Віталій Капранов: «Щоб заманити людей до книжки – всі засоби добрі»

У прес-центрі медіа-холдингу «Главред» відбулася
прес-конференція організаторів ярмарку «Книжковий світ-2010». Тема
прес-конференції: «Книжковий світ-2010: книжки, мультики, кіно і кухня. Анджей
Сапковський та Сергій Дяченко. Міжнародний день протидії насильству щодо
жінок».

 

«Книжковий світ-2009» зруйнував стереотипну думку, що
книжкові виставки – це нудно. Цьогорічна виставка відбудеться 11-14 листопада.

 

У прес-конференції взяли участь заступник Голови політичної
партії «Сильна Україна» Костянтин Бондаренко, керівник проекту «Книжковий
світ-2010» виставкової компанії «Медвін», організатор ярмарку Валерія
Олексієнко, головний редактор журналу «Реальність фантастики», представник
оргкомітету міжнародної літературної конференції «Дні фантастики в Києві-2010»
Іраклій Вахтангішвілі, президент Фестивалю-Форуму «Манускрипт» Ігор Степанов, а
також голова наглядової ради Київського міжнародного книжкового ярмарку
«Медвін: Книжковий світ» Олег Бай. Модерував Віталій Капранов.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Подаємо стенограму прес-конференції.

 

 

 

Віталій Капранов:

 

Рівно за місяць у Києві відбудеться традиційна осіння
книжкова виставка «Книжковий світ-2010». Це явище, без якого вже не можна
уявити Київ.

 

Чим ця виставка відрізнятиметься від львівського форуму? Чим
вона відрізнятиметься від весняної виставки? Чим – від торішньої?

 

Одразу скажу, що основна відмінність від торішньої події –
не буде грипу. Тому сподіваємося, що все відбудеться за програмою, а вона в нас
дуже обширна. 

 

Минулого року ми почали співпрацювати із виставковою
компанією «Медвін» з метою зробити цю виставку більш помітною на мапі книжкової
України. І минулого року ми вигадали концепцію, яка показує місце книжки в
нашому світі та місце світу в наших книжках.

 

Вся сучасна цивілізація зобов’язана своїм існуванням книжці.
Ті телефони, які ми тримаємо в руках, ті комп’ютери, за якими ми працюємо,
меблі, ЗМІ – все це зобов’язане своїм існуванням книзі. Вона є універсальним
способом передачі знань, інформації, образів та взагалі фіксації нашого світу.

 

Ми розбиваємо заходи нашої виставки, де традиційно будуть
присутні стенди видавців, де будуть автори на певні програми.

 

Торік ми вперше провели програму, яка називалася «Книжка і
кухня». На виставці була змонтована справжня кухня, де наші письменники
готували, пригощали, де відбувалися презентації кулінарних книжок. І це
настільки сподобалося нам, відвідувачам і письменникам, що ми вирішили цей
експеримент спробувати провести ще раз, на цій виставці.

 

«Книжка і кіно» також буде цього року. Фестиваль «Відкрита
ніч» підготував спеціальну програму екранізацій для нашої виставки. Не секрет,
що кожне кіно починається з тексту, але також існує кіно, що спирається на
готовий текст іншого автора. Це – так звані екранізації. В Україні знімається
кіно, здебільшого короткометражне, але воно переважно має в своїй основі
літературні твори. Ми попросили Михайла Іллєнка зробити спеціально для
відвідувачів «Книжкового світу» підбірку фільмів, які спираються на літературні
твори. Цьому присвячено два вечора, оскільки таких фільмів виявилося дуже
багато.

 

Звісно, буде «Книжка і театр». На виставці відбуватимуться
театральні вистави, як і було того року. В тому числі будуть дитячі вистави.

 

Цю виставку ми плануємо зробити із шматочків нашого життя.
Щоб все там було.

