“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
Замотавши носа й рота, щоб якомога менше дихати прохолодним повітрям (трохи піддався вірусам), сходив на Нову пошту (інтерес переважив) – забрав збірник Анатолія Шкуліпи «Над рівнем моря. Есе» (Ніжин. Вид-во «Орхідея», видавець Василь Лук’яненко, 2024. 500 с.). З додаванням до тексту світлини «жертв». Книга про творчих людей, які навчалися в Ніжинському інституті/університеті імені Миколи Гоголя, які мають відношення до міста Ніжина. Книга стане хорошим посібником кожному вчителю української літератури, краєзнавцю і не лише означеного краю.
Прочитав, зрозуміло, спочатку про себе: «Дюшесовий корінь родства». Це ж треба було так придумати! Читав уперше, тому трохи хвилювався від того, що автор може щось перефантазувати, не так щось зрозуміти, що зустрічаю досить часто. Прогорнув із короткими зупинкам весь збірник.
Перефразовуючи слова Володимира Сосюри про кохання, напрошується: «Так ніхто не писав!» Так іще ніхто не говорив і про мене. І що основне – автор не перебільшував. Написав із майстерністю ювеліра; своє бачення, своє розуміння, сприйняття виклав ніби під час бесіди. Написано оригінально. Щира вдячність Анатолію.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але так КОЖЕН есей!!!
Такої книги українське літературознавство, як на мене, ще не мало. Без академізму, але ненав’язливо глибоко, переконливо, аргументовано.
Це – творчий подвиг. Анатолій – поет і публіцист, і взявся не тому, що вичерпався в поезії та публіцистиці, як це часто буває. А тут… Читаєш есеї і бачиш, що в кожному поезії на поему або й дві! Він узявся за цю працю тому, що її, як, напевне, відчував, більше ніхто не зробить. І це чиста правда. Можливо, «через тисячу літ» і знайшовся б хтось. Але…
Уже з першого слова, речення, абзацу автор тебе приваблює, захоплює, обіймає оригінальністю, теплотою, стилем, новизною інформації, сприйняттям автора. І кожен есей – не схожий на попередній чи будь-який інший. Так може писати не лише талановитий автор, а захоплений, запалений. Але ж якби-то лише на один есей. А в цій книжці їх 65!
І тут «Три персти пишуть, а все болить тіло» – про Івана Величковського, і «Магнетизм генія» – про Миколу Гоголя, і «Очі чорнії – вглиб і вшир» – про Євгена Гребінку, і «Білий айсберг любові» – про Ігоря Качуровського, і «У зоні яскравого таланту» – про Євгена Гуцала, і «На тому місці, де я мав би бути» – про Олександра Астаф’єва, і «Ставити умови – прерогатива сильного» – про Андрія Кокотюху, і багато тих, кого вже серед нас немає: Олексій Плющ, Микола Сайко, Олекса Ющенко, Петро Артеменко Леся Коцюба, Павло Сердюк, Володимир Мордань, Віктор Вовк, Станіслав Реп’ях, Йосип Павлів, Петро Пулінець, Михайло Кушніренко (Костянтин Миліч), Яків Ковалець, Василь Струтинський, Віктор Курочкін, Олександр Самійленко, Володимир Сапон, Володимир Кашка, Сергій Мельник, Микола Чорновус (Ткаченко), і багато ще підтоптаних часом та вогненних юністю: Дмитро Головко, Михась Ткач, Олександр Олійник, Леонід Горлач, Віктор Іванов, Володимир Прокопович, Петро Нестеренко, Микола Луговик-Сениця, Дмитро Іванов, Іван Просяник, Анатолій Мойсієнко, Надія Івченко, Олександр Гадзінський, Олексій Нестеренко, Володимир Сенцовський (Ященко), Таїсія Шаповаленко, Віктор Попок, Алла Бовсуновська (Ісаєнко), Любов Пономаренко (Кириченко), Олександр Забарний, Оксана Костенецька (Шуляк), Володимир Кузьменко, Ольга Батьковська (Гусак), Тетяна Сидоренко, Костянтин Москалець, Юрій Бондаренко, Олена Конечна, Олена Степаненко, Анатолій Дністровий, Олеся Білоцвіт (Ткаченко), Ніна Ткаченко, Ярослав Гадзінський, Тетяна Винник, Ірина Костюченко, Світлана Максименко…
Це справді ПОДВИГ! Творчий ПОДВИГ! І вже не перший.
Для мене була своєрідним науково-поетичним відкриттям Анатолія його поезія про прапрадавність України на прикладі глибини (товщини) нашого, знаменитого на весь світ, чорнозему. Це щось неймовірне було, але правдиве:
Коли у кого сміх у засторозі
І всяка там вошива чортизна,
За нас встає невиданий чорнόзем:
Два метри вглиб…
Це вам – височина!
Відкиньте гонор…
Сила – не в обозі…
Не у лахмітті з атому й ракет.
За нас говорить із віків чорнозем!..
Два метри вглиб!..
Не порох від штиблет…
Вірш називається «Аргумент чорнозему».
Другий подвиг – це його роман у віршах про того, хто насправді установив прапор на Рейхстазі, – це українець Олексій Берест.
Щовечора влітку я читав цей роман порціями, які витримувала моя душа. Наскільки емоційно було написано! Це тривало більше двох місяців. Анатолій написав його за два тижні. Книга має 576 с. Важко уявити! Який вогонь натхнення витримати!.. Зізнавався пізніше, що три роки після того почувався, як вигоріла трава, коли її палять восени.
Тоді я запросив його виступити перед студентами журналістами-істориками в шевченківському університеті. І він приїхав у Київ з Ніжина. Виступив. Студенти потім писали свої враження, як робили це після кожної зустрічі з іншими істориками чи письменниками. Ось кілька інколи пекучих вражень про А. Шкуліпу і його розповідь про роман «Берест»:
«Люди, що відстоюють історію України, – зараз не популярні, в цьому наша трагедія. […], бо «вихваляє фальшивих людей». На мою думку, цінність роману Шкуліпи полягає саме в тому, що ми – сучасні українці, надія нації – маємо повертати таких Берестів».
«Приємно, коли в українській літературі з’являються вагомі книжки. Книжки, які можна назвати справжнім скарбом. Так і роман у віршах Анатолія Шкуліпи «Берест». Це – не чергова вигадка, а тим більше – якась забаганка моди. Це дійсно виважений твір, який поєднує наше минуле і теперішнє».
Зустріч відбувалася восени 2013 року. Зумисне не вказую прізвищ (не ображайтеся, мої найкращі).
А. Шкуліпа – автор дуже серйозний, справжній, без епатажу, глибинний, без загравання з читачем. Такі давно уже мають бути відзначеними найвищими державними нагородами, званнями. Але, на жаль, чомусь цього не відбувається, маючи 75 років від роду і більше ПІВ СТОЛІТТЯ творчого горіння! Шкода. Відзнаки від цього лише бліднуть і блекнуть.
Автор пише другу книгу про письменників, доля яких навіки перев’язалася з Ніжином, за таким же штибом… Мабуть, іще більшу. Бо імен же в ніжинському намисті – і стольний град Київ може позаздрити. Успіхів тобі, Анатолію! І не відчаюйся. З усіма так робили. Як не побачили подвигу Береста, так не бачать і подвигу Шкуліпи. Що поробиш?.. Національна міопія чи що?
Так ніхто не писав…
Іван Забіяка,
кандидат історичних наук
м. Київ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.