***
Скігайте з поду старі цимбали,
пуцуйте з лепу крисані борше.
Єк шос забули, або й не мали –
вздрите в музеї приватним в Польщи.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Шо, пристолочили голос, вуйку?
Не сваритеси(!) на телевізор…
Тепер жнікатимете цу жуйку,
поки не встєкле в души желізо.
Мете на Погарь кігнути сани,
клісти задурно байдуже ріщі.
А там за слово брехливе, пане,
ади, Иван бахурє періщит…
Бо мусит бути на світі правда!
Бо перед Божим престолом – рівні
і цей, сарака, і той, шо – влада
і на Донбасі, і в Криворівни.
А тому лупит і не шкодує.
Бо битий – мудрий! Ци тут, ци в світі
уліті(!) сани собі зріхтує.
…В журу не впаде, єк у шкрепітє.
***
Вимочуют фасулі до стрільби,
до войн кровавих в інтернеті кухонь,
без гадок задних перлоси аби –
на мислі умні.
Набивши пельку раз на цілий день
іду і я на стадні поєдинки.
А там бабахкают у переддень
страшних обжинків.
Перевернути би бескиди би
аби відпорпати пістоля из опришків;
то, може, хтос з чоренної ганьби
і… всмалит нишком.
Бо далиси фасулі узнаки
(тичкуют кожде напозад колиби)
і німби накидают на тички
з прицілом, ніби…
***
Передосіннє шерхле листя
і ластівки, і голуби
тріпочуть на твоїй ганьбі,
нанизані, немов на вістря,
на зір старечий.
Василь Стус
Ші сночі шукав ялівця…
А чєс проминав,
і дніло,
байдужо кітна вівця
принюхуваласи до пійла.
Неквапно і я пантрував
ватру і перші окоти.
Прадід під зорями
мандрував –
зайшов та приліг напроти.
І «Слава Й,су!» тихо прорік,
затим похитав головов:
– Файний,
правнуче, ти
чоловік,
та я
би не був тобов.
…Так само сиділи і ми,
і всокотити воліли,
ади, барабульку пекли –
а чєс проминав…
і дніло.
***
Не шкодуй капелюха
вітер вхопив
пролиґнув
го-гов
Гадкуй проти чєсу
крисаня чияс борзо спішит до тебе
Водно у життю загублене шос
присвоїт
хтос
стане тобов
Закапелюшеним
ще й закосиченим
пір’єм
forever
Йой увожєй
гачі нові
напис на
брамі борший від пса
Псові шкода
суть розуміє
очима говорит звично
Ми кінец і почєток
слупи
підперли глевкі небеса
Божої пазухи пралісу
лакомого
наркотично
Трудишси
лиш би маржинка не
жєлуваласи у Різдво
Камінь твердіщий і тєжчий
коли на души привалений
Хто з нас сегодне ким
хто
обкорує завтра наше єство
Хто з нас нарешті дужче
і
ким
буде навік бережений
Де душя смерекова
тіло дошками
в пидлозі рипит
Загубив яко втратив
де відчай в
зрачках
бо на варґах пудра
Солонини утни май грубшої
поки є апетит
Під капелюхом купа думок
одна з них направду мудра
***
Ти… позавидував (!) мені на
смеречину(?) –
в бетонних нетрях пахощів нема…
Де той послідний, хто зіп’є очима
мій світ? Я ’йму ушкварю жартома:
– Зробіт мені педикюр
на великий палец…,
’би не коцкав по підлозі,
єк піду у данец.
Шо, хоч мінєтиси на бриндзі бербеницу?
(Мо’, мій талан затєтости – припреш!?)
Єк не помацаєш Анницу за гудзицу,
то надійси, шо скоро не умреш
у наших бердах вицвілої слави,
де тєжко Богови безгрішному вгорі,
де ґуст п’єнкий на волю лиш приспали
і чоловікови скрутніще у журі.
Шо, хоч мінєтиси на Цвіличчину кахлю?
Зробив би-с з печі-мазанки вівтар?
Або… тиснув би-с нев ци пряники, ци
вафлі
і був би-с… на «всу маму» куховар.
Але бо чим ти мене гулиш на міняйла?
Під дримбу чєс задиханий завмер.
Недбайли, обжирайли, позичайли –
не доста тут вбертали дотепер!?
А хоч, поофірую тобі зніщі!?.
Але си квап, ’би потемок не ймив.
На ші бесаги, на ші мотуз, чічі!
…’Би лиш ти йшов, а Бог – благословив…
м. Косів
на Івано-Франківщині