 

Валерія Олексієнко:

 

Ми хочемо донести ідею цього культурного заходу до якомога
більшої кількості київських читачів, які небайдужі до культури та цікавих
подій. Наша мета – зробити читання та відвідування книжкових виставок модним,
цікавим та традиційним.

 

 

 

Я думаю, що можна вже казати про традицію. Тому що виставка
цієї осені проводитиметься втринадцяте. Після того, як торік нас спіткала
епідемія, ми вирішили глобально не робити нічого нового. Цьогорічна виставка –
це екстракт всього найкращого за попередні роки.

 

Віталій Капранов: 

 

Давайте через ту епідемію грипу минулорічну виставку
називати тринадцятою, а ця нехай знову буде дванадцятою. Бо 13-те число мене
лякає.

 

Або є інший варіант: вважати її першою виставкою нового циклу.
За китайським календарем цикл складається з 12-ти років.

 

Перед вами стоїть на столі Пегас, який неформально всі ці
роки супроводжував виставку, який був одним із її символів. Тож ми цього року,
оскільки це – перша виставка нового циклу, вирішили Пегасу надати офіційного
статусу. Тепер це – офіційний талісман виставки «Книжковий світ», який створив
Дмитро Кравцов, людина, яка у 2007 році була визнана найкращим
художником-фантастом. Тож тепер цей Пегас буде у нас «пегасить» абсолютно
офіційно. Будьте знайомі, це – обличчя «Книжкового світу».

 

 

 

Цього року в межах виставки Міністерство сім’ї, молоді та
спорту проводитиме заходи, присвячені дню боротьби з насильством щодо жінок.
Пане Олеже, яке це має відношення до книжок? Звідки така ідея? Як Вам взагалі
вдалося привернути увагу нашого міністерства до книжок?

 

Олег Бай:

 

Два роки тому ми в Страсбурзі проводили акцію від України
«Діалог культури і релігії проти екстремізму, тероризму, ксенофобії». І там
була одна виставочка, яка складалася з двох частин дитячих малюнків. Одні
дитячі малюнки були створені Дитячою академією, а другі – нам надав департамент
у справах виконання покарань, тобто їх малювали діти, що відбувають покарання в
таборах. Таких пронизливих малюнків Європа ще не бачила. Це був шок.

 

Тоді у нас виникла думка про те, що цю ідею треба вести до
Києва. І на одній із ярмарок, весняній, ми активно співпрацювали з
представництвом Ради Європи в Україні і спеціальною учасницею, яка займається
протидією дискримінації проти жінок та дітей. Чому у нас з’явилася така ідея?
Людина, що вчинила злочин, має відбувати покарання, але і там вона повинна
залишатися людиною. Тим більше якщо йдеться про дітей. Діти, що малюють у
таборах та в’язницях, вийдуть звідти людьми. Так само, як люди, які читають
книжки, ніколи не стануть динозаврами.

 

Цього року в листопаді виповняється 60 років Європейській
конвенції з прав людини. Головне право людини – не тільки право на життя, бо
інакше це буде існування, це – право мислити та читати. Це – перше.

 

 

 

І друге. Чому Міністерство сім’ї, молоді і спорту? Не тільки
тому що ми разом проводили акцію навесні минулого року на книжковому ярмарку. А
тому що вони опікуються цими проблемами. І, як нам здається, намагаються щось
зробити.

 

Цього року також виповнюється 15 років членства України в
Раді Європи. Звідти право мислити, читати, право дитини на захист і право
протидії насильству щодо жінок.

 

Ми б із задоволенням надали б на цій виставці стенди кожному
міністерству і відомству.

 

Є також ідея створити на виставці консультаційний пункт, щоб
жінка, що прийшла з дитиною, купила дитині книжку і мусить йти додому до
п’яного чоловіку, могла отримати одразу юридичну та правову консультацію з прав
жінок та дитини.

