Свій 75-річний ювілей святкує один із найвідоміших, найчитованіших та найвпливовіших сучасних українських письменників, політичний і громадський діяч Василь Шкляр. Його справедливо називають «батьком українського бестселера», адже кожна його книга стає культурною подією та збирає стотисячні наклади. «Главком» зібрав найцікавіші факти про життя і творчість видатного письменника.
Біографія творця
Василь Шкляр народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету.
На другому році навчання, Шкляра хотіли вигнати з університету за те, що під час трудового семестру в колгоспі, він бавився бомбою, але йому вдалося уникнути відрахування шляхом тимчасового переїзду у Вірменію, куди він поїхав, аби навчатися за студентським обміном в Єреванському університеті.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Згодом Шкляр згадає цей випадок зі свого життя у своїй ранній повісті «Стороною дощик іде». У Єреванському університеті Шкляр студіював вірменську мову й літературу аж до 1972 року і, за власним зізнанням, зміг добре вивчити вірменську мову вже за два місяці.
Після повернення в Україну Шкляр у 1973-му році закінчив навчання у Київському університеті.
Журналістська та літературна кар’єра
Після закінчення університету, Шкляр почав працювати журналістом.
Паралельно з журналістською роботою пише свої перші літературні праці, зокрема, у 1970-1980-х роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та оповідань:
— «Перший сніг» (1977),
— «Де твій Остап, Соломіє?» (1979)
— «Живиця» (1982).
У період з 1988 по 1998 роки Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід, зокрема, подробиці операції з врятування дружини Алли та родини генерала Дудаєва після його загибелі, Шкляр згодом відтворив у романі «Елементал» (2001)
Популярність як письменника прийшла лише у 1999 році з виходом роману «Ключ», який зібрав низку нагород та був неодноразово перевиданий у різноманітних українських видавництвах. Це був перший твір автора після тривалої паузи – з початку 1990 років. Сам Шкляр пояснив таку тривалу паузу «зміною епох». Шкляр розпочав написання роману ще 1998 року, перебуваючи у лікарні, куди він потрапив зі смертельним діагнозом на лептоспіроз.
Справжнім літературним вибухом у його житті став роман «Чорний Ворон. Залишенець» (2009 рік). Книга, що розповідає про запеклу боротьбу повстанців Холодного Яру проти більшовицької окупації у 1920-х роках, повернула з історичного забуття імена тисяч українських героїв. Роман був успішно екранізований і став пророчим для сучасної України.
За цей твір письменникові у 2011 році присудили Шевченківську премію, від якої він принципово відмовився на знак протесту проти українофобської політики тодішнього міністра Дмитра Табачника.
Політична кар’єра
У 1991 Шкляр став членом Проводу та прессекретарем Української республіканської партії і пробув у лавах цієї партії до 1998 року. У березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».
У вересні 2015 року Шкляр знову спробував себе в українській політиці, увійшовши до проводу новоствореної партії УКРОПі пробув у лавах цієї партії аж до її закриття 2020 року.
Цитати Василя Шкляра про війну, Росію та націю
Слово письменника сьогодні звучить як потужний маніфест. З початку повномасштабного вторгнення Росії Василь Шкляр активно підтримує українських захисників на фронті, займається волонтерством і надихає мільйони українців своєю безкомпромісною патріотичною позицією:
— «Ця війна триває не з 2014 чи 2022 року. Вона триває сотні років. Просто раніше її маскували під «братні обійми», а тепер маски зірвано. Це екзистенційна битва за наше виживання».
— «Наш ворог не міняється століттями. Росіяни приходять на нашу землю з однією метою – знищити українську ідентичність. Але сьогодні вони натрапили на покоління, яке не вміє і не буде рабами».
— Найвища нагорода для мене сьогодні – це коли хлопці з передової надсилають фото моїх книг із бліндажів та окопів. Це означає, що моє слово воює разом із ними».
«Перемога – це не просто повернення кордонів. Це повне ментальне відмежування від імперії. Ми маємо випалити з себе будь-який слід «руського міра».
Шкляр часто чує від читачів, що в його творах багато передбачень, однак сам стверджує, що не знає, як це народжується: «Ще десь в 2011 році, незадовго до початку війни, я їхав на презентацію книги «Чорний ворон» і мені художник на моє замовлення зробив афішу, де стою у вогні, а позаду гасло: «Спинимо окупанта!» Як народжуються такі фрази, я не знаю…».
На запитання, що чекає Україну далі у війні, Шкляр каже: «Я знаю, що сьогодні багато крові проливається недаремно. Але втрати – це гнітить. У мене такий склад організації душі, що не можу нині працювати, в мене зовсім змінилося життя… Але є дуже багато оптимізму та впевненості у нашій перемозі, тому що цьому сприяє дуже багато факторів. Могло б все повернутися у тих 20-х роках по-іншому, якби ми мали стільки союзників, як сьогодні. А тоді в нас нічого не було, ми були в повній ізоляції. Коли армію УНР косив тиф, нам із-за кордону відмовилися продати ліки. І недуга перекосила більше наших військовиків, ніж зброя. Я думаю, що як і роман, так і фільм «Чорний ворон» став воїном у теперішній ситуації. Це фільм про ту історію, яка триває сьогодні, і він ще раз переконує, що ми переможемо».
Лариса Голуб,
glavcom.ua