“Українська літературна газета”, ч. 12 (380), грудень 2025
АВТОБІОГРАФІЯ
Хотів грати на баяні як Телоніус Монк.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Був білий, мав менше таланту, мій перстень – зі сталі.
Алеаторика і бурбон: ’Round Midnight.
Не зачиняв простір, щоб входити у кімнати без дверей.
Залишався на протягу: не зустрічав, але зустрівся,
не шукав, проте знайшов, народився і живу.
ЗДАЛЕКУ
Подих вітру – у дзеркалі. У мені – твоя смерть.
Сліди тримаються на воді, з крана летить іржа.
Ентомолог полює на сонцевика,
сонцевик – на ентомолога: у лабіринті,
де кожного класифіковано, блукаєш між стін
як мініатюрний син, приречений не на розп’яття,
а бути пришпиленим у залізний спосіб.
Крейди не залишилося, але ще є вогонь.
Доісторичні люди йшли на Сваннову сторону,
історичні – слухають T. Rex, ті, що з’являться
на світанку, – їхню музику чути здалеку.
У дзеркалі – я і та смерть, що в мені.
Вони не з нами: їхній час не настав,
їхні потоки вітру ще сплять.
СВІТАНОК У ЧОРНОМУ ГАЮ
Де знайти музику, якої немає?..
Hennessy коштує 2000 гривень,
книжка з автографом Тарнавського – 600,
Вишенського – 300, платівка A Taste of Honey – 100.
Телефонувала мама, вона вчителювала у Киричанці.
Вісімдесятилітню Ганну Олексіївну,
яка працювала у райвідділі освіти,
вбив її ж син, а почарківець йому допомагав.
Купуєш книжки, продаєш:
ґешефт у стані амоку. Найкращі ж вірші
написані у повітрі, залитому в тіло неба.
Тарнавський прилітав, Вишенський приїздив.
Підписані ними книжки можна купити
на букіністичному аукціоні: роби ставку
і чекай на хід іншого шаленця –
Can’t Buy Me Love, проте Beatles for Sale.
З Вишенським зустрівся у Львові,
подарував йому «Від не-початку і до не-кінця».
З динаміків чути Колтрейна: чорна музика,
чорний нуар. Ліфт везе кіногероїв на шибеницю,
спеціалізований місцевий драндулет
везе Ганну Олексіївну на розтин.
Буковскі знався на перегонах, Муракамі бігає марафон,
я стою під вербою – у завтрашньому гідрокостюмі.
У дитинстві мама доручала занести до райвідділу
шкільні звіти – просте завдання, я теж був двовимірний.
Про гіперпростір дізнався згодом, навчившись
читати вірші на Місяці, де їх і написано.
Зварники на луцькому заводі любили шансон.
Для них Буковскі та Вишенський не вмирали,
бо й не народжувалися. Оля, з якою познайомився на заводі,
була зварницею у цеху і невісткою Семенівни.
У ті часи татуювання ще не ввійшло у моду,
але пристаркуватий слюсар і пустобріх Валера
мав примітивні написи й доісторичну графіку на руці.
Він десять років виконував ту саму операцію:
вкладав до верстата деталь і, натискаючи педаль,
її вкорочував. Валера не закладав захисну сітку,
зменшуючи деталі: покладався на досвід,
хоча не був майстром емпірики.
Коли Оля розповідала, як Семенівну порішив син,
а потім і собі вкоротив життя, повз нас пронісся Валера:
о п’ятій годині ранку йому відрубало пальця.
Оля бідкалася: «Краще б той наркоман себе вколошкав,
Семенівна внучкою опікувалася, обіцяла
вивчити її в університеті».
У Вишенського багато гарної музики,
кілька незлих треків є у Тарнавського.
Шанувальник Саті й Тайнера,
знаходжу світло там, де воно є –
у киричанській калюжі, в обрубаному
Валерчиному пальці, що його чоловік стискав у руці,
коли ми спостерігали за його ранковим летом
чи, як сказав би Муракамі, – за спринтом.
Але найчастіше знаходжу світло у самому світлі.
Учора сидів у кав’ярні з Еріком і Маккоєм.
Нічичирк, щоб на полюванні не вполювали мисливця:
змовчав про Ганну Олексіївну, Тетяну Семенівну, Валеру.