 

Ми також запросили всіх колишніх міністрів закордонних
справ, керівників усіх відомств, які реалізують європейські програми співпраці
з Радою Європи. Мені просто цікаво, хто прийде. Тоді ми з можемо побачити, хто
цим цікавиться, для кого важливо, щоб людина читала і мислила.

 

Віталій Капранов:

 

Цього року в межах цієї виставки пройдуть дні фантастики в
Києві. До нас приїдуть Дяченки.

 

Іраклій
Вахтангішвілі:

 

Раньше мы проводили день фантастики в ноябре. Но в связи с
тем, что есть очень много любителей и желающих читать, участвовать в таких
мероприятиях, встречаться с писателями и художниками-фантастами, мы решили
расширить формат и сделать дни фантастики в Киеве. Я думаю, что мы и в
дальнейшем будем работать в таком формате.

 

Что касается приглашенных и, кончено же, Дяченок. Дяченки в
последний момент согласились. У них очень плотный график, они работают над
фильмом «Белая гвардия». Тем не менее, они выкроили время и на три-четыре дня
приедут к нам в Киев.

 

Вместе с тем, к сожалению, от почетной должности Сергей
отказался. Он сказал, что не участвовал в подготовке, потому не может брать на
себя такую моральную ответственность. Потому почетным президентом нашей конференции
будет Анджей Сапковский.

 

 

 

Кроме того, у нас будут известные писатели-фантасты: Олди
(Олег Ладыженский и Дмитрий Громов), Андрей Валентинов, Яна Дубинянская и
другие. К стати, Яна в этом году получила Бронзовую улитку из рук Бориса
Стругацкого за свой роман.

 

У нас запланированы очень интересные доклады на разные темы.
Также мы планируем премьеру фантастического фильма. Также будет прямое общение
и автограф-сессии с названными писателями. Постараемся устроить с ними и
пресс-конференцию.

 

Несколько слов о самой фантастике. Я этим занимаюсь очень
долго, с 1975 года. Я ее люблю. И я никогда не делаю различий между
реалистической и фантастической литературой. Фантастика иногда говорит острее о
современности и злободневных проблемах, чем реалистическая литература. Потому
что в фантастике есть возможность довести идею до абсурда и показать ее более
ярко. Потому наш журнал называется «Реальность фантастики», потому что все
переплетено – реальность и фантастика. Часто благодаря фантастике люди
возвращаются к реальности и делают правильный выбор.

 

Еще состоится «Касплей-шоу». Чтобы немножко «опопсить» наше
мероприятие, мы обратились к смежным направлениям – к анимэшникам. Анимэ – это
достаточно сильное движение на Западе, особенно в Европе. Недавно проходил
Еврокон, и там анимэшников было больше, чем любителей фантастики. Они одеваются
соответственно мультяшным героям, очень красиво, и устраивают шоу своих
костюмов. Вот это называется «Касплей-шоу».

 

Киевских анимэшников немного, но, тем не менее, они будут участвовать
в мероприятии – они поставят свой спектакль. В субботу, после официального
закрытия дней фантастики, приглашаем вас на спектакль.

 

Віталій Капранов:

 

Як бачите, конференція у нас переходить у формат шоу. І це
добре, тому щоб заманити людей до книжки – всі засоби добрі. Тому ми не
зупиняємося та експериментуємо. Зокрема, ми розшукали людей, які зможуть внести
щось нове в цю достатньо розмаїту програму. Цього року ми спробуємо співпрацю з
Фестивалем каліграфії, шрифту та мистецтва книги.

 

Ігор Степанов:

 

Если вы обратили внимание, то я все это время сидел здесь и
рисовал-черкал буковки. Почему буковки? Потому что даже в изначальном нашем
всем известном речении о том, что вначале было слово, уже заложено некое
лукавство, неточность. Вначале, чтобы было слово, должны были быть буквы. А
чтобы появились буквы, должны были возникнуть образы, символы и знаки.

