Як много важить слово! Може розраїти, підтримати й возвеличити. А може й вбити найотрутнішою отрутою, приготовленою у втаємниченій «лабораторії» чорної душі й щедро приправленою олжею.
Демократія надуває наші вітрила озоном свободи. Після радянського мракобісся дозволено майже все. Перелік прав зашкалює – і це добре! Лишень обов’язки, мов ті сироти, туляться десь на марґінесах.
Ми вітаємо дискусії, вислідом якої є поглиблення демократичних свобод і зміцнення підвалин громадянського суспільства. Полеміка щодо номінантів на найвищу – Шевченківську! – літературну премію вчасна і вкрай необхідна. Тому з цікавістю кожен з нас зустрів статтю Оксани Луцишин «Магічне звучання графоманії: Шевченківська премія 2025», що її опублікувала на своїх ресурсах «Українська правда». Проте дуже швидко цікавість змінилася розчаруванням. Присвячена супліка-інвектива кільком персонажам, однак і рикошетом, і прямо б’є у знаного поета Ігоря Павлюка, який має рівний з іншими номінантами шанс отримати найвищу в державі літературну премію. Притуляти до цього поета дефініцію «графоманія» може тільки випадкова в творчому середовищі людина, але ж авторка ідентифікує себе як літературознавцю, перекладачку, романістку…
Попри обіцянки аналізувати тексти, авторка суто по-жіночому вдається до пліткування, проте інкримінує Павлюку громадянську незрілість й висуває жорсткі звинувачення за поїздку до міста на болотах у дні розстрілу Майдану. Це дуже чутлива для усіх українців больова точка, тому й реакція фейсбучної спільноти була прогнозованою. Хтось пробував докричатися через гомінке «Ганьба!», хтось зловтішався, однак ніхто не заглянув в архіви НСПУ, не прочитав накази, розпорядження, фінансові звіти, які, власне, й розставили б усі крапки над «і».
А факти наступні: 17 лютого 2014 року до москви на кілька днів вирушила делегація українських письменників на чолі з тодішнім головою Шевченківського Комітету Борисом Олійником (серед членів делегації – шевченківські лавреати Петро Мідянка, Мирослав Дочинець (отримав премію того ж року), професор Михайло Наєнко, номінант на шевченківську премію Ігор Павлюк та інші). Мета благородна – підготовка святкування в росії 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На замітку пані Луцишин: поїздка відбувалася ДО ПОЧАТКУ розстрілів на Майдані (17лютого), а не «під час розстрілів» (18-20 лютого).
Делегація адекватно відреагувала на криваві події на Майдані, вела активні гострі дискусії з російськими письменниками і прийняла очевидне й єдино правильне рішення: негайно припинити усі заходи і якнайшвидше повернутися до України! Оскільки поїзд відправлявся о 23.00 (за свідченням професора Михайла Наєнка), було вирішено відвідати Будинок Гоголя, меморіальний цвинтар в Передєлкіно, Український центр культури.
Це була культурно-літературна поїздка, яка передбачала зустрічі письменників, круглі столи, розмови про літературу, зокрема у контексті перебуванням Тараса Шевченка у Москві. Вона мала статус народної дипломатії.
Відразу після поїздки Ігор Павлюк став активним учасником Майдану, голосно й на увесь світ заявив про свою публічну проукраїнську позицію. Його виступи транслювалися англійською мовою і збережені в Інтернеті.
Із 2014 року і донині Ігор Павлюк до країни-агресора не їздив. Він став членом-лавреатом Британського ПЕН-клубу, лауреатом Міжнародної швейцарської літературної премії тощо, надрукувавши багато україноцентричних книг у Польщі, США, Великобританії, Франції, немало корисного зробивши на світовій арені для української літератури (див. вікіпедичну довідку). Віддамо належне поету: він шляхетно не коментує інвективу на «Українській правді», хоча можемо здогадуватися, що діється в його душі…
Суб’єктивні оціночні судження мають право бути елементом дискусії, однак фальшування й маніпуляція фактами – ні. Загальновідомо: хто будує замки з брехні, той рано чи пізно опиниться під їх уламками. Оксана Луцишин запустила лавину хейту і хайпу на Павлюка, однак отримала бумерангом вал дошкульних коментарів й призабутих критичних рецензій на власне кандидування й отримання Шевченківської премії.
Коли слово перестає бути правдивим – плететься липка павутина омани й облуди. Біда на наші голови, якщо брехня стане соціальною нормою. Користаючись правами, маємо завжди пам’ятати про особисту відповідальність за мовлене чи написане Слово.
Ігор Павлюк не має імунітету на критику, гадаємо, він здатний сприйняти посутні зауваги й поради колег, однак нині як ніколи потребує дружньої підтримки.
Памятаймо: Слово – і меч, і щит, і оберіг! Тому звертаємося до Шевченківського комітету та незаангажованого експертного середовища з проханням відкинути інсинуації та непідтверджені документально домисли й оцінювати найперш літературну й художню вартісність творів усіх без винятку номінантів, водночас тримаючи на радарах їх громадянську позицію й націєцентризм.
З повагою, –
Степан Павлюк
державний і громадський діяч, доктор історичних наук, академік НАН України, професор, директор Інституту народознавства НАН України, народний депутат України 1-го скликання
Микола Зимомря,
літературознавець, критик, перекладач, письменник, доктор філологічних наук, професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені. І.Франка, академік АН вищої школи України, член правління Львівської обласної організації НСПУ
Борис Потятиник,
доктор філологічних наук, професор факультету журналістики Львівського Національного університету імені Івана Франка, професор школи журналістики та комунікацій Українського Католицького Університету
Леся Генералюк,
доктор філологічних наук, провідна наукова співробітниця Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Марія Людкевич,
поетеса, лауреатка низки літературних премій, член правління Львівської обласної організації НСПУ
Лариса Холодюк (Федорів),
романістка, лауреатка низки літературних премій, членкиня НСПУ
Олександр Масляник,
письменник, журналіст, редактор і видавець, Заслужений журналіст України, лауреат низки літературних премій, член правління Львівської обласної організації НСПУ
Петро Цеголко,
депутат Львівської обласної ради, заступник голови постійної комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції ЛОР, прозаїк, Заслужений журналіст України
Олександр Вертіль,
письменник, Заслужений журналіст України
Володимир Сущенко,
кандидат юридичних наук, доцент, Заслужений юрист України, перший декан-фундатор правничого факультету Києво-Могилянської академії (1997-2004)
P.S. Підтверджуємо, що дане звернення було ініційовано групою однодумців без впливу чи прохання Ігоря Павлюка, про що він дізнався згодом.