Краще один раз злетіти соколом у небо,
аніж вічно жити в ярмі.
Руслан Трач
Кожен раз, коли відвідуємо виставки, поринаємо у світ емоцій, відчуваємо красу, тепло навколишнього світу, гордимось талантами кожного митця.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так можемо сказати і про виставку фотографа, поета, митця, громадського діяча, блогера, захисника України Руслана Трача, яка відкрилася 5 червня 2026 року в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини.
У двох виставкових залах глядачі поринули у світ фотохудожника. Перед нами — широка панорама світлин, книги, альбоми та журнали, у яких надруковано або його роботи, або інтерв’ю з ним; а також військові нагороди і колекція Русланових барток, кожна з яких має свою назву і свою історію.
Пейзажі Р.Трача відтворюють настрій та емоції, вони відкривають для глядачів красу природи, дозволяють відчути подих Карпатських гір, стежками яких він мандрував.
Кожна Русланова робота — свідчення наполегливої праці, творчого пошуку та любові до рідної землі, українського мистецтва, шанобливого ставлення до традицій і прагнення зберегти національну спадщину, а також поєднати її із сучасністю.
«Руслан Трач багато виставлявся у нас. Ніколи б не подумали, що за таких обставин доведеться робити наступну його виставку. Сьогодні, в знак пам’яті про фотомитця, за ініціативи його дружини Ірини та його родини — матері Марії, синів Миколи, Дмитрика та Андрійка, проводимо презентацію фотосвітлин Руслана, щоб розкрити його талант у різножанровому плані. Радісно, але водночас щемно на серці, бо Руслана немає серед нас. Нелегко родині. Щиро співчуваємо їй, бо від січня рана втрати ще дуже свіжа», — зазначила Вікторія Яремин, директорка Музею, відкриваючи цей захід.
Присутні хвилиною мовчання вшанували всіх, хто загинув і поклав на вівтар України найцінніше — своє життя за вільну і незалежну Україну.
Цього дня музей наповнився особливою атмосферою. Тут переплелися пам’ять про талановитого митця, вдячність нашим захисникам і щире бажання допомогти гуртуватися задля спільної мети.
Поціновувачі мистецтва, серед яких представники органів самоврядування, письменники, музейники, студенти та викладачі Косівського фахового коледжу та інституту прикладного та декоративного мистецтва, бібліотечні працівники району, члени Клубу інтелігенції ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта», а також рідні Руслана Трача, його друзі та знайомі з Верховини, Надвірної, Чернівець, що у цей день приїхали до Косова, з подякою і з молитвою згадували про Руслана та його творчість, яку залишив для майбутнього Гуцульщини, України.
Марія Олексіївна — мама Руслана, з невимовним болем у серці та сльозами на очах розповідала про дитячі та юнацькі роки сина, його захоплення і мрії, вибір професії, працю над собою. Вона, зокрема, зазначила: «Допитливість, креативність, доброта, турботливість, справедливість, відвертість, відданість — такими рисами відзначався мій син. Україна, її незалежність — основна цінність, яку необхідно відстояти і берегти як власне життя, як найсокровенніше, що ми можемо мати в житті».
Руслан Вікторович Трач народився 2 травня 1978 року у Верховині — перлині українських Карпат.
Бабусині розповіді про опришків, давні карпатські легенди, почуті у Верховині й Космачі, правдиві історії з життя їхнього роду формували його світогляд і творчість, яку тісно пов’язав зі збереженням гуцульського світу, нашої ідентичності.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Руслан Трач, відчуваючи обов’язок перед рідною землею, підписав контракт із ЗСУ. Почавши службу в територіальній обороні, він перевівся у бойовий підрозділ, щоб бути на передовій.
Свій військовий шлях пройшов від командира відділення до головного сержанта вогневої підтримки 201 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони, до якого добровільно вступив у лютому 2022 року.
Дисциплінованість, впевненість, відповідальність, надійність, простота, щирість, сміливість, рішучість, професійність, героїзм та непохитна відданість Україні, її народу та військовій справі відзначали Руслана, за яким йшли люди, якому довіряли і вірили.
Під час виконання бойових завдань Руслан зазнав важких поранень на Гуляйпільському напрямку. Він переніс п’ять операцій і пройшов надскладний шлях лікування. Попри тривале лікування та реабілітацію, наслідки війни виявилися сильнішими — 19 січня 2025 року Руслан відійшов у вічність.
