“Українська літературна газета”, ч. 5 (385), травень 2026
Дронь А.Гемінгвей нічого не знає: коротка проза. Львів: Видавництво Старого Лева, 2026. – 168 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Український, європейський і навіть світовий інформаційно-гуманітарний простір наповнюють новітніми наративами, у яких різними формами і методами нав’язують маніпулятивну концепцію щодо сутності повномасштабної російської війни проти України. Російські «ліберальні» політики й «хороші» журналісти намагаються переконати світову громадськість, що мовляв,через «війну Путіна» страждають російський і український народи.
Ця облудлива теза, мовляв, росіяни за мир, порозуміння і злагоду з «братнім українським народом», виникла не на голому місці. Про щедрість московської душі чимало написано в російській літературі. Водночас сучасні кремлівські ідеологи й політики спираються також на твори деяких зарубіжних письменників, які описують жахіття війни. Важливий, актуальний ідеологічний аспект цієї проблеми порушив, проаналізував у книжці «Гемінгвей нічого не знає» випускник факультету журналістики нашого Львівського національного університету імені Івана Франка Артур Дронь, який мужньо витримав поранення, зловісні випробування на війні. Тепер він творчо працює.
У дискусії з шотландським журналістом Джайзлом Сазерлендом, який під впливом оцінок трагедій Першої і Другої світових війн вважає, що росіяни також жертви кремлівських політиків, Артур Дронь відверто і справедливо наголосив: «Росіяни не заручники режиму, а його автори» [1, с. 99]. Він проаналізував роман Ремарка «На західному фронті без змін», зосередившись на психологічному епізоді: головний герой, німецький солдат Пауль, опиняється в окопі з ворогом. Охоплені адреналіном, страхом і злістю, вони б’ються і Пауль вбиває того, іншого солдата. Він віддихується, заспокоюється, а потім витягує документи вбитого, дізнається його ім’я та прізвище, розглядає фото дружини. Ворог стає для Пауля конкретною людиною, він звертаєтьсядо мертвого на ім’я, просить вибачення, говорить, що вони з ним схожі, практично однакові. Пауль плаче і шкодує їх обидвох – молодих людей, занапащених безглуздою війною. Політики граються в розподіл територій, а прості хлопці однаково гинуть з усіх сторін. Герой Ремарка більше не відчуває до ворога ненависті. Всі вони – втрачене покоління однакових людей з різними іменами [1, с. 97].
Артур Дронь слушно підкреслив, що така«вершинна література про війну» сьогодні для українців не актуальна, бо вона не дає відповіді на глибинні причини екзистенційної війни проти України. Московити=росіяни, які хочуть винищити українську націю, не є втраченим поколінням, про що писав Ремарк. Московський=російський етнос породив новітнього рашиста Путіна, і вони разом вчинили злочин проти людяності. Сучасні московити=росіяни реальна і потенційна загроза не тільки для України, а й для демократичного і цивілізованого світу. Адже зафіксовано численні випадки, коли вони ґвалтували, а потім вбивали матерів при дітях, ґвалтували самих дітей, навіть немовлят. У школах їхні солдати облаштовують катівні. Московити страчують українських полонених, заживо відрізають їм голови, кінцівки, статеві органи і просто виставляють відео в інтернет. Їхні дружини кажуть, що «дозволяють» чоловікам «розважатися» з українками. Деякі до цього прямо заохочують: треба показати, «що таке русскій мужик». Є чисельні записи цих телефонних розмов, є фото й відео злочинів, є сотні свідчень на деокупованих територіях.
Розповідаючи журналістові Джайзлузі Сазерлендові про варварство російських нищителів українськості, Артур Дронь наголосив: «Нехай світ знає: нам байдуже, як їх звати. Яка різниця, що написано в паспорті ворога, який прийшов у твій дім та вбив сім’ю? Він має загинути. Можна скільки завгодно говорити про «війну путіна», але якщо солдати отримують наказ взяти місто, то можуть робити це без катувань, грабунків і звірств.Та якщо навіть сам путін особисто наказав зґвалтувати і вбити, то людина цього не робитиме. А вони роблять, бо можуть. Гірше – бо хочуть. Ще гірше – бо їм це подобається» [1, с. 98].