Не сказав про Вишенського і Тарнавського,
ні слова щодо «Поезій про ніщо» ціною в 600 гривень.
I don’t believe in Beatles, I just believe in me.
З-під каменя мозку тече пісня смутку.
Шлях домовині дай: із зозулі дітей виглядай.
Під чорним деревом у чорному гаю
білий бедрик сповзає з листочка, сповзає з гілки.
Сонце – зліва, місяць – справа:
нарешті Болек зустрівся з Льолеком.
Діти бояться пітьми, а дорослі – світла.
Змайструю скафандр для Мартіна Ідена,
куплю ласти для іншого геніального утопленика,
врахую тип занурення, заб’ю на бюджет
і вар’ятську погоду: ми ще попливемо.
Є на землі гарні річки – Дніпро, Свинолужка, Сена.
Щасливці звечора плавають у Тетереві,
де лини спочивають між вербового коріння.
У Нью-Йорку немає річок. На небі немає землі.
Небо над землею – є.
ІМПЕРАТИВИ
Існує дагеротип вдови Моцарта,
справжність якого викликає сумніви.
Існує світлина Шопена, очевидна як життя
і беззаперечна як смерть. Осіннє дерево,
що росте біля хреста, біля зупинки, біля смітника,
наказує: лети у сьогоднішньому дні,
зроби ін’єкцію диклофенаку в бічний м’яз стегна,
випий субтильної музики – і зрозумієш
сенс імперативів.
СЛУХАЮЧИ ELP
Не запитуй у мене:
Він існує чи ні?
Я не знаю. Вірші знають.
Входиш у воду. Латаття праворуч, ліворуч життя:
не констатація – відповідь. Вибрати колір, якого немає,
пойменувати нереальний колір уявним словом.
Дихати від початку. Знати про самогубство Кіта Емерсона
й вірити у воскресіння навіть тоді, коли це станеться.
Бути аскетом серед анафор. Аскетом серед анафор.
ПЕРЕД ЇЇ ЛИЦЕМ
1
Намагаєшся відчути на дотик пелюстки
жасмину. Стаєш біля коростишівського паркана
під суцвіттями – напроти білого дзеркала.
Вдихаєш повітря, щоб вловити запах
вічного життя: повертаючись із цвинтаря.
2
Пам’ять зав’яне, квіти залишаться.
Після смерті нас покладуть тільки у свої гроби.
Віра ніколи мене не зраджувала.
Віра – ластівка перед дощем:
їй байдуже, є поезія чи її немає –
аби тільки сонце після зливи зійшло.
3
Майстер порівнянь стояв під гіперіоном,
стояв під кленом. Я ж загубився на світлі,
читаючи про життя з мініатюрною косою.
Те, про що дізнався, їде переді мною на моноциклі
як свідок днів і безодні, як блазень без маски,
як трагік.
ВІД МАТВІЯ 6:26
У раю – птахи, квіти,
висока температура за Цельсієм,
наскрізна відсутність часу:
минуле як майбутнє, майбутнє як минуле…
Сьогодні ж о шостій ранку
у мінусовому листопаді в електричці
зі щемом спостерігав за безтурботною мухою –
з тих, що не сіють, не жнуть: літають.
Хай Бог, якому дякую за те,
що міг нині побачити, її береже.
ЗАПОВІТ (ВЕРСІЯ ДЛЯ ШІ)
Жив, бачив світло – цього досить:
душі вистачить назавжди. Знаю, про що думаю
і не здогадуюся над чим розмірковує ядерний,
втілений бозна у чому мозок.
Цей вірш міг написати штучний інтелект,
але написав я: на відміну від гайкового ключа,
великого адронного колайдера
і чату GPT
людина має право на самогубство – людина може.
Показав написаний текст чатові й прочитав
у відповідь: «Поете, добре сказано!»
Я наче побачив – у давніх часах – столяра дядю Жору,
котрий не ліз за словом у кишеню, – про стільці
й скрипки говорив з однаковою обізнаністю.
А в Інтелекту я на всяк випадок попросив:
– Чуваче, якщо у майбутньому це буде у твоїх силах,
зроби так, щоб із мого ДНК
ніