“Українська літературна газета”, ч. 2 (382), лютий 2026
У сьогоднішніх нелегких умовах донецьких реалій, військовий журналіст української служби «Радіо Свобода», мешканець Краматорська Сергій Горбатенко на початку 2025 року у Луцькому видавництві «Терен» видав дві поетичні збірки: «Зелені яблука» (з ранньої поезії) та «Іпостасі ковили» (вірші 2023-2024 років). Ще у роки своєї студентської юності Сергій видав дві збірки: «Афекти» (2003) та «Зелені яблука» (2006).
А потім настав довгий перерив у поезії – цілих 18 років. «А я вперто чекаю /свою сіножать», – згадуються його ранні вірші. І дочекався: настав час, коли «вже зриває баню – /Це відродився в мене /Поет». Ми, прихильники його поезії, на це довго чекали. То ж не можу не порадіти за свого молодшого земляка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Моє знайомство з Сергієм Горбатенком давнє: ще з його студентських років, коли випускник ЗОШ № 12 міста Бахмут на початку 2000-х почав опановувати українську філологію у Слов’янському педагогічному університеті. З перших років навчання у виші Сергій зарекомендував себе як ерудований, допитливий та серйозний, активний у громадському житті студент. Уже тоді у Сергія з’являлися гарні вірші, які ми, викладачі та студенти, могли почути на засіданнях університетського літоб’єднання імені В. Сосюри, яким мені пощастило керувати. Згадуються також виступи Сергія в офісі письменників Донецька, куди ми їздили з літгуртківцями; часті поетичні вечори у читальній залі університетської бібліотеки, виступи біля пам’ятника Т. Шевченку у державницькі свята, під час відкриття пам’ятної дошки В. Сосюрі у Слов’янську…– це були доволі зрілі, як для юнака, вірші, а щодо виступів-промов – то логічно побудовані, душевні, з національно-державницькими думками та висновками.
І весь час у його душі жила Поезія, здавалося, такі звичайні українські слова, але у Сергія вони були у своєрідній образній формі – він виробляв свій стиль і манеру письма. Його ранні вірші притягували своєю образністю, метафоричністю, свіжими думками, оригінальними порівняннями: «Знов ходити по принципах, /як по битих пляшках»; «Небо било по ребрах /І зорі, мов вибиті зуби, /Біліли»; «Дощ шкрябає кігтями скло, /В шлунку тихо співа «Каберне».
Та ось хоча б приведу короткий ранній вірш 20-тирічного юнака:
Каштани, весною п’яні,
В лікарню уперто лізли.
Я чую вас, незрівнянні,
Мальовані мони лізи.
Порізаний нездоров’ям,
Під поглядом ніжним мами
Відчуженість поборов я
Конкретністю телеграми («Друзям»)
А тут у небагатьох словах – ціла купа почуттів, емоцій, які вмістив поет у коротких реченнях: «Щось помирає, зґвалтоване цвіллю. /Рано? Можливо. Можливо й пізно. /Я очі жбурляю тобі в обличчя: /Дивись. І кажи. І шматуй провини. /Бо я – протиріччя, суцільне й вічне. /Зміни чи згуби: все одно загину».
Високо відгукнувся про ранню поезію Сергія літературознавець Володимир Півень, відмітивши, що молодий поет «продовжує тенденцію інтелектуальної медитативної поетики», яка була характерна окремій когорті талановитих представників української літератури, попередникам Сергія Горбатенка. Гарне враження справила поезія нашого земляка й на уже знаного поета, лауреата Державної Шевченківської премії Василя Голобородька, який після ознайомлення з двома ранніми збірками Сергія дав тому письмову рекомендацію до вступу у Спілку письменників України. Були позитивні відгуки та декілька рекомендацій від інших письменників. Але зі вступом до Спілки у ті роки не склалося.
Після закінчення вишу С. Горбатенку дали рекомендацію до аспірантури, але перемогла тележурналістика: полишивши тихі наукові аудиторії, він поринає у гущу громадського життя свого краю: працює журналістом і редактором телеканалів «Тор» та «С-Плюс» у Слов’янську, на громадському телебаченні Донбасу, зараз – кореспондентом української служби «Радіо Свобода».
