“Українська літературна газета”, ч. 1 (381), січень 2026
ОПОВІДАННЯ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Як ти мені надоїла».
Він написав це в найпрямішому сенсі писання – ручкою на папері. Хоч перед носом, на домашньому робочому столі, стримів монітор комп`ютера, поруч лежав мобільний телефон, точніше – смартфон, «наворочений», як кажуть Його студенти, такого-то покоління.
А це правда – те, що Він щойно написав? Хтось колись сказав, що висловлена думка є брехнею. Навіть записана і написана. Так як і що саме Вона Мені і Я Їй?
«Як ти мені надоїв».
Вона написала це натурально, ручкою на папері, дещо призабутим нині способом, але все ще красивим почерком шкільної вчительки, нині вузівської викладачки, кандидатки філологічних наук. Чомусь незлюбила нинішній замінник «виш». От «вуз» – розуміло, «вищий учбовий заклад», а «виш»?
Філологічні «манси», як каже колега. Це що – в Ній знову прокинулася кандидатка філології? Бо Вона тут же закреслила останнє слово «надоїв». Від нього тягне (тхне) такою-то мовою. Хоча…Так скоро лякатиме і слово «вода», бо воно теж є в тій мові. І це ще не факт, що ми запозичили, скоріше вони у нас позичили, тобто вкрали. Та все ж, чим замінити? Може, «набрид»? Щось таке від «бридкий», але невже Він Їй такий уже бридкий? Написала «надокучив».
«Надоїла, як гірка редька» – Він пригадав цю приказку. А до чого тут редька? Корисний овоч і не такий уже гіркий. І взагалі, до чого всі ці філологічні вправи? «З ким поведешся – того й наберешся». Він «повівся» з красивою, але розумною, аж кандидаткою філологічних наук. От і слідкуй тепер за кожним словом. Втім, як «повівся», так і «розвівся». Не в юридичному сенсі, бо вони в цьому сенсі і не одружені. Та ще ж і не «розвівся», лише пробуємо.
Ні, це неможливо. В голові – чортзна-що. Знову ця філологія.
Двозначність слова, багатозначність нашої чудової мови. Ось і два значення слова, оцього поняття «надоїв». Звісно, це доконаний вид дієслова минулого часу чоловічого роду. Але ж – від двох інфінітивів, неозначених форм дієслова: «надоїдати» і «доїти».
Вона пригадала, як Він повіз її в своє село знайомити з батьками, звичайними селянами. Правда, мама була сільською медичкою, але врешті таки селянкою. Тримали навіть корову. І всяке інше хазяйство.
Він підвів Її у затишному хліві до корови і сказав: «Це корова».
«Бачу. Не кінь і навіть не бик».
«Вгадай, з якого боку доять корову?»
«З правого», – брязнула Вона навмання.
«Ого! Вгадала! І як же це ти, городянка, міщаночка в четвертому коліні? Тут вихідцям з села задай це запитання, половина не скажуть».
«А що тут вгадувати? Всього два варіанти: справа або зліва».
«Точно. Не ззаду ж, з-під хвоста, і не спереду, через роги».
«Отож. Один шанс з двох – вгадати. 50 відсотків. Значно більше, ніж відсоток – зберегти шлюб».
«Точно. Кажуть, відсотків 60 чи й більше шлюбів фінішують розлученням».
«Єге ж. Ми з тобою обоє – в тих відсотках. Ти розлучений, я розлучена».
Нарешті Він таки з`їхав з першого рядка. І ручка побігла далі по аркушу паперу.
«Сьогодні – 9 серпня. Рівно два з половиною роки, тобто 30 місяців (!), як ми з тобою вперше поцілувалися. Кажуть, перший поцілунок двох людей – це певна психологічно грань. Зазвичай це буває «під дахом», при м`якому світлі торшера, поблизу заманливого дивану. У нас це сталося у 20-градусний мороз, під вуличним ліхтарем. Було 9 лютого. І мороз не остудив твої гарячі губи. (Чи «вуста»? – пані філологине). Але ти, може, й не згадала про цю нашу дату, бо надто практична, як і належить жінкам. Це ми, чоловіки, як не дивно, надто сентиментальні».
«Сьогодні 9 серпня…Ой, мені ж сьогодні треба було до кравчині, на примірку нової сукні. Вилетіло з дурної голови. А чому кравчиня не зателефонувала? А чому, власне, вона має бігати за мною?
Але стоп! Уже зовсім замакітрилося в голові. Здається, мені на примірку завтра, 10-го. А, взагалі-то, нахрін, перепрошую, любий, нащо, навіщо мені та нова сукня? Хизуватися (викаблучуватися, випендрюватися) перед тобою? Так ти її, цю сукню, навіть тупо не помітиш. Бо якось, з гордістю, заявив мені: «Я охламон». Точніше, на діалекті твого поліського села, з його «аканням» – «ахламон». Я хотіла, було, пошукати це слівце у словниках, але ти пояснив сам. Це значить, байдужий до своєї зовнішності, передусім, одягу. Ти наче аж «шикував» цим шиком».
