“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
Нещодавно, під час закритої вечері в Давосі, один із ветеранів європейської дипломатії кинув фразу, яка змусила задзвеніти кришталь у залі: «Ми більше не будуємо собори. Ми будуємо бункери – ментальні, цифрові й цілком реальні».
Це була не скарга на економіку. Це був діагноз цивілізації, яка смертельно втомилася від власного блиску.
Початок XXI століття обіцяв нам тріумф «плоского світу» Томаса Фрідмана, де технології та вільний ринок мали стерти кордони та дефіцит. Ми вірили, що історія – це швидкісний ліфт, який рухається лише вгору. Але сьогодні, дивлячись у вікно цього ліфта, людство відчуває не натхнення, а напад нудоти. Ласкаво просимо в епоху «політики втоми».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Німецький філософ Бьон-Чхоль Хан у своїй роботі «Суспільство втоми» блискуче описав наш стан: ми більше не експлуатуємося зовнішнім паном – ми експлуатуємо самі себе до повного вигорання у гонитві за ефективністю. Але ця особиста криза переросла у політичну.
Якщо у XX столітті політики – від Франкліна Рузвельта з його «Новим курсом» до Шарля де Голля – продавали суспільству «завтра», то сьогоднішні лідери продають нам «аби не стало гірше». Майбутнє перетворилося з обітованої землі на зону відчуження, повну чорних лебедів кліматичних катастроф та неконтрольованого штучного інтелекту.
Достатньо подивитися на політичну риторику останніх років. Чи то кампанія Еммануеля Макрона, який намагається втримати центр від розпаду, чи праві популісти на кшталт Віктора Орбана, що закликають зачинити віконниці перед «світовою бурею», – усі вони працюють не з мрією, а з кортизолом.
Політичний філософ Френсіс Фукуяма, який колись передбачив «кінець історії», сьогодні з гіркотою визнає: питання ідентичності та страх втрати статусу витіснили раціональне планування. Політика стала терапевтичною. Лідери більше не архітектори майбутнього; вони – головні лікарі у відділенні інтенсивної терапії, завдання яких – заспокоїти пацієнта, що б’ється в істериці.
Один мій знайомий, консультант однієї з партій у Вашингтоні, якось зізнався: «Якщо запропонувати виборцю проєкт колонізації Марса або реформу освіти на 30 років уперед – він засне. Але якщо сказати, що завтра алгоритми соцмереж з’їдять його право на реальність – він твій». Страх – найдешевший і найефективніший політичний клей.
Історик Едвард Гіббон, описуючи занепад Риму, вказував не лише на варварів. Він писав про втрату virtus – громадянської доблесті та віри в призначення імперії. Пізній Рим мав колосальні ресурси, але його еліта та народ були психологічно виснажені. Вони хотіли лише одного – щоб їх залишили у спокої.
Ми спостерігаємо щось подібне. Як зазначає політолог Іван Крастєв, сучасний світ живе у стані «післясмертя великих ідеологій». Ми боїмося міграції, боїмося клімату, боїмося втратити роботу через чат-ботів. У результаті виникає «оборонна демократія». Суспільство голосує не за прогрес, а за збереження звичного комфорту – навіть якщо цей комфорт давно перетворився на позолочену клітку.
Чому ми так втомилися? Відповідь у наших кишенях. Інформаційне середовище, створене Кремнієвою долиною, не залишає нам простору для «довгого погляду». Кожна новина – від перевороту в далекій країні до нового вірусу – подається як екзистенційна загроза.
Соціолог Хартмут Роза називає це «соціальним прискоренням». Ми біжимо швидше лише для того, щоб залишатися на місці. У цьому хаосі у політики не залишається часу на сенси – вона перетворюється на реакцію. Сучасний політик – це не капітан корабля, а людина, яка судомно затуляє дірки в корпусі пальцями, поки пасажири сперечаються про колір рятувальних жилетів.
Головний ризик політики втоми полягає не в тому, що ми не впораємося з кризами. А в тому, що ми перестанемо бути суб’єктами історії. Без образу майбутнього політичні системи починають гнити зсередини, перетворюючись на бюрократичні ритуали.
Однак історія нелінійна. Як любила повторювати Ганна Арендт, кожна дитина, що народжується у світі, – це нова можливість, «початок, яким є людина». Втома – це не кінець, а фаза сну перед пробудженням.
Щоб вийти з цього глухого кута, політика повинна перестати бути менеджментом ризиків. Нам потрібні лідери, здатні говорити про майбутнє не як про набір загроз, які потрібно контролювати, а як про простір, де людина знову може проявити волю. Нам потрібно повернути собі право на ризик і право на помилку.
Інакше XXI століття ризикує увійти в підручники історії як «епоха великого очікування» – час, коли людство, маючи у руках ключі від зірок, воліло сидіти в передпокої, боячись, що надворі занадто вітряно.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.