“Українська літературна газета”, ч. 12 (380), грудень 2025
КОПИТАТИЙ ГІСТЬ
То тре, аби таке сталосі на самий свєтвечір, коли мала на небосхилі з’явитись звізда-провісниці.
Катрунька викладала у глиняний розмальований полумисок, що діставсі у спадок від бабуні Аннички, трохи куті-пшенички, перетертого маку, медочку пахучого, а ще різного зілля, назбираного з вранішньою росою у горах. Таку кутю полюбляли легіні, бо вона робила їх п’янкими, причаровувала серця від поглядів дівчат в той момент. Від приправ і зілля, а дівчата вірили у дивну силу, не тільки легіні, а і всі хто куштував — ставали наче причаровані, і то тільки в таку днину — світошну. На кухні доварювалися пироги з капустою, грибна підлива, а ще узвар, також з неперевершеним запахом димку від шушениць; яблук, груш, слив з власного саду. Накрутившись за цілий день без ріски в роті, бо щоб збувалися бажання — Катрунька постилася. Ніхто б не зміг нічого не з’їсти, при тому, що такі аромати і запахи витали у господі, але сила волі дівчини сильніша за харч. Так то воно так, але ті всі обставини могли і до запаморочення довести, до упадку сили, до галюцинації. Можливо так і було. Катрунька почула, як хтось стукав у сінишні двері. Її то здивувало, бо ще для колядників зарано ходити із зірницею колядувати, прислухалася краще і знову стук в сінях. Коли дівчина виглянула до сіней, у привідчинені двері світло освітило легіня, який грав у сопілку, капелюх з великими крисами був уквітчаний різнокольоровим пір’ям, а він сам викаблучувався в півоберта туди-сюди. Все би файно, Катрунька зраділа щістічку, але глянувши долу побачила замість постолів — копита. Метнулася до хати і на ходу причинивши двері, здійняла руки для того, щоб розкладати миски на стіл, бо треба частувати такого гістя, красеня, легіня, але схопилася за обличчя, невже бажання збулося, невже легінь, але чому копита? Трішки оговтавшись, насмілилась знову визирнути у сіни. Сінишні двері на двір були відчинені, ніякого красеня-легіня не було, тільки в місячному світлі дівчина побачила два сліди від копит.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І НЕ ВІР
Життє у Олеськи Кривцунєчки склалось не ах ти. Припізніле заміжжя за чоловіка-пияка, який напивався до білих мух, а потім джвиндів всякої на Олеську. Бити боявсі, бо жінка могла сама відлупцювати дрожайшого, але те патякання, що ти така-сяка – вбивало гірше, аніж бійка. Звісно, який бик схоче, аби його корівка гупала, от і мучав, що аж бридко слухати. Коли Олесьці стукнуло за сорок, почала задумуватись про життє, що потрібно і діток би завести, але з ким — піяцюгою? Хто ж на старість лижку води подаст? З ким заговорити, бо що то за хата, що не чула дитєчого вереску, біганини, тлуму, бійок, штовханини, всього чим багатий дитячий світ? Наважилася і кинула пияка, а накинула око на колійового охоронця Йвана Ґвиревого, з яким невдовзі і зійшлися жити. Дитинка народилася, але здоров’я не було добре, слабувате єкесь придалось. Лікарняні ліжка були домівкою. Хтось з жінок порадив звернутися до знахарки Пелагеї. Олеська не вірила у ворожбитство, але взяла пеленку і пішла до ворожки. Палажка почала свою справу, і на віск, карти, потім зілля всєкого, за що немалу плату взяла, і пообіцяла, що все минеться дитяті. Олеська вдома запарила зілля, а потім відваром напувала свій скарб. Невдовзі побачила на пеленці, що вийшов з дитини клубок, як яйце куріче. Дитя пішло на поправку. От і вір чи нє?
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.