І раптом – приємна новина: Сергій знову повернувся до Поезії. У передмові до збірки «Іпостасі ковили» (2025) автор зазначає: «Все змінила одна зустріч і одна людина». Судячи зі змісту нових віршів, я б додав: і війна стала поштовхом до написання, адже в поетичних емоціях останніх двох років превалюють теми кохання, війни та ще природи – скупої донецької степової, з її ковильними хвильовими переливами, з сухим вітрогоном, а тепер, у період війни, з гучними сиренами, розривами КАБів, ракет, із зруйнованими будинками, плачем та тисячами смертей. Поет знає донецький край не з чуток: він тут народився, тут живе: Краматорськ, Слов’янськ; як журналіст він відразу після прильотів мчить на місце подій: Мирноград, Покровськ, Костянтинівка, Слов’янськ… Вірші пишуться «у паузах між роботою і сном; у паузах між сном і сном; іноді – на місцях прильотів, де російські бомби вбивали та калічили українців», – це говорить сам автор.
Він встиг вивезти своїх батьків з Бахмута до того, як їхній будинок розбомбили до фундаменту. Але йому чи не щоденно болить за рідне місто, де він народився, ходив у дитсадок та школу: «А мені вже третю ніч поспіль /Бахмут безпритульний сниться. /Тролейбус горить на зупинці, /дитинство кліпає виколотими зіницями».
Як громадянин, журналіст, волонтер, Сергій рятує людей, тварин, сам перебуваючи у небезпеці. «Та їдь вже – на захід – від КАБів і від димів /Вези їм війну, стогін степу і крики крові; /Скажи, що тут важить найбільше – остання мить. /Налий їм по вінця сказ непохованих тіл. …/Та їдь вже, бо чуєш, що каже тобі вокзал? /»Вернися назад». Про такі важкі буденні речі так висловитися міг тільки поет, людина з чутливим серцем і великою жертовністю.
А з яким трепетом та любов’ю Сергій відноситься до наших менших друзів, які, як і люди, сьогодні на донецькій землі у небезпеці, він зігріває їх у прямому сенсі – бере у свій будинок, обігріває, кормить та лікує. І вони теж у його віршах – ось, як приклад, ці хвилюючі рядки одного вірша:
Коли росіяни вкотре намагалися вбити місто УМПБ Д-30 СН, –
Прибігла сусідська вівчарка,
Налякана, ледь жива.
У неї з очей витікав зі сльозами
болючий солоний сенс:
осінь, самотність і смерть –
це на Сході у жовтні
тотожні слова.
Тицяла мокрим носом
і гаряче дихала: «Захисти!»
І серце моє теліпалося разом
з її хвостом.
А в небі над Крамом гойдалися
білі порожні хрести:
вітер на них розпинатиме дощ
і мою падолистну втому.
Про свою вірність українській ідеї, про готовність бути у гурті патріотів та підставити своє плече для утвердження державності Сергій висловив ще у роки своєї студентської юності у вірші-присвяті Євгену Маланюку, тим самим давши своєрідну клятву:
А ми, ви чуєте, вже ростем –
Секретний додаток до ваших схем,
Який, підперши міцним плечем,
З колін піднімає
Народ український.
Гортаю Фейсбук, де віднаходжу багато схвальних відгуків на вірші з крайньої збірки Сергія Горбатенка. Тепло відгукнулася про них і Майя Яривчик, нині вчителька рідної мови та літератури, теж випускниця Слов’янського педінституту, теж поетка, член НСПУ: «Кожен рядок – то емоція, енергія, спогад, залишені мною отам, у донецькім степу, найкращому місці у світі… Сергієві рядки такі ж рвучкі, глибокі й пронизливі, як і тоді, у його перших збірках. Така ж у них філософія, лише тепер – з ноткою щему, усвідомлення крихкості цього світу і людини в ньому. І всі іпостасі ковили – як лики Януса, проте тисячоликого, де кохання і війна, щастя й печаль, біль і радість – не протилежні полюси, а переплетені стеблинки степової сріблястої ковили Дикого Поля. Не маю улюблених поетів. Є ті, хто одразу й назавжди входять в душу і там живуть».
Я радий, що у затхлій атмосфері донецького засушливого степу, терпкого від полину, гіркого від диму та згарищ, у краю обмеженої української духовності сьогодні є такий чудовий поет, національно-свідома людина, журналіст та волонтер Сергій Горбатенко. У його поетичній та громадській позиції я бачу продовження славних традицій таких прекрасних поетів донецького краю, як Григорій Кривда, Леонід Талалай, Олег Орач, Іван Білий, Юрій Доценко. Відмічаю й часті перегуки його густої модерної поезії із творчістю добре нам відомих Сергія Жадана та Василя Стуса.
Вірю, що у творчому плані у Сергія Горбатенка будуть нові перемоги. І прийде ота жадана й довгоочікувана Перемога, яку своїми віршами та вчинками разом з бійцями ЗСУ наближає для усіх нас поет і військовий журналіст з Краматорська Сергій Горбатенко.
Валерій Романько,
літературознавець, член НСПУ
м. Слов’янськ, Донеччина
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.