 

О чем мы поведем речь? За время нашего постсоветского
развития мы пришли к явной и очень нехорошей ситуации, когда происходит
атомизация нашего общества. В нем теряются цельные смыслы, оно распадается на
некие мозаичные фрагменты, внешне яркие, но наполненные шумом. В результате мы
пришли к тому, что нас окружает мощнейший бессмысленный визуальный шум из
вывесок, движущихся и скачущих буковок-символов, из разного рода надписей,
рекламок и т.д. Сегодня любая структуризация данного пространства, любое
приведение его к неким канонам вкуса, смысла, к некоему общему пониманию того,
что на самом деле в этом мире есть эстетика, точная и математически выраженная
красота и есть некая последовательность в сочетании символов и знаков. По
большому счету мы говорим о том, что знаково-символьная структура не просто нас
окружает – она создает цивилизацию, она создала человека, она создала
возможность абстрагировать смыслы от реальных предметов и событий, объединить
их в некие понятия, сохранить их и передать. И то, что сейчас начинает
обрастать массой мусора, это гибельный путь, путь деградации цивилизации. И на
том уровне, на котором мы это можем сделать, мы обязаны это сделать, как
творцы.

 

 

 

Если же перейти к практике, то «попсовизации» мы вам обещаем
море. Мы построили концепцию следующим образом: образ-знак-символ, которые не
только формируют наши смыслы – они формируют наш видеоряд, нашу визуальную
составляющую нашего восприятия. В этом смысле мы можем предложить самое
интересное и разнообразное.

 

У нас будет представлена каллиграфия, как ручная техника.
Сижу – успокаиваю нервы, отрабатываю точность руки, отрабатываю движения. Это
один слой работы каллиграфа. Дальше – это мощная эстетизация пространства
внутри себя и вокруг себя.

 

Мы разучились, мы отвыкли от эпистолярного стиля. Кто в этом
году написал вручную письмо и отправил его? Сегодня в мире пошла обратная
волна: люди пишут письма, возрождают древние техники и технологии (они не
должны быть утеряны!). Это то, что создало человека, – ручной труд,
специфическая моторика. Это еще и развитие определенных долей головного мозга,
развитие левополушарности и творческого мышления.

 

Есть такое понятие, как типографика. Мы видим нахальные и
беспардонные надписи, тексты, вывески. Мы видим 185 шрифтов одновременно, мы
слышим 500 разных звуков. Мы должны каким-то образом эти вещи сепарировать,
собирать, а это выше человеческих возможностей. Поэтому типографика, как метод
зрительной организации пространства печатного листа, – является одним из мощных
дисциплинирующих и психоформирующих факторов.

 

На выставке будет каллиграфия, типографика, визуальная
коммуникация в городской среде. Также будет огненная каллиграфия: театр огня
создаст целый ряд записей. Будет интересное действо граффити. То есть будет
куча мастер-классов.

 

Віталій Капранов:

 

Зараз ми переходимо до найбільш стрьомної частини нашої
виставки. Торік ми проводили програму «Книжка і влада». За відсутністю влади
залишилася одна книжка. Влада проігнорувала. Тому ми більше не ризикували. Але
приїхавши до Львова, ми побачили, що політики несподівано зацікавилися
книжками. Зокрема, Кравчук мав цілу автограф-сесію, а Тігіпко випустив цілу
книжку. Костянтин Бондаренко знає все про цю книжку і вважає за потрібне її
презентувати.

 

Костянтин Бондаренко:

 

Політики пишуть книги в трьох випадках. Перший випадок –
якщо їх відвідує муза. Другий випадок – якщо вони хочуть щось згадати. І третій
випадок – якщо вони хочуть подумати про майбутнє.

 

У першому випадку, тобто коли політика починає відвідувати
муза, це означає, що він у політиці залишається не надовго. Вони прийшли і дуже
скоро звідти підуть. Вони випадково в політиці.

 

У другому випадку, якщо вони думають про минуле, це означає,
що у них вже мало що є сказати в майбутньому. Тож вони пишуть своєрідний
пам’ятник собі.

