворічним
поетом з України
і підійшла циганка
спробувала поворожити
йому й мені
не вдалося її позбутися
навіть тоді коли сказав
що це ми
можемо їй
поворожити
намагалася говорити
про наше минуле
тобто про моє
бо яке минуле
може мати двадцятидворічний
нібито я мав
заснувати власну фірму
і збанкрутувати
і втратити великі гроші
нічого не збігається
сказав я
хіба що фірма
була б метафорою життя
але що то за інша
фірма яку мав нібито заснувати?
коли знеохочена
попросила два злотих
я дав
сподіваючись
що вона піде
в кінці кінців решта з пива
лежала на столі
отже сказати «вибачте
дрібних грошей не маю»
не випадало
вже ніби й ішла
але спитала чи можу
дати їй цигарку
ну що так пане переживаєш
за цю пачку
забрала її з моїх рук
вийняла чотири цигарки
подивилася на мене
вам не можна курити
сказала
і пішла
з цілою пачкою
Пйотре я маю в носі
політичну коректність
це стара шкідлива циганка
пошила мене у дурні
а не якась ромка
З АФРИКИ
під ранок
навідалася до мене
чорна корова
звідки ти прийшла корово
запитав
беззвучно
увімкни телевізор
відповіла
беззвучно
послухався її
і ввімкнув
не розплющуючи очей
почув
якщо масай має трьох волів
то не знаєш
чи він багатий
ВІЧНІСТЬ БЕЗ НАС
з плином літ
стосунки
між душею і тілом
здаються
все складнішими
вона і воно
дедалі більш
нереальні
З польської переклав Олександр Клименко
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.