Теплими і зворушливими спогадами про Руслана Трача поділилися всі, кого звела з Русланом життєва стежина, — дружина Ірина про чоловічі бартки, якими захоплювався і досліджував; створення дитячого гуртка та ютуб-каналу «Лет», на якому публікував відеоматеріали, присвячені традиційним бойовим практикам, ремеслам, гуцульській зброї, культурній спадщині українських Карпат; співпрацю з львівським митцем Романом Яцківим та про бартку, зроблену з осколків градів, яку він викував з місцевим ковалем. («…Руслан завжди шукав у всьому красу, навіть в поганому металі»); побратим Андрій Мельничук про Руслана як безстрашного, зібраного і спокійного бійця, який не уникав виконання бойових завдань («…якщо йшов Руслан — то воїни готові були йти на смерть. Без нього — ні»); Іванна Стеф’юк — письменниця, літературознавиця, фотомодель — про фотосесії з Русланом (2013-січень 2022), які стали поштовхом для написання віршів («…під час усіх фотосесій він дуже тонко описував те, що бачив. Я не знаю другого такого митця, який думає не про технологію, як викласти світло, де стати, що зробити. На цих фотосесіях ніхто нічого не імітував…»; Майя Фисюк — громадська активістка з Чернівців, фотомодель, про сім років знайомства і чотири роки плідної співпраці «Я дуже тішуся, що сюди прийшли ті, хотів впізнати його ближче. Думаю, нас з роками буде ставати більше. Тому що слава про Русланові праці буде поширюватися. Вона і сьогодні поширюється далеко за межі України. У Швейцарії нещодавно проводився захід про митців, яких забрала війна. Під час того вечора звучали арії Василя Сліпака і перекладені вірші Руслана Трача. Також в Українському домі в Тбілісі знаходяться п’ять робіт Руслана Трача»; Власта Власенко (Богдана Ковалюк) з Надвірної — про перше знайомство і захоплення творчістю Руслана, мистецький проєкт «Инчий світ» (2013), в якому брали участь моделі Ольга Гордійчук (з Косова) та Іванна Стеф’юк (з Кобаків), спільні проєкт «МольфАРТ» та виставку «Геометрія шляху» (…я брала його фотографію і писала вірш, а Руслан брав мій вірш і фотографував. Пиши! Пиши! Пиши! — казав Руслан. Псевдо «Полин» взяв тому, що йому сподобався мій вірш «Дикий гірський полин»…)
Теплими і щирими словами були слова Оксани Дубової зі Слобідки, Юлії Томенко, а також родички, волонтерки із Косова Ганнусі Столащук (…Руслан старався всіх завжди надихнути. Він мав в своєму серці багато добра та любові, і в усьому, що його оточувало, бачив тільки позитив. Цінним для мене є український прапор з власноручним підписом Руслана: «Краще один раз злетіти соколом у небо, аніж вічно жити в ярмі».
Підтримали присутні і проєкт, започаткований Властою Власенко та Іриною Трач, принцип якого: упродовж року, щомісяця проводити вечори пам’яті у різних містах України. Розпочали із творчого вечора у Верховині, виставки в Косові, а далі — в Чернівцях, Хмельницьку, Надвірній… Є думки створити Музей бартки у Верховині.
Із уст Уляни Лазарович-Малик пролунав вірш «Пам’яті Руслана Трача», який зачепив струни людських сердець.
У кожному виступі — вдячність Русланові та щира подяка і низькій уклін матері Героя, що виховала справжнього патріота.
Марія Трач, мати Руслана, сердечно подякувала всім, хто відвідав синову виставку, та відзначила, що їй дуже приємно, що він мав і має щирих друзів, побратимів, добрих людей, які бережуть про нього пам’ять.
Іванна Стеф’юк та Оксана Дубова вручили родині цінні подарунки, а відвідувачі отримали наклейки з іменними бартками Руслана, видані військовослужбовицею Марією Костенко.
Пам’ять про Руслана Трача — відважного воїна, щирого патріота, людини великого мистецького хисту, яка по собі залишила глибокий слід в історії нашого гуцульського краю, житиме вічно у написаних його душею віршах, створених фотосвітлинах.
Надіємося, що в знак пам’яті обов’язково буде створено музей, щоб здійснилися Русланові слова: «Люди, хто має можливість, показуйте, популяризуйте топірці, гордіться ними, бо це — наш символ мужності, звитяги, нескореності!»
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу інтелігенції ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».
Світлини авторки та з інших джерел.