“Українська літературна газета”, ч. 2 (382), лютий 2026
Тетяна Пишнюк, «На околиці літа спілого» (Київ, Видавництво «Дніпро», 2025. – 128 с.).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У літературі нечасто трапляється, коли талановитий прозаїк пише ще й талановиті вірші (і навпаки). Але все ж таки так буває, якщо до даного природою великого і різнобічного таланту митець докладає велику частку тяжкої праці і своєї душі.
Саме до таких письменників і належить Тетяна Пишнюк, авторка поетичних збірок щемливої лірики «Поволі вмирає ніч», «Музика самотньої печалі», «Сунична оскомина» і глибоко-філософських романів «Дорога з вибоїнами», «Озирнутися вперед», «Гра в королеву», «Божа вивірка» та інших.
Пригадую свою давню статтю під назвою «Божа вивірка» біля «Собору», надруковану в «Українській літературній газеті» 20 квітня 2018 року. То була рецензія на роман Тетяни Пишнюк «Божа вивірка» (це твір про онуку Ярослава Мудрого, доньку французької королеви Анни Ярославни Едігну, яка відмовилася від двірських благ, покинула королівський палац і доживала у великому дуплі старої липи на чужині, лікуючи травами і молитвами простих людей, за що селяни і прозвали її Божою вивіркою). Стаття приурочувалась 100-річчю з дня народження Олеся Гончара, і починалась вона словами:
«Собори душ своїх бережіть!» Ці слова О. Гончара з його уже забороненого на той час «Собору» були для нашого літературного покоління наче дороговказом – куди йти і які цінності відстоювати. Тому в наших творах так часто згадується слово «душа»… Ми багато навчилися в Гончара: і як «повніше і правдивіше виражати епоху»; і як точніше відображати у своїх творах «внутрішній світ свого героя, цебто часто й своєї душі»; і як творити «справді живі, повнокровні» образи… Глибокий і мудрий, до щему болісний і безмежно людяний роман Тетяни Пишнюк «Божа вивірка», який відкриває її книгу «Нерозгаданий постскриптум» і за який письменниця у рік 100-річчя автора «Собору» удостоєна літературної премії імені Олеся Гончара – найкраще свідчення цьому. І це закономірно – у всій українській літературі небагато набереться творів із таким філософським осмисленням історії і людського життя, з такою легкою і надзвичайно образною мовою, та ще й так трепетно пропущених через кожен свій нерв!»
Досить процитувати хоча б кілька глибоких і мудрих афористичних висловів із цього роману, аби пересвідчитися, який високий рівень письма і людського духу супроводжує цей твір:
«Втрата – не те, що випускається з рук, а те, що випадає з Душі».
«Недовго горить свічка, але завжди горить вогонь».
«Людина, яка протягом життя залишається тільки тілом, у будь-який момент може просто перетворитися на прах».
І ось перед нами – нова книга письменниці «На околиці літа спілого». Цього разу, після довгої перерви, – знову поетична. Але все така ж глибока, образна і щемлива, як і все попереднє письмо Тетяни Пишнюк.
Дівчинко з ключиком у руці,
В платтячку голубому,
Як же сказати, пташинко мала,
Що в тебе немає вже дому?
Тітка чужа втішає тебе
Лагідними словами.
Як же не хоче казати тобі,
Що в тебе немає вже мами.
З такого квітучого Ірпеня
Ворог зробив руїну.
Дівчинко з ключиком у руці,
У тебе є Україна!
Це строфи з першого розділу «На краєчку душі», де, як і в усій книзі, знову і знову проступає поміж рядками зболена душа поетеси, яка щоразу побивається над долею своїх героїв, про що щиро зізнається ще в авторській передмові:
«Теперішні гіркі сюжети, які з’являються в романах, поезіях, есеях, новелах – не зняті з небес, а списані з сумного нашого сьогодення. Взяті з окопів, замінованих полів, спалених осель, зруйнованих міст і сіл, розбомблених могил, материнських сліз. Нелегко писати про сумне. Бо душа ще й ще переживає ті муки, той біль, ті страждання, які відчуває твій герой. Бо автор і герой – нероздільні. Не напишеш гарного твору, не віддавши йому шматок власної душі».
Мій сивий полковнику,
Знову війна.
А ми вже не юні.
І я вже не плачу.
Тебе не спинити –
Лишаюсь одна…
Я знаю, коханий,
Не можеш інакше.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Мій любий полковнику,
Все, як колись, –
Чекаю, приборкую
Тугу і втому.