Генний код канібалізму московитів=росіян є визначальним у їхній ідеології та політиці. Цю тему порушували під час зустрічі у Львовів лютому 2025 р. Артур Дронь, коли він лікувавсяпісля поранення, та французький журналістДевід Ді Нота, який готував матеріал про українських військових письменників. Тоді Девід Ді Нота сказав, що Артур Дронь схожий на Ернеста Гемінгвея. Адже вони юними пішли на фронт. Артур Дронь роз’яснив Девіду справжню ситуацію.
«Перша світова війна діялася за океаном і не загрожувала письменнику та його сім’ї. Ернест у 19 років вирушив на фронт, щоб стати героєм, він вирушив на пригоду, − зазначив Артур Дронь. – А нам довелось подорослішати і зрозуміти, що фронт вирушив на нас. Що ця війна відбувається тут і вона загрожує існуванню всього і всіх, кого ми любимо. Так, ми з Гемінгвеєм обидва пішли на війну. Але різниця в тому, що я ніколи б не хотів на неї потрапити. Молодий Гемінгвей брав участь у війні, бо хотів. І це була чужа війна, яка не загрожувала його нації. А молоді українці воюють, бо мусять. І ця війна за наше існування, в якій втекти чи здатися − означає загинути цілій українській нації» [1, с. 104].
Роздумуючи над творами Ернеста Гемінгвея, Артур Дронь зазначив: «Я не вважаю, що Гемінгвей неправдоподібно описав війну. Ні, я не думаю, що йому бракує особистого досвіду. І вже точно ні, я не вважаю себе кращим за нього» [1, с. 103]. Артур Дронь наголосив,що їхня спільна юність завершилася. Вони «попрощалися»і пішли в різні сторони стосовно ставлення до війни. «Гемінгвей нічого не знає про російсько-українську війну. Ось і все» [1, с. 103].
Артур Дронь наголосив, що у літературно-мистецькому, журналістському середовищі України має звучати власний голос. «Нам потрібна нова література, яка буде антивоєнною, але не антимілітарною. Література звикла засуджувати зброю. Але має натомість відокремити тих, хто зі зброєю нападає, від тих, хто зброєю захищається, − зазначив молодий письменник. – Наразі це найкраще зрозуміло нам, українцям. Ми ніколи не відмовимось від вміння стріляти, бо це питання нашої безпеки. І наша література завжди засуджуватиме агресора, але ніколи не висловиться проти зброї. Будь-яка здорова література є антивоєнною. Але відтепер і назавжди в українських заводських налаштуваннях по замовчуванню буде намір дати відсіч цілою нацією, якщо війну протинас хтось знову розпочне» [1, с. 99−100].
Аналіз, синтез творів Ремарка і Гемінгвея обумовив дуже важливий висновок, що «хорошіє» московські журналісти і письменники та «ліберальні» політики уже почали відбілювати «бідних російських хлопчиків», бо, мовляв, народ був затьмарений, обманутий і кинутийна убой жорстоким путінимі компанією. «А я боюся, що Європі легше співчувати бідним обманутим хлопчикам, ніж людям, яких ці хлопчики катували» [1, с. 99], − зазначив Артур Дронь.
З огляду на таку геополітичну ситуацію, потрібно професійно, логічно, емоційно, компетентно доносити правду про зловорожу, імперську сутність московської ідеології і політики, переконливо показувати природнє право українців бути господарем на своїй Богом даній землі, розвивати і утверджувати українську мову, культуру, духовність, національну ідентичність.
Василь ЛИЗАНЧУК,
доктор філологічних наук,заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.