В Парижі відбулася світова прем’єра українського документального фільму «Мир для Ніни», що розказує про мати українського військового, закатованого у російському полоні.
10 травня в Парижі відбувся прем’єрний показ документального фільму «Мир для Ніни» української режисерки та журналістки Жанни Довгич в рамках міжнародного конкурсу 45-го фестивалю документального кіно Jean Rouch International Festival.
Показ пройшов у театрі імені Клода Леві-Строса та зібрав велику аудиторію. Глядачі приєдналися до дискусії з режисеркою Жанною Довгич та продюсеркою Любою Кнорозок після сеансу, яку модерував французький історик, дослідник та режисер Крістіан Деланж. Він зазначив, що: “це важлива нагода привернути увагу у Франції до того, що російська агресивна війна проти України розпочалася ще у 2014 році, і що окремі її аспекти, зокрема вчинення Росією воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вже були очевидними на Донбасі”.
Серед гостей показу були представники академічного середовища Парижа, журналісти французьких аналітичних медіа, а також постійна аудиторія фестивалю та музею.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На прикладі історії головної героїні фільму — Ніни Брановицької, матері Ігоря Брановицького, якого було закатовано та вбито в полоні у 2015 році — авторка Жанна Довгич нагадала публіці, що війна Росії проти України, як би її не називали до того, почалася не у 2022-му, а на вісім років раніше. Так само значно раніше почалися й воєнні злочини, які не мають строку давності і не втрачають свого статусу незалежно від часу їхнього скоєння.
Кріс Стівен, британський журналіст і автор, який писав серед іншого для The Guardian та The New York Times Magazine і спеціалізується на темі воєнних злочинів, прокоментував: «Як писав [німецький журналіст] Курт Тухольський про руїнацію, яку залишила по собі війна століття тому: “Смерть однієї людини — це катастрофа. Смерть сотень тисяч — це статистика”. Цей фільм і його пронизлива історія займають своє місце в пантеоні творів, які Вілфред Овен називав “жалем війни”. Він додає моторошних барв до сухої статистики, оприявнюючи водночас і біль, і мужність в одному невеликому фрагменті цієї війни».
Під час обговорення також йшлося про українців, які потрапили до російського полону ще до 2022 року, але поступово зникають із міжнародної уваги. Учасники дискусії наголосили, що люди, які постраждали впродовж перших восьми років військових дій, також мають бути визнані постраждалими від війни та не можуть залишатися поза правовим і суспільним фокусом.
«Жодні політичні домовленості не можуть скасувати факту скоєних злочинів чи перекреслити шлях до справедливості», — прозвучало під час дискусії.
Про фільм
Фільм «Мир для Ніни» розповідає історію Ніни, української матері, що шукає справедливості після того, як її сина Ігоря Брановицького, військового в полоні, вбиває російський найманець. Прагнучи розірвати коло насильства, що торкнулося її родини, Ніна намагається встановити правду та домогтися відповідальності винних. Її шлях показує, як навіть невеликі кроки до справедливості можуть стати початком зцілення.
«Перед прем’єрою я хвилювалася, як фільм сприймуть глядачі, адже за ним роки праці, а ще він містить чимало важких кадрів. Як виявилося, даремно. Коли ми говоримо не про абстрактні воєнні злочини, а про особисту втрату матері, яка проходить різні стадії горювання й прийняття, це справді зачіпає за живе. Сподіваюся, що фільм і надалі сприйматиметься не лише як моє авторське висловлювання, а і як потужний інструментом впливу, що нагадує з ким і за що ми боремося, якою ціною дається ця боротьба і чому воєнні злочини не мають залишитися без покарання», — каже режисерка Жанна Довгич.
«Момент, коли фільм нарешті зустрічається з публікою і його можна обговорити та поставити незручні питання — є дуже потужним. Особливо, коли аудиторія відгукується та готова до діалогу. Чому політикам незручно говорити про тривалість та системність скоєних Росією воєнних злочинів? За допомогою фільму ми прагнемо змінити дискримінаційне ставлення до людей, які постраждали від війни ще до 2022-го року», — зазначає продюсерка Люба Кнорозок.
Про режисерку
Жанна Довгич — українська документальна режисерка, продюсерка та журналістка, чия робота зосереджена на людських історіях, сформованих досвідом війни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Жанна долучилася до фронтової журналістики. Нині вона продовжує розвивати документальні та журналістські проєкти, що висвітлюють людський вимір сучасної історії України. Жанна є членкинею Української кіноакадемії та Європейської асоціації документалістів (DAE).
Продюсерки
Люба Кнорозок — продюсерка документальних та ігрових фільмів, співзасновниця
«Групи Кінотрон». Її фільми були двічі відзначені премією Української Кіноакадемії «Золота Дзиґа» та двічі – премією Спілки українських кінокритиків “Кіноколо”, а також численними іншими нагородами. Серед її недавніх проектів – фільми «Спеціальна операція» Олексія Радинського (прем’єра на Берлінале 2025-го), та «Назавжди-Назавжди» Анни Бурячкової (прем’єра на Венеційському міжнародному кінофестивалі 2023-го). Від початку повномасштабного вторгнення Росії вона продюсує проект із документування російських воєнних злочинів The Reckoning Project.
Деа Джиновці — швейцарсько-албанська авторка, режисерка та продюсерка. Її фільми були представлені на міжнародних кінофестивалях, зокрема Tribeca Film Festival, Visions du Réel, IDFA, CPH:DOX, Hot Docs, DocNYC та багатьох інших. Вона є учасницею програми Sundance та стипендіаткою Film Independent (2019). Є членкинею Швейцарської та Європейської кіноакадемій. Її другий повнометражний документальний фільм «The Beauty of the Donkey» був представлений у вересні 2025 року на Zurich Film Festival та Chicago International Film Festival і отримав нагороду на Jihlava International Film Festival.
Фільм «Мир для Ніни» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Prague Civil Society Centre, Women Make Movies Production Assistance Program, Swiss Films, International Media Support та Perspective Fund.