Свої молитви посилаю увись –
Тобі прокладаю дорогу додому.
У поезіях Тетяни Пишнюк і навіть у назвах розділів (наприклад, «Як на останній сповіді») часто зустрічаються слова «душа», «сповідь», «молитва» і «Бог». І це цілком щиро, а тому органічно і переконливо. Та це іде не лише од віри у вищу силу над нами, а й від високості її власної Душі!
Молюсь, аби забуть свої жалі,
Щоб відболіли всі мої образи.
Не викинути з пам’яті одразу
Бездумних мумій очі неживі.
Я із таких виходила пожеж,
В яких згоряли ненависть й кохання.
Світ не змінився від мого вертання,
Світ не змінився від мого волання,
І я від того не змінилась теж.
«І я від того не змінилась теж»… За багато літ, а я уважно стежу за творчістю Тетяни Пишнюк і особисто знаю її вже понад двадцять років, вона і справді не змінилась ні як письменниця, ні як людина – і в житті, і в своїх прозових та поетичних творах вона і далі свято дотримується даного людям і написаного нею Слова, не зраджує своїм високим принципам і слідує за тими пріоритетами, які декларує у своїх же книжках:
«Мистецтво має людину підтягувати і піднімати, воно не повинне її притлумлювати, опускати. І так у житті є багато речей, які принижують. Поезія однозначно має окрилювати, надавати другого дихання, робити життя більш світлим, наповненим надією і можливостями», – це знову слова письменниці з її передмови до книги віршів «На околиці літа спілого», і своїм високим поетичним словом вона справді піднімає, окрилює, «більш світлим і наповненим надією» робить життя свого читача!
В моїх садах співають солов’ї.
У тих піснях і ніжність, і тривоги.
Іще такі несходжені дороги
Й не всі слова написані мої.
Авторську передмову до книги Тетяна Пишнюк назвала «Творити свою мелодію і гармонію життя». І вона справді творить свою власну, ні на яку іншу не подібну мелодію вірша. Наповнює рядки і строфи свіжими поетичними образами. Поруч із віршами високого громадянського звучання подає глибоку філософську лірику. Перемежовує інтимну лірику з пейзажною, а часто взагалі творить поетичні шедеври, у яких філософська, інтимна і пейзажна лірика об’єднуються у яскраві метафори, що вражають свіжістю та новизною…
Вже дощами озвучено скерцо,
Мокротеча, куди не ступи.
Вже холодне каштанове серце
Вийняв вересень зі шкарлупи.
Протоптала дорогу осінь
Понад річкою навпрошки.
Хтось у неї ще сонця просить,
А хтось трусить уже грушки.
* * *
Що, біла панно, стомила крила?
А як летіла, світом крутила!
Жбурляла в шибку сніги-завії,
Аж терпли руки, здригались вії.
У м’ятнім чаї – лимону скибка.
У телефоні голосить скрипка.
Шкарпетки теплі зігріють ноги.
Вже не під силу стрімкі дороги.
Уже під гору не тралялякнеш.
Літа на плечі й тихенько клякнеш.
А як літала, аж терпли крила!
Як біла панна світом крутила!
Усе минуще – роки і люди.
Ніщо у світі вічним не буде.
Кожного зірка скотиться з неба.
І що тут вдієш?
Життя…
Так треба…
Цей вірш про білу віхолу і світловолосу жінку вражає не лише глибокою метафорою, а й рідкісною людською відвертістю (Тетяна Пишнюк – теж білявка), коли поетеса не боїться одкрити свою душу читачеві, аби він у цих рядках побачив частку і свого прожитого життя…
Вище наведені два цілісних вірші, де поетичні образи розвиваються і розгортаються у широку панораму, представляючи поезію у всій її красі й повноті. Але поетеса навіть одним рядком може сказати багато! І це ще одна грань її письменницького таланту, коли автор одним реченням подає цілу життєву картину: «Я ще не сплю… Бо ти мені відснився…», «Всі тихі ночі в самоті прожиті…», «Ми заблукали в літі і в літах»…
Що вже казати про цілісні строфи із яскравих зорових образів, які наповнюють збірку «На околиці літа спілого»! Після такої довгої перерви – ця книга поетеси заграла новими поетичними барвами і новими гранями таланту Тетяни Пишнюк:
Осінь на побачення спішила.
Одягла найкраще убрання,
Жовту сукню айстрами обшила,
Скрипалів вогнистих найняла.
Глід подарував своє намисто,
Клен стелив під ноги килими.
Вигравали скрипалі вогнисто,
Викликали заздрість у зими.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.