“Українська літературна газета”, ч. 4 (384), квітень 2026
Я наче знаходжуся в гридниці на урочистому сніданку, таки обіді, ні, вечері, та це не так важливо, адже відбувається князівська учта, на якій вже незабаром чутиму повіди, помниці, похвали, билиці, колядки, щедрівки, молитви… Виконуватимуться вони також і під акомпанемент гуслів і псалтирій. Так, так, є такий музичний інструмент псалтир, по-іншому його називають псалтирій, псалтерій, псалтиріон. Якою ж багатою та дивовижною є наша рідна мова, що навіть слово «псалтир» не є однозначним. До речі, ви знали, що віра – це не тільки психологічний стан впевненості в істинності чогось, а ще й грошова кара за переступ, зокрема вбивство чи каліцтво вільної людини, яка стягувалася на користь князя. Урок – не лише якихось 45 хвилин, а й податок, що дорівнює 2 тисячам гривень. От якби зараз за один проведений урок, скажімо, української мови, вчитель отримував таку суму?.. Та не про це мова, а про щось значно важливіше, яке надзвичайно потрібне в такий складний час. Будемо говорити про спробу знаного професора Василя Яременка реконструювати репертуар князівських учт 11 – початку 13 століть від напівлегендарного (бо)Яна і реального Ларіона до Данила Заточника. На моє переконання, не можна висловлювати думку про те, вдалою чи невдалою є така спроба, бо надважливо зрозуміти, що будь-яка спроба антології, та ще й давноминулих літ, – це внесена лепта у майбутню перемогу України. Ніяк москалі не зрозуміють, що Русь – це Україна, а уже згадувана праця вченого – яскравий підтверджувальний факт цієї незаперечної істини.
Василь Яременко у своєму поважному віці доклав титанічних зусиль, щоб кожен свідомий українець тримав у руках «букет квітів» – антологію репертуару князівських учт 11 – поч. 13 ст. Вважаю, що такий прекрасний подарунок має бути в кожній оселі, де висять на стіні ікони, а також портрет Тараса Шевченка. Учень А. Кримського академік Омелян Пріцак наводить нам приклад держави Ісландія, де 42 томи староісландських саг дарують кожній сім’ї, в Україні не потрібно кожній, а хоча б тим, хто розуміє, що без знання минулого ми не побудуємо майбутнього. Необхідна також і державна підтримка, адже ентузіасти не мають бути самотніми, уже не кажу про всілякі нагороди, а лише апелюю до того, що про такі безцінні праці має бути інформація в кожному медіа, яке називає себе українським.
Повернемось до самої антології… Надзвичайно важливою вона є тому, що в історико-літературному аналізі з’ясовано, що українська мова – одна з 72 мов, даних Богом Яфетовому поколінню, а українська земля виокремлена Богом в результаті подій так званого вавилонського стовпотворіння. Для аналізу взята недатована частина Іпатського списку Початкового літопису, бо саме ця частина є позачасовою, тобто придатною для використання на усі віки. Ще зі студентських років я запам’ятав назву «Повісті врем’яних літ», тепер вповні розумію, що йдеться про «…повіди із предковічних (=біблійних) часів про походження Руської землі і її перших правителів».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відкриттям для мене став той факт, що вже в 11 – 13 століттях існувало чимало цілком сформованих літературних жанрів, назви яких є нашими – українськими. Повіди – відати (знати, усвідомлювати, відчувати, радити, розпоряджатися), та й в слові «помниці» присутня і пам’ять, і процес запам’ятовування, а сам жанр пов’язаний з реальними подіями історії та їх пошануванням. Похвали – саме слово говорить про свою українськість.
Авторство багатьох повід, помниць, похвал приписують напівлегендарному (бо) Яну. Як влучно зауважує відомий історик 19 ст. О. Вельтман, цьому є зараз чимало підтверджень, саме слово складене з імені Ян та частки (бо). Пригадується ще один цікавий факт, який засвідчує багатство нашої мови: слово «язик» є складноскороченим (я+зичити), тому коли ми говоримо, то маємо сказати іншій людині щось хороше, щиро їй побажати тільки найкращого. Не говорімо поганих слів, бо українська мова – це мова краси та любові!
В 11 – 13 століттях також існував жанр билиці (билини, стариці), він має дискурсивний характер, проте легенда, що Змій Горинич – це войовниче тюркське плем’я, уже, на мою думку, свідчить про його окремішність та неподібність до тих билин, що побутували в радянські часи. В антології ми можемо довідатись чимало цікавого не тільки про Іллю Муромця та Святогора, а й і про Іллю Мурина. У ті часи доволі оригінальними були також жанри колядок і щедрівок, до того ж щедрівка – питомо український жанр. В тогочасних княжих колядках світські мотиви були поєднані з духовними, це не ті колядки, що нам зараз дуже відомі. На часі було б проведення порівняльного аналізу текстів цього жанру минулих років і сучасних текстів.
Вінцем чи завершальною частиною духовних дарів давніх предків є поетичні тексти з різних джерел 11 – поч. 13 століття. Осібно можна виділити «Благання» Данила Заточника та його морально-етичні напучення. Таких творів дійсно не має ні Європа, ні світ, вони є, на мій погляд, без перебільшення благодатним джерелом як для людей різних професій, так і для звичайних хлопця та дівчини, котрі хочуть побудувати міцну сім’ю і жити в мирі й злагоді.
Про жанрове багатство тих часів свідчить також «Повчання» В. Мономаха – перша в українській старожитній літературі автобіографічна повість, що передує ренесансним гуманістичним ідеям, а своїм листом до брата Олега Володимир Мономах започаткував епістолярій як форму передачі майбутнім поколінням.
Окремо можна роздумувати і про деталізовані коментарі та примітки, зроблені автором антології. Саме з них дізнаємося, що в княжі часи окрім Кирила і Мефодія як творців слов’янської грамоти, вшановували їхніх попередників – апостола Павла та його учня Андроника, також довідуємося цікаві легенди про походження топоніму Голосієво та факт про те, що Десятинна церква й Софія Київська окрім культурних установ були ще й державними інституціями, де засідали державні службові особи. До речі, в сьогоденні деякі церкви виконують ще й функції захисту, притулку, укриття та й певного медичного закладу, де надається допомога. Оскільки вже згадано церкву, то дуже доречним є глибоке переконання професора Василя Яременка в тому, що культура від середини 11 століття творилася як багатоконфесійна: окрім православних були і греко-католики, і римо-католики.
Антологія відкривається молитвою Ларіона, погоджуюся з думкою упорядника, що ця молитва читалася як сьогодні читається «Отче наш» перед початком сімейних чи урочистих трапез. Вона відзначається високим художнім рівнем, поетичними образами, спрямована до сьогодення, тому збагатить молитовник кожного християнина та й свідомого українця.
Хочу відзначити, що такі тексти творів надзвичайно необхідні в теперішній час, адже в них показаний справжній героїзм нашого багатостраждального, але непереможного народу, усі вони мають грунтовне опертя на Святе Письмо, чим засвідчують глибоку віру українців в Бога, а також світле майбутнє з Богом. Нехай вишукує кожен уважний читач в антології щось цікаве для себе, бо цілющого нектару тут чимало, а держава зробить все можливе, щоб такі збірки творів якомога більше популяризувати, бо «В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи!»
Юрій Дзюла,
поет, громадський діяч, викладач-словесник Західноукраїнського національного університету
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.