“Українська літературна газета”, ч. 12 (380), грудень 2025
ЧУТТЯ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Порожня, мов кімната, голова,
в якій гуляє одинокий вітер…
Я часом чую, як росте трава,
поміж собою розмовляють квіти,
освідчуються в коханні риби –
все навкруги освячене любов‘ю,
і гребені на хвилях, наче німби,
спалахують над темною водою…
Натягнуті чуття, мов тятива, –
здається, що один на цілім світі…
Порожня, як кімната, голова,
в якій гуляє божевільний вітер.
КАВА З «ОНУКОЮ»
Власне, за дуже великим рахунком,
чи, як кажуть сьогодні, за гамбурзьким,
не варто валізи збирати хутко
і пхатися кудись на Багами.
Чи дертися по кар‘єрній драбині,
опановуючи технологію підстав та інтриг
і раптом згадуючи про високі святині,
лише коли тінь накриває поріг.
Чи на гроші, щедро омиті потом
придбати уживаний мерседес,
щоб потім його зухвала гопота
кинула розбитим вщент бознаде.
Чи вкладати останні крихти в банки,
що тануть посмішкою чеширського кота,
чи гратися в інші бізнес-обманки,
що спалахують жваво то тут, то там.
Щось прихопити в труну – моветон,
але ж ця подорож остання твоя – до небес,
візьми із собою хоча б телефон!
Всевишній навряд чи почує тебе…
Краще просто візьму твою руку,
підемо в кафе крізь краплини дощу…
Замовлю дві кави. Поставлю «Онуку».
І щастям, як тістечком, тебе пригощу.
ЗАКАТОВАНИЙ ВІРШ
Мій вірш катували внизу у підвалі,
лиш крик виривався у нього з грудей…
Але він підвівся і рушив далі –
нагору, скоріш до людей.
Він все пам‘ятає, але всім пробачив
і далі по лезу йде босоніж…
Він все відчуває, страждає і плаче,
бо він є творець, він – Вірш!
СТРАТА
Мене на площу привели для страти,
я ледь дійшов з розбитими ногами…
У вічі пильно подивився кату,
і відповідь отримав батогами.
Навколо раптом все зареготало,
коли із натовпу каміння полетіло…
Одразу сонце зовсім чорним стало,
неначе в небі вирили могилу.
На мене насувався подих зламу –
розчавили, принизили, зламали…
Але я відчував флюїди мами –
в її обійми заповзав, як равлик.
А потім все замовкло, оніміло –
хтось вимкнув регіт бісових симфоній!
Мов човен, пропливало мертве тіло
в калюжі теплій і такій червоній…
Та раптом дівчинка – руда, як сонце,
питає тихо, чи я буду пити,
так очі світяться, неначе два віконця…
Я зрозумів, що буду далі жити.
Але тягар образ з плечей я скинув –
вони ж не знали, що було робити…
Засяє знову сонце в небі синім,
щоб просто жити…
Жити і любити.
ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ
У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.
Можна в картині розгледіти фарб
лиш загрунтовані льони.
А можна побачити духовний скарб –
якщо це Шагал чи Чюрльоніс.
Можна у вірші розгледіти слів
лиш побудову строгу.
А можна – просто ридати від сліз,
наче спілкуєшся з Богом.
Можна в очах розгледіти скло –
кришталик чи круглу зіницю.
А можна там прочитати любов –
бездонну і чисту криницю.
У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.
МОНА
У мене була кішка,
і звали її Мона.
Лягала до мене у ліжко –
під килим ховалась від грому.
У неї були очі,
наче якісь світлофори:
зелені – серед ночі,
а вдень – жовто-прозорі.
Ми разом з нею читали
і музику слухали разом…
А потім її не стало –
і щось обірвалося зразу.
Поклали її в коробку –
ту, що із-під взуття,
у цьому картонному гробику
зібрали її в небуття.
Так захотілося плакати,
та соромно було сліз,
коли металева лапа
рила в грудневій землі.
Тепер я один читаю,
а музику взагалі не слухаю.
Раніше не міг і представити –
на рівному місці й… туга…
Здавалося, це взагалі смішно!
Крадеться хвиля солона…
У мене була кішка,
і звали її Мона.
НАРОДЖЕННЯ
Коли щось бринить уві сні,
присмАк на губах солоний,
коли шепочуть якісь голоси,
і аж пітніють долоні…
Готуйся пологи приймати,
напевно, уже не спиш…
У ці хвилини ти – мати:
народжуєтся вірш…
Тож лясни його по сідниці
і відштовхни від грудей –
хай світло своє зірницею
мерщій несе до людей!
КРИЛА
Крила – це, в принципі, марна річ,
як, скажімо, характеру зайва риса:
скажіть, як спати з ними всю ніч,
а потім удень протирати крісло?
Що ними корисного зробити можна:
потиснути чиюсь потрібну руку,
порахувати купюру геть кожну,
комусь підправити ніжно перуку?
Крила мають присмак астрального –
щось таке надзвичайне, найвище…
А що ними можна – конкретно, реально?
Літати хіба…
Так навіщо?
ВІДЛУННЯ
Телоніус Монк – це темно-зелене,
смарагдові пальми Гогена.
Колтрейн – сліплячі жовті фари,
Ван Гога сонячні фарби.
Пульсуючий Морріконе –
Матісса «Танець» червоний.
Кейт Джаррет, нАскрізними
прошитий нотами, –
Марчук наш з картинами «пльонтаними».
Вбираю, всмоктую, бачу:
відлуння прихованих значень,
страждань, поривань, докорів…
Увага! Лунає Чик Коріа.
ДОЩ, ВОНА І МАРКЕС
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона – сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
ПЕРЕХРЕСТЯ
Ось перехрестя.
Де дорога?
Чиї залишились адреси?
Ідеш до Бога?
Чи від Бога?
Перехрестити?
Перекреслити?
Ось перехрестя.
Де дорога?
Пиха, бажання, інтереси…
Ідеш до Бога?
Чи від Бога?
Безслідно зникнеш?
Чи воскреснеш?
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.