“Українська літературна газета”, ч. 12 (380), грудень 2025
У кожного з нас в житті були книги, які сформували нас як особистість. Ті, які запам’яталися міцно, на все життя. Я народилася ще за радянщини, тож у моєму випадку це були кавказькі поеми Лермонтова «Беглец» та «Мцирі», вірш «Олень» Муси Джаліля, перекладені українською казки Джанні Родарі та «Веселинки» мого земляка, уродженця донецької Оленівки Грицька Бойка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З «Веселинками» все зрозуміло: цю товстеньку збірочку смішних віршиків про побутові та шкільні пригоди моїх ровесників я читала і перечитувала роками, аж поки їх не почали читати-перечитувати мої діти. Затерта, розтріпана, сто разів клеєна книжечка – десь вона ще залишилася, мабуть, у окупованій ворогом Волновасі, у покинутій хаті… А, може, вже й ні. Якщо трапиться у букіністів, обов’язково куплю. Внукам. Хоча вони вже багато чого в ній просто не зрозуміють…
Та найпершим літературним твором, який я почула, була саме завіршована Лермонтовим старовинна гірська легенда «Беглец». Не знаю, скільки мені тоді рочків було, мабуть, не більше двох: пам’ятаю, я сиділа у дерев’яному манежику, бавила ляльку і уважно слухала, як тато вголос читає напружені рядки діалогу матері з сином-боягузом.
– А где отец и братья?
– Пали…
– Ты отомстил?
– Не отомстил…
І далі, після гарячкових запевнень втікача в палкій любові – жорстока відповідь матері:
– Молчи! Молчи, гяур лукавый!… Ты раб и трус. И мне не сын.
Далі йде спокійна розповідь про те, як привид ухилянта досі блукає горами, лякаючи подорожніх і втікаючи від слів Корану, «как прежде бегал от меча»…
Мама каже, що я годинами могла слухати цю історію, а також легенду про іншого хлопчика-горянина, відважного Мцирі, який готовий був навіть з тигром битися, аби лиш бути вільним. Згодом, вже в школі, знайшла ці вірші і вивчила напам’ять. Щось таке волелюбне було в мені, тому що наступним улюбленим віршем став «Олень» Муси Джаліля:
«Такой не падет на колени!
Со всех окруженный сторон, стоял изваяньем оленя
С глазами горящими он.
(далі – стрибок у безодню, непереможний олень втікає з безвиході у кращий світ)
І висновок автора:
…Лучше погибнуть свободным,
чем жить, оставаясь рабом!»
В цьому ж ключі сприймалися і «Хижа дяді Тома», і «Спартак» Рафаелло Джованьйолі. Спартака реально було шкода, бо він мусив піддатися на бажання своїх побратимів пограбувати римлян у якості помсти за полон, через що весь загін потрапив у біду і загинув (я ще не знала тоді, що наші українці теж так вміють – підставити і себе, і свого провідника).
Десь після 5 класу з захватом прочитала «Святослав» і «Володимир», далі «Слово о полку Ігоревім» та легенди про княгиню Ольгу. Стало цікаво, як же так сталося, що прекрасна могутня держава раптом просто зникла з історичної мапи світу – і до чого тут взагалі московія? З цього проросло захоплення історією Русі, як перед тим із курганів Дикого поля пробилося джерельцем прагнення зазирнути у той таємничий прадавній світ, який маревом бринів над сивим ковиловим степом Приазов’я, виростав з-під землі кам’яними бабами, вичавлювався крізь потріскане каміння розплавленим гранітом та піщаником.
Чи випадково мені траплялися книжки саме про героїзм і нескореність, захист своєї землі і своїх рідних? Зараз вже розумію: мабуть, ні. Насправді книжок довкола було безліч, різної тематики, різних авторів. Але вони проходили повз свідомість, не зачіпали серце. В пам’яті залишилися лише ті, які входили в резонанс мого світосприйняття. Пізніше на них наклалися вірші Стуса і Симоненка, пісні вояків УПА та козацькі марші про батька-Хмеля, Дорошенка, Сагайдачного… Україна-Русь Грушевського і описи козацької минувщини Яворницького.
Чомусь не пам’ятаю жодної художньої книжки за цей період мого життя, хоча читала завжди дуже багато, – а ось звіти археологічних експедицій сприймалися як найсолодша музика епох. Більське городище, таємниче місто Ґелон, скіфські скарби та поховання наших предків доскіфської, докіммерійської доби, таємничі трипільці – цікавішими за це були лише різноманітні, часом чудернацькі теорії виникнення державності у племен дніпро-дністровської та сіверсько-донецької ойкумени. Уяву розбурхували найдревніші в Європі поселення первісної людини поблизу Амвросіївки (Донеччина), Куюк-Орба (Крим), Королеве (Закарпаття, коло річки Тиса) – півтора мільйона років історії під ногами, незайманої, ніким не дослідженої! Скільки нерозказаних подій, трагічних та героїчних доль ховаються тут, під вкритою товстим дерном кам’янистою поверхнею моєї землі!
Кажуть, у кожного своя війна. Додам ще: у кожного – своя Україна. Моя почалася в дитинстві віршами волелюбних горців про те, що свобода цінніша за життя, а виживання роду – важливіше за природній страх однієї конкретної людини. Що зрада свого народу гірша за смерть. Втрата своєї країни – трагедія не лише тут і зараз, це незагойний біль всіх майбутніх поколінь, смерть нащадків і незворотнє забуття подвигу предків. Запитайте киримли, вони розкажуть…
Мабуть, тому в 2013 я прийшла на Майдан, а в 2014 пішла на фронт. Мабуть, тому мені так болить від закликів «а давайте лишимо ворогу все те, що він встиг захопити»: для мене тут мова не про території, а про моїх людей і могили предків. Мабуть, тому я “не така, як всі”: попіл минулих поколінь стукає в моє серце; очі нащадків пильно з надією зазирають мені в душу. Я була вкорінена в цій землі задовго до нинішніх президентів чи колишніх «генсеків» – і хочу, щоб вона продовжувала зрощувати тут моїх внуків і правнуків.
Можливо, говорю занадто пафосно. Ок, скажіть те саме іншими словами, які зачеплять саме вас. Напишіть нові книжки і нові вірші, які западуть в серця нинішнім дітям, стануть в них зародком сталевого стрижня волелюбства, міцними мурами для оборони їх майбутнього. Сформулюйте нові принципи нашого співіснування, закладіть засади нової національної ідеї. Намалюйте – словами чи фарбами – сутність архетипу справжнього українця та українки. Покажіть нашу мету! Поясніть – спершу собі, а потім і іншим – яка вона, та Україна нашої мрії, заради якої ми стільки віків воюємо і віддаємо життя.
Зробіть хоч щось!
Не зрадьте ні живих, ні мертвих!
Світанок близько…
Олена Мокренчук,
письменниця, військовослужбовець ЗСУ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.