Під покровом Афіни і Лади

Промайнуло понад дві тисячі літ з часу появи Гомерових «Ілліади» та «Одіссеї». Одначе ці твори і нині чарують і хвилюють читачів різних народів і епох своєю високою поетичністю. Наша українська пам’ять не забувала про землю, прославлену знаменитим греком-міфотворцем, омиту теплими Середземним та Егейським морями. Нев’янучий естетичний вплив Гомерових поем не полишав байдужими українських читачів. У середині XIX століття почали з’являтися переклади творів всесвітньовідомого рапсода. Переклади всієї «Іліади» здійснив Степан Руданський. Уривки з цього епосу перекладали Іван Франко, Володимир Самійленко та інші поети. А Леся Українка в сімнадцять літ захопилася поезією Гомера, самотужки вивчила старогрецьку мову, переклала кілька пісень «Одіссеї» українською мовою.
До образу класичного мандрівника Одіссея звертався відомий поет і перекладач Микола Зеров. Мотиви «Одіссеї» використовував у своїх віршах Максим Рильський і надавав їм нового поетичного звучання. Євген Маланюк, проявляючи світлу любов до рідної йому України, називав її степовою Елладою. А в 60-х роках минулого століття глибокий знавець стародавніх мов і славний перекладач Борис Тен (він же Микола Васильович Хомичевський) закінчив багаторічну працю над перекладом «Іліади» та «Одіссеї» українською мовою.
Написати таку стислу передмову до цієї публікації спонукала мене цікава подія – вихід у світ «Антології сучасної грецької поезії» у перекладі українською мовою і дружня зустріч українських письменників із групою грецьких поетів. Це відбулося влітку цього року у Національній спілці письменників України. До речі нехай буде сказано: в давнину греки і українці у мореплавстві і в нічній дорозі орієнтувалися на зорі. Найважливішим сузір’ям для греків було Арктас, тобто Ведмедиця.
Цікавим є той факт, що і в стародавній Греції, як і в нас в Україні, це сузір’я називали Возом. Адже о тій порі року, коли Віз стояв на небесному склепінні найвище, і елліни і хлібороби України звозили чотириколісними возами з полів збіжжя. Навіть з відстані історичного часу складається враження, що тоді обидва етноси змовлялися між собою для спільної праці.
Два народи – українці і греки з давніх-давен єдналися і територіально, і духовно. Греки жили і нині живуть в Україні, а українці в Греції. На території Криму і півдня України присутність грецького етносу зафіксовано в багатьох топонімічних назвах, а також у нашій мовній структурі. Ми, як і греки, не претендували на зверхність одного народу над іншим – тому на тисячолітніх сторінках наших взаємин немає жодної кривавої плями. Ще в 70-х роках минулого століття мені доводилося спілкуватися із двома грекомовними поетами – Антоном Шапурмою і Леонтієм Кир’яковим, які мешкали в Маріуполі на Донеччині.
Із Антоном Шапурмою мені довелося співпрацювати як редактору у підготовці його збірки поезій для дітей у видавництві «Веселка» (звичайно в перекладі з новогрецької українською мовою).
Вихід у світ вищеназваної «Антології сучасної грецької поезії» є результатом праці представників двох літератур – грецької та української. Це своєрідний духовний ужинок наших давніх народів, поєднаних невмирущими зв’язками. Вчитуєшся у вірші поетів сучасної Еллади і мимоволі згадуються слова одного з блискучих і найавторитетніших представників української перекладацької школи Максима Рильського, який писав:
 
…треба, щоб слова
З багатих не зробилися убогі,
Щоб залишилась думка в них жива
І щоб душі поетової вияв
На нас, як рідний, з чужини повіяв.
 
Цього разу на нас, українських читачів, повіяло не чужим холодним північним вітром Бореєм, а лагідним Зефіром із теплого краю. Перед читачем відкривається світ розкутої поетичної уяви, вибудований на почуттєвих переживаннях уважного правдивого серця і добрих спостережливих очей, наповнений дзвінкоголосими словами, у яких відчувається широчінь душі народної.
Українська поетеса і прозаїк Марія Воробей зі своєю дочкою Оксаною Терещенко, перебуваючи у Греції, не змарнували літа на другорядні справи, як часто роблять наші співвітчизники в зарубіжжі. Вони опанували грецьку мову, з цікавістю проникали в життя місцевого населення, увійшли в неповторний світ грецького письменства.
Про це свідчать у їхньому авторстві і в перекладах публікації в українській пресі. На дружній зустрічі у Спілці письменників України роль синхронного перекладача взяла на себе пані Оксана і успішно справилася з цим завданням.
Присутній на цій зустрічі в НСПУ поет-пісняр, прозаїк, віце-президент Всегрецької Спілки письменників Ілліас Д. Папаконстантину і в передмові до антології, і в своєму виступі наголосив: «Я вірю, що створюється широкий канал спілкування між двома народами через всесвітню мову поезії».
Своєрідним святковим єднанням двох літератур прозвучали виступи присутніх на зустрічі посланців Еллади. Сучасна поезія грецьких авторів виразно засвідчує, що в неї є своя древня земля, яка зветься батьківщиною, є держава і мова. Поети Греції не цураються свого минулого, у віршах час від часу звертаються до всемогутніх богів, у яких щиросердно вірували древні елліни. Одначе у своїй творчості не впадають у крайнощі – не заперечуючи традиційних грекомовних канонів віршування, водночас не кидаються у безглузду оригінальність. У їхніх поезіях звучить віра в перемогу вічного людського начала над потворністю. Людожерне вороже дикунство плюндрує сад національного духу, та не варто забувати про те, що в рідній землі залишається коріння, з якого рано чи пізно забуяють молоді зелені пагони. Пафосно звучать слова поета Костянтина Бураса:
 
Наскільки прекрасною є людина,
якщо вона людина.
 
А Йоргос Маньос у вірші «Танець смерті» наче говорить устами українця, звертаючись до свого молодого сучасника, який «повірив порожнім словам і чудесам» демагогів і
 
Продав їм за кілька євро своє ім’я,
Але від блиску його лишилася тільки тінь.
 
(Цитування віршів грецьких поетів подаються в перекладах Оксани Терещенко українською мовою).
У мене як в одного із тих, хто у свій час засвоїв університетський курс лекцій «Антична література», складається враження, що досить клопітка і об’ємна праця над упорядкуванням і перекладом «Антології сучасної грецької та української поезії» і дружня тепла зустріч представників грецької та української літератур здійснилася під покровом «ясноокої» богині Афіни (саме з таким постійним епітетом супроводжується ім’я цієї богині в давньогрецькому епосі). Вона символізує мудрість, а також тріумф розуму. А її посестрою виступає Лада – українська богиня взаєморозуміння і злагоди.
 Петро ЗАСЕНКО
«Українська літературна газета» №19 (259) від 27 вересня 2019