Цікаво, чи часом не пише Вона мені, притому, саме зараз, такого ж листа? З першою фразою, лише, звісно, чоловічого роду: «Як ти мені надоїв».
А що, «переселення думок», мабуть, існує. Особливо у близьких людей. А ми близькі. А ми близькі? Розумом? Душею? Тілом? Колись, ще у 20 років, я прочитав навіть не сам древній індійський трактат «Цвіт персика», а цитату з нього, означення Любові. «Єдність трьох потягів». О, знову триклята філологія, багатозначність слова. «Потяг» – не в сенсі залізничного терміну, яким давно замінили чомусь невгодне слово «поїзд». А «потяг» в сенсі – «притягування». Так от Любов – це «потяг розуму, душі і тіла». Про «тіло» помовчимо. Як каже героїня однієї прочитаної мною п`єси: «Про секс нині говорять більше, ніж треба, а займаються ним менше, ніж варто».
А взагалі, я ж сів писати Їй листа, а в голові чортзна-що, якась філологічно-еротично-цнотливо-психологічна каша.
«То як це я переплутала дати, 9 і 10 серпня? Старію чи що? В мої роки!? Правда, один філософ сказав, що людина старіє з дня народження. Та все ж… Жінка не буває стара. Спершу вона дуже молода, потім просто молода, потім – не дуже молода, але завжди молода. І взагалі нашим жінкам більш 30-ти не буває. Ну, там – 30 «з хвостиком».
У нас з Нею на двох – два шлюби. Не так і багато. Нинішній – це шлюб чи що воно? Ні реєстрації на папері (в інтернеті), ні тобі шлюбних обручок. Правда, Вона носить, і якраз на безіменному пальчику правої руки, подобіє обручального перстня. Я все присікувався до Неї, чи то не від її першого шлюбу? На це Вона сказала, що просто любить прикраси, і що коли я буду порпатися в її минулому, то наб`ю добрячу гулю. Що це означає – не второпаю. Вона ще й припечатала: «Минулого – нема».
Ну, нема то й нема. Натомість є наш умовно шлюб. Цивільний, громадянський, як ще там його називають. Правда, моя язиката тітка в селі, за язиком якої можна укладати словники, назвала це дуже просто: «сожитєльство». Ну, нехай і так. Скоро зробимо «розжитєльство».
А поки що Вона дуже цікаво написала на своїй сторінці у Фейсбуці щодо свого сімейного стану. Там пропонуються різні варіанти: «У шлюбі», «Не була і не є заміжня», «Розлучена», «Без пари». Так Вона обрала варіант «У стосунках». Чи не зі мною?
Я допишу коли-небудь цього листа Йому? Пригадала зараз, як наш викладач філології в університеті казав: «Людина, перш ніж щось написати, «напише» це подумки».
А як замінити – «подумки»? От, знову «ушелегалась», вплуталась філологія. «В мізках» – якось грубувато. «В голові»? Можна. Головою ж не лише їдять, а й думають. Голова… О, знову багатозначність слова. Це ж не тільки частина тіла. До, речі, вона у мене красива. Втім, «красива голова» – тут не годиться. Треба «красива голівка». Але цього я Йому не напишу. І так називає мене «німфоманкою», відкопав у словнику це імпортне слівце. Значить, та, що любить «самомилуватися». Милуватися собою. Ще й кепкує, що я ставлю у Фейсбук свої незліченні фото, себе, красуні. Так є ж що.
Але «голова» – це ще і «керівник». Он, я голова класного «батьківського комітету» в класі сина.
Ні, таки ж моя рідна мова може і має вдосконалюватися. От, чому тата й маму дитини називають «батьками»? Пропоную замість «батьки» – «родителі». І не будемо бентежитися, що знову «тягне» іншою мовою. Зате точно: ті, хто народили. Врешті, є ж у нас слово «прародителі». А то он мій колишній чоловік якось, було, тупо пожартував: «Хто у людини мати – зрозуміло, а от хто батько – інколи не зрозуміло і самому батькові». Це що – був якийсь дурнуватий натяк? Притому, що я ніколи не лише не ходила, я й не дивилась «наліво». На жаль…
Він розірвав аркуш недописаного листа вздовж. Потім розірвав ще раз, впоперек. Потім ще і ще. Тупо, спокійно, без почуттів і відчуттів, нічого не вкладаючи в це механічне рвання.
Вона акуратно зіжмакала недописаний аркуш. Виявляється, можна жмакати й акуратно. Вкинула зіжмакану паперову кульку, яка раптом стиснулася майже в ніщо, у кошик біля робочого столу.
Знову згадався старенький професор, Її викладач, його судження, що людина спершу пише подумки, а потім наяву. І раптом Вона, після цього філологічного хаосу, після роїння думок про що попало, вловила в собі просту, як світ думку:
«Як мені надоїла, набридла, надокучила ця самотність».
- 08. 2025
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.