“Українська літературна газета”, ч. 4 (384), квітень 2026
Павло Миколайович Гірник – український поет.
Народився в Хмельницькому.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Закінчив Київський педагогічний інститут (1977), Вищі літературні курси (1987—1989). Працював учителем української мови та літератури, завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок. Член Національної спілки письменників України (1984), член Асоціації українських письменників (1996). Лауреат літературних премій ім. Андрія Малишка, ім. Павла Усенка, ім. Павла Тичини. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2009) за книгу віршів «Посвітається».
Автор збірок поезій: «Спрага» (1983), «Летіли гуси» (1986), «Се я, причинний» (1994), «Китайка» (1994), «Вибране» (1996), «Пахота» (1985), «Брате мій, вовче», (2000), «Коник на снігу» (2005), «Смальта» (2006), «Течія…» (2013), «Вибране» (2018) та ін.
Це було давно… і ніби недавно. Ні, це було давно – в 20 столітті, а зараз надворі – 21 вік.
Вперше я побачила цього примітного чоловіка, з кудлатою шапкою волосся на голові, невисокого, кремезної будови, з насупленими бровами і пронизливо-карим поглядом у передачі «Імена» на телеканалі «Поділля-Центр» (Хмельницький). На сцені в кріслах сиділи митці, поети, а ведучий – журналіст Євген Семенюк – спілкувався з усіма по черзі. Коли дійшла черга до нього, представили: Павло Гірник – подільський поет. Отак я познайомилася з П.М. Гірником «заочно». Незвичним було тільки те, що він сидів збоку, тихо, говорив мало, неголосно, і ніби ображений на весь світ. Але тих слів, що були виважено-сказані, вистачило, щоб зрозуміти їх глибинну значимість.
Пролетіло майже двадцять років, аж поки не відбулася ще одна зустріч, але вже справжня – зустріч-знайомство в Деражнянській районній бібліотеці 17 травня 2016 року на обласних літературних читаннях творів лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Павла Гірника. Був повний зал людей, була місцева влада, телебачення районне, засоби телерадіомовлення з області, учителі, письменники, бібліотекарі, ветерани праці, учні шкіл.
Павло Миколайович сидів напроти мене. Біля нього – журналістка Раїса Токар. Такий же, як тоді, тільки з меншою шевелюрою, з сивим туманом у волоссі, у вишиванці – син подільської землі. Виступ його був лаконічним, у стриманій манері, виразно читав свої вірші. Розглядаючи поета, думала: чому такі талановиті люди – не показні, не «виставні»?
Коли надали слово мені, я сказала, що живу недалеко, а ще приємно, що ми ніби й подвійно земляки, бо я з Вінниччини, а він там учителював. Подарунком для Гірника була моя перша книжка «Оркестр мого дитинства» і, звичайно, музичний сюрприз: дві пісні на слова Павла Гірника: пісня-балада «Летіли гуси» і «Доля». Коли звучали слова «Маю собі відлуння й сонечко на руці…», я підійшла і поклала в руку Павла Миколайовича маленьке сувенірне сонечко (бедрика). Він здивувався, але усміхнувся і подякував.
Зустріч була досить зворушлива.
Не забудеться і його виступ на презентації мого літературно-музичного збірника «Шевченкова зоря» навесні 2019 року в Хмельницькій обласній дитячій бібліотеці імені Т. Г. Шевченка. Виступ Гірника припав до душі не тільки дорослим, а й дітям – учням шкіл міста Хмельницького та Городоцької гімназії. На завершення прочитав вірша, якого тільки недавно написав.
Найсвітліший спогад – зустріч з поетом у Хмельницькому обласному науково-методичному центрі культури та мистецтва, де проходило Свято Ронделя – презентація моєї книги «РОН-ДЕ-ЛЮ-БОВ». На сцені, біля мікрофона, в білій сорочці – він був такий святковий, як і сама поезія в цей день. Небагатослівний, зосереджений, впевнений. Читав, даруючи присутнім одкровення пройденого й очікування майбутнього.
Свою вдячність і повагу до пана Павла я висловила в поетичній присвяті (книга «SPECTRUM», 2017), на сторінках газети «Літературна Україна» (2018).
На моєму робочому столі завжди лежить хрестоматія «Літературна Хмельниччина ХХ століття» (упорядник Микола Федунець). Сторінки 552-561 відведені творчості Павла Гірника. Багато років тому, уже вкотре перечитуючи його вірш, присвячений Тарасу Шевченку, відчула мелодію – так народилася пісня «Назавжди» («Шевченко повертається додому»). Саме вона – у виконанні дуету «Божоле» – була заключним акордом творчої зустрічі в обласній дитячій бібліотеці.
В українському сучасному письменстві Павло Гірник є істинним продовжувачем традицій Тараса Шевченка. У 2009 р. став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі літератури за збірку «Посвітається».
Дух Великого Кобзаря відголоском озивається в патріотичній ліриці Павла Гірника. Символічний образ кобзи тільки підсилює це звучання. Сутність поета – в його громадянській позиції, шанобливому ставленні до рідної землі, рідного дому, рідного джерела. Як і багато років тому, він часто – у вишиванці, і з власним поглядом на літературу. Літературу, яку колись давно, як згадував сам митець, відкрила для нього мама. Саме материнська любов спрямувала майбутнього поета на шлях творчості.
Пташка живе небом – тому й літає. Людина живе любов’ю – тому пише. Слово, написане Гірником – правдиве, чисте, до болю рідне і гірке.
«Два кольори» Дмитра Павличка і «Пісня про рушник» Андрія Малишка зворушують до щему Серця, «Батьківщина кохана» Дмитра Луценка і «Лебеді материнства» Василя Симоненка – до самого Космосу, а «Крило» Бориса Олійника й «Летіли гуси» Павла Гірника – до глибини Душі! То не просто «гуси», це – наше єство, наша віра, наша турбота, наша любов, цілий клубок почуттів, переповнених мовчанням і слізьми, зболених зіницями розпачу і зневіри, прощення і молитов. То не просто «летіли», це – доля, шляхи пошуків, повернень і зцілення, це – генетичний зв’язок з тими рідними витоками і верховіттями, які на всі часи і віки так і залишаться твоєю колискою, твоїм оберегом – де б ти не був, хоч на краю світу, але уві сні будеш летіти птахом до отчого порога, до батьківської хати, до солодкого джерела. Образ старого діда Кирила – як зболена доля самої України. Настільки тонко і глибоко передано автором внутрішній світ чоловіка, який не має багатства, але має добре серце. Найболючіше – це втрата. Яким би не було горе, воно залишає після себе прірву страждань і поневірянь. Тому і віє холодом, який «розтоплюють» своїми сердечками гуси-гусенята. Цей твір, без сумніву, міг би супроводжувати Концерт № 4, фа мінор, Op. 8, RV 297, «Зима» («L’inverno») італійського композитора Антоніо Вівальді («Чотири пори року» (італ. Le quattro stagioni). Зима – як пора року, зима – як холод почуттів, зима – як втрата і прощання, як клубок смутку, зима – як біле поле снів…
Балада Павла Гірника – це реквієм.
Кожне слово, кожна буква звучать, як надірвана струна… Вдалося Поету вловити-передати момент надриву, плачу, безвиході.
Вдячна Павлу Миколайовичу Гірнику за таку сильну творчість. Нехай його талант плодоносить, дає нам нові творіння. Щоб у наших серцях (НА)ЗАВЖДИ горів вогник правди і справедливості, вогник любові.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.