“Українська літературна газета”, ч. 2 (382), лютий 2026
Сатира — це правда, помножена на сміх, тобто найстрашніша й завжди переможна правда.
Сатира на російський тоталітаризм та імперіалізм і на імперокультурну претензійну експансію річ потрібна, якщо не сказати неуникненна, бо коли всі способи протистояння мистецькій агресії вичерпують себе, то лишається тільки один аргумент — сміх. Сміх зриває маски, точніше, там, де він звучить, маски самі часто спадають.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ані памфлети, ані публічні листи, ані публіцистичні праці неспроможні дати таку відсіч, як нестримний сміх, тобто регіт. Те, що не змогли осудити, змогли висміяти. І ця нездержлива, невгамовна, бароково-пишна сміховина, постмодерно-пустотлива гра розуму, яка сміється та кпить, набуває такої сили, що зрештою остаточно розхитує фундамент колоніально-закляклого заглядання в імперські очі.
Складається враження, що після роману «Московіада» накинута сакральність російської імперської культури в українській колоніальній культурі була остаточно скинута й втрачена чи не назавжди.
Дошкульний сміх твору Юрія Андруховича звучить знайомою тональністю Франсуа Рабле. Наприклад, задум учасників з’їзду російських імперіалістів зі зміни та селекційних перетворень національно-політичної карти світу (де нідерландців вирішено поєднати в одну націю із азербайджанцями, а Ізраїль засадити кавунами й редькою) нагадують та водночас перевершують невгавущі плани короля Пікрохоля із невгомонного завоювання світу. Проте сатира Рабле пересилюється сатирою Андруховича, бо егоїзм заволодіння світом перевершується егоїзмом його зміни. Адже якщо Пікрохоль прагне розширити свої володіння до кордонів власних географічних знань, то ущипливо-глузливі російські імперіалісти хочуть вже не просто планетарного панування, а прагнуть змінити та перемішати національний склад усієї планети — змінити світ до кордонів своєї політичної розбещеності, а вона, як відомо, кордонів не має. У такому гротескному жарті йдеться про абсурдність, егоїстичність та безсовісність імперіалістичного егоїзму.
Андрухович в «Московіаді» одночасно сатирує, жартує, фантазує, грає сюжетами, цитатами, образами, сенсами. Можна несподівано натрапити на елегантно-дотепну згадку про Михайля Семенка чи страховину сюжету із роману Джорджа Орвелла «1984».
Наприкінці роману виявляється, що всі культові постаті російського імперіалізму й тоталітаризму, їхні символи є звичайними манекенами, ляльками, наповненими випрілою тирсою, тобто змістово-порожніми підробками. Так є тому, що імперіалізм за суттю є територіальним насиллям, а тоталітаризм за змістом є насиллям над людським, насилля ж завжди є етично порожнім і завжди є породженням етично порожніх суб’єктів. Головний герой роману з’ясовує, що російський ідеологічний метрополіям — це незвичайна фікція, у якій заховано звичайний російський вимір імперо-тоталітаризму без ніяких етичних сенсів. Після такого відкриття гіпнотичний вплив метрополії зникає, сповнене одночасно страху та пієтету заціпеніння долається й національна культура нарешті опам’ятовується.
За всієї точної критики експансивності й насилля російської політичної природи роман не є ксенофобським – у цьому вбачаємо заслугу автора, який при всій амбівалентності постмодерної гри не втрачає етичного ґрунту.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.