“Українська літературна газета”, ч. 4 (384), квітень 2026
МОЯ ЛЮБА
Ти так красиво плачеш, моя люба,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як би мені хотілося стати вологою,
що світиться в твоїх очах.
Прожити поряд з тобою
все своє земне життя,
забрати собі печаль,
яка ятрить твоє серце.
Все добре, люба моя, усміхнись.
Насолоджуйся тягарем, який ми змушені терпіти.
Якби я не був тим,
кого ти шукала стільки часу,
то став би сумною сторінкою
твого життя,
тією, яку ти так і не знайшла.
Навіть якби ти гнівалась,
ображалася на себе,
віяла, немов сердитий вітер,
над моєю головою,
ти все одно полонила би моє дихання
кожним помахом свого гребінця.
А я став би пасмами твого волосся.
Навіть якби розбилися твої надії,
не здійснилися бажання,
і ти лютувала на
весь зрадливий світ,
навіть тоді куди б ти не пішла,
завжди будеш на моєму боці.
А я буду твоєю частиною
цього світу
ІНКОЛИ
У кожному серці дрімають
грона снів.
Інколи це переповнене людьми велике місто,
вузенькі вулички.
Блукають люди, їх животи наповнені,
а хтось кожної ночі засинає голодним.
Скільки років їхній хліб хтось
ділив між собою!
Інколи ми ділимося всім,
що маємо – хто знає, чому?
Інколи ми плачемо,
інколи сміємося – хто знає, чому?
Інколи ми живемо,
інколи помираємо –
хто знає, навіщо?
Ніби наші серця розділені.
Але коли наші усміхнені руки щасливі,
Наші сльози не здатні втопити нас.
Наш язик говорить «Амінь!»
після кожної молитви,
Він дихає ароматом,
навіть коли наші
бажання розділені.
Тоді ми йдемо правильним шляхом,
Хай навіть це нелегка дорога.
Ні буря, ні грім не лякає тих,
хто знає, куди йти!
Стійте твердо, вітер – наш партнер.
Все на світі в Божих руках:
Він і забирає, і віддає,
Бог все бачить і все знає,
Він і пише, і стирає написане.
Дякуючи Богові,
наша допомога доступна кожному.
МІСТО
І знову сльози течуть з його очей.
Він печально дивиться на сусідів,
сумує, озираючи будинки
цього міста.
Тут жалюгідний навіть
пил на дорогах,
жалюгідні сини, жалюгідні дочки.
Кожна вулиця – могила.
Нема більше терпіння,
це місто поглинає мене.
Тут надто темно і вдень, і вночі,
люди блукають вулицями жалоби.
Це місто вузьке,
мов клітка – не розгорнути крила.
Не задумуйся над життям –
просто живи, залишайся щасливим.
Тут є щасливі, як ти,
і нещасні, як я – не задумуйся,
коли живеш у цьому місті.
ПРОЖИВИ ЦЕ ЖИТТЯ
РАЗОМ ЗІ МНОЮ
Захисти це вогнище,
захисти цей вогонь,
Прошу: хай ніколи не згасне полум’я цього багаття.
Захисти мене, Боже, від хижого ока,
Вбережи від лихих помислів,
хай моя пам’ять не вмре.
Я не буду мовчати,
доки вуха мої не почнуть кровоточити
від пліток та пересудів.
Порожні серця тих,
хто намагається пожерти
плоть моєї голови.
За душу, яка завжди тоне
в моїх руках,
я прийшов жадати і жадати
жмені крові.
Хто покликав мене в ці місця?
Бо сам не знаю, звідки я з’явився.
Не бійся, заплющ очі,
подрімай трохи.
Хай ніхто не дізнається,
що саме бачили твої очі.
Хай залишусь я самотнім
серед цих руїн.
Буду кликати – хай ніхто не прийде.
Який жахливий почерк,
які жахливі чорнила –
Здається, вони дарма
написали таку повість.
Що є смерть, хто напевне знає?
Ти маєш владу,
то проживи це життя разом
зі мною.
ТИ ВМИРАЄШ
Коли ти страждаєш від болю
та печалей,
які ніяк не покидають твоє серце,
Коли життя наповнюється стогонами та зітханнями,
ти стаєш жалюгідним.
Відмовся від споминів!
Смерть чекає тебе,
як і кожного з нас,
Вона завжди поряд,
за твоєю спиною.
Але доля береже тебе.
Досить зітхань, хіба ти дитина?
Де б ти не був,
десь там чатує шибениця.
Скільки шибениць у дворі,
де пройшло твоє дитинство?
Хто знає, чи далеко вона від тебе?
Колись прийдеш туди,
де закінчиться шлях,
переможниця-смерть
усміхнеться і скаже щось
на твоїй мові.
Але хай не зникне щирість
у твоєму серці,
коли прийде твій час.
ПРИРОДА – РЯТІВНИК
Коли ти вбираєш у себе красу природи,
вона забирає тебе в сон,
у місце, де тебе ніхто ніколи
не знайде.
У місце, де печалі стають далекими.
Озирнись навкруги –
вона дарує тобі чисту радість.
Все давно відомо:
колір добра – білий,
колір зла – чорний.
Скільки б масок не було в людини,
не замаскує вона внутрішню суть,
не сховає назавжди своє справжнє обличчя.
Хто любить тебе –
то від усього серця,
отже озирнися навкруги!
Ти кажеш: «Боже, яка неймовірно прекрасна місцина!»
Ти думаєш: «Невже це реальність,
а не сон!»
Це втілення всіх твоїх
чистих бажань,
світ землі та води жене від твого серця світ печалі.
Але все це ще занадто земне,
хоч огортають тебе солодкі мрії,
наразі несправжні,
але здатні відірвати від суворої прози буття.
Я ЗАЛИШАЮ ТЕБЕ
Моє серце палає,
коли тебе немає поряд,
я прокидаюся вночі, не знаючи, яким буде ранок.
Вертайся до мене – можливо,
тоді у моє серце ввійде спокій.
Але чи будеш ти мене любити
так само,
як любила колись?
Я не знаю… Ні, ні!
Не дозволяю серцю чути такі слова,
хай воно ніколи більше не страждатиме від болю і ран.
Колись розбитому серцю
важко знову відчути твою любов.
Мовчи, не говори, що любиш,
хай навіть більше не буде зради
в твоєму голосі.
Розбитому серцю важко
знову повірити в любов.
ЦЕ ПРОСТО ОСІНЬ
Якщо твій погляд торкається зачинених дверей,
якщо твої руки обіймають розкриту книжку,
якщо твій друг раптом забуде дорогу до твого дому –
це осінь, це просто осінь.
Якщо сміттяр підпалить суху траву,
ти побачиш, як твоя рука тримає руку тієї,
яка, здавалося, пішла назавжди.
Якщо ти повіриш у те,
що все ще любиш –
це осінь, це просто осінь…
Мій друже, твій біль ніколи
не стихне,
ніякі дощі не змиють твою печаль,
бо очі людини червоніють
не від осіннього дощу.
У тому, що з тобою трапилося, винна ця дівчина.
І що би не трапилося з тією дівчиною,
винна в тому осінь…
Переклад Інни Ковальчук
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.