“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
* * *
Уродженка бурлескного
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
кінця – чи то жаданна,
чи то уникненна
виглядає неспроста.
Із листям дружить,
із вінком співає.
Бо боронь же Боже заколисатись
у кульбабових бійнях –
таких хвилястих тигрів,
що марять без кінця.
Ні вроди, ані сумніву,
ані ліри молодої
не спорудувала, коли творила.
Так бігають оранжево
ті тигрові шкури,
Оксамитово, де лінощі закон,
де far niente лиш на згадку,
кришталевого сумління
між снами – між дзеркал.
* * *
Паралельний світ,
Де ні ти я, ні я принципів не маємо.
Застрягши на межі світів.
Струна завзято поволі
в полі вигріває
звук поривчасто стокатом.
Ти з нею разом і ручаєшся,
А потім й гадки вже не маєш,
Що то все для тебе значило.
Для мене ж sum-zero –
Чи то я набула перевагу,
чи втратила.
Уже й не знаю, уже й не думаю
Думаю там, де треба.
А це ж болить нівроку,
але щоб думати?
Ей ні – забула як, здається другорядним,
Ба навіть останнє в черзі,
що вартує уваги.
Коли в моменті –
світом тим живеш бігло,
Коли сама в дилемі
крутишся й вертишся.
Потім до висновку наближаєшся,
Що без совісти,
без сорому зайвого,
Бо у Гоббському світі лиш лицемір’я вижити може.
Я не лицемірна – запевняю:
Люблю добро – ненавиджу зло.
Чи чиню з тим згідно?
Питання виміру і хто питає?
Самозвітність обов’язкова?
Так як і присутність?
Коли в space-race гралися Großmächte, я вже ж
Давно без сигналу попередження
Першого удару завдала.
* * *
Тихо.
Я хочу з тобою побути.
Бездарно, тремтячи руками,
У холод свій осідаю.
Краюче торнадо на світ ся рожає.
Де трави, там змолоду
гаряче з паром.
На диво крильця злипаються
і сліпо занурюються
потемки в нікуди.
Ти ждеш іще народження для себе, казав Він,
А от лиш-но поміж світів виснеш.
Туди не гідна й туди не власна.
Десь себе віднайдеш часом
Однак нині притули голівоньку
до чола
Я посидіти тихо хочу,
Щоб знати вже, коли дарма.
Ох як я мучусь доволі
чи сів, чи впав, ідеш вже мимоволі.
Цвіріньк-цвіріньк тобі з-за віконня
Гук-перегук водоспадом до лиця.
А вже ж то шум весь і згас.
Згас і чи повернеться ще раз?
Питання для відповіді
не придатне
От тільки секрет єдиний
до снаги розкрити
Називається: поживем-побачим.
* * *
Політбюро ненароджених ілюзій.
Рівень простоти аж зашкалює
Анафема простолюду винищується за раз
У наших уявленнях без каяття
Тривко пульсуючий на розриві молекул
Одним пальцем зліва
і трьома справа
А коліна присідаючи
вже не виконують ролі амортизатора –
вони лиш щоб згинатися.
Все далі й далі.
Покірно, поки не закінчилось
Без пам’яти гепнулися додолу.
Не всі ми, а хто дійсно
від жадоби тліє.
Кого чавить так нестерпно
близька до розгадки жаба,
як ніколи,
Або здобудеш Країну,
або загинаєш в боротьбі за неї.
То якого біса
перед відкритими шляхами
навколішки призамляємося.
До якого Бога ми звертаємося? Га?
То вже не ми, панове.
то вони – от тільки проти кого –
питання вічно очевидне.
Таке, що й від відповіди зле.
Бо каламутять, що зі сліз
збиралося невтомно рік за роком, сторіччя за сторіччям.
Понавигадували аж нівроку.
* * *
Світло світить світлячок
на Маршаллових острівцях.
Стократними нулями
примножується добро
для мене, для тебе,
мамо, тато, для родини себто.
«А чи дядько щасливий, мамо?»
«О, сину, дядько божевільно щастям обливається», –
за рамками вікна вигукує тато.
«Що ж там робиться за ґратами?», – дивується мама.
«Британське сонце ще затьмаримо…
для мене, для тебе, Жінко
й для Родини з великої Р»
«А що ж таке Родина, тато?»
«То всі наші, сину. Більш наші, ніж ті, що за вікном»
Так треба було,
так склалось,
бо волілося,
десь там зверху прописалось.
Зараз моменти гортаю, пролистую, промотую,
занадто швидко.
Бо їх багато.
А я хочу ще.
Обеліском промайнули
ті два тижні.
Жадалося й гадалося,
то буде тривати.
Істотно рекордно.
А воно від одного до другого кліпу очима.
Одне на одного.
Хоч і час завмирає,
але приходить крайній вечір.
Стукає повільно й частіше згодом. Ось і…
Я мовби нежива, мовби зверху споглядаю сама ж на себе.
Йду по тому авіа-коридору.
А перед очима твої очі,
твої карії,
сповнені глибини скельної.
Такий бурштин темний,
по колу занурюєшся й не вийде викарабкатись.
Ти тонеш в моїх
смарагдових озерах,
а я у твоїх скелях блукаю
й сновигаю думками,
коли вже зараз.
Дар’я Щербаченко,
студентка на факультеті Політології в Георг-Август Університеті, Геттінген, Німеччина
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.