 

У третьому випадку політики залишаються в політиці всерйоз і
надовго.

 

 

 

Що стосується книги Сергія Тігіпка «Україна: громадянський
проект». Це – друга книга. Перша книга була «Україна: проект розвитку». Вона у
короткій формі викладала політичний світогляд Сергія Тігіпка, який він втілив і
в книзі, і у виборчій програмі напередодні президентських виборів. Друга книга
відображає його думки з приводу місцевого самоврядування. Один із постулатів
партії Тігіпка є сильна президентська влада, яка має спиратися не на ту
вертикаль, яка є сьогодні, а на сильне місцеве самоврядування.

 

Сергій Тігіпко сьогодні не може презентувати її сам, тому що
він перебуває у поїздці по Україні. Вчора він був в Одесі, позавчора – в
Запоріжжі, сьогодні – у Сумах і Харкові.

 

Можна сказати, що вже є значний резонанс після цієї книги в
політичному просторі. Я весь час спілкуюся з різними політиками, і вони
говорять: з цим ми згідні, з цим – ні, а отут треба було трошки інакше. Тобто
вже є дискусія.

 

Політики мають викладати свої думки у вигляді дискусії на
ток-шоу, де вони закидають якісь флеш-думки, а на другий день про них
забувають. Як то кажуть, для красного слівця. Книга систематизує думки та
дисциплінує. Якщо думки викладені у вигляді книги, це означає, що політику буде
набагато важче відмовитися від цих думок. Більше того, це вже якась його
позиція. Це позиція, яку він готовий захищати. Якщо він виходить із книгою, то
це означає. що він підходить до своєї діяльності серйозно.

 

Цікавими є мемуари політиків та книги-дослідження політичних
процесів у країні. Мені дуже цікаво було читати книги, які виходили з-під пера
Володимира Литвина. Тоді, коли дійсно пізнавався почерк Литвина. Мені приємно
було читати книги-спогади Потебенька, Погребняка та інших наших політичних
діячів.

 

Я думаю, що книги-програми мають посідати окреме місце в
нашій політичній діяльності. Оскільки насправді вони є ознакою якоїсь
політичної культури.

 

Віталій Капранов:

 

Ви чудово знаєте, а якщо не знаєте, то я вам розкажу, що
книжки в Україні продаються хрєново. Тобто їх продається тисяча-дві
примірників. Будь-яка газета, навіть найбільш захудала, має більший наклад.
Чому для донесення думок вибраний такий неефективний спосіб, як книжка?

 

Костянтин Бондаренко:

 

Я би не сказав, що це неефективний спосіб. По-перше, обсяг
матеріалу, який можна викласти в книзі, не викладеться в жодній газеті.
По-друге, книга – це зовсім інший стиль та підхід, і відповідно вона отримує
свого читача. Читач газети – це людина, яка хоче отримати якусь бліц-інформацію
і доволі швидко та у стислому вигляді.

 

Віталій Капранов:

 

Друге запитання – хто писав книгу?

 

Костянтин Бондаренко:

 

Можу сказати одне. Щоб я не був голослівним, треба буде
провести презентацію чернеток, стосу паперу, з якого щось увійшло в книгу, щось
– ні. Можу сказати, хто займався редакторською роботою. Хочу подякувати
видавництву «Саміт-Книга», яке спеціалізується в тому числі на виданні
політичної літератури.

 

Віталій Капранов:

 

Ще одне прохання до Вас, оскільки Ви представляєте політичну
партію. У мене побажання, щоб політики почали ходити на книжкові виставки. Нам
не обов’язково, щоб це були перші особи держави, тому що це геморой, коли
починають усіх обшукувати. Нехай вони краще сидять вдома. Але нехай приходять
прем’єри, міністри, лідери політичних сил. Нехай просто прийдуть і куплять самі
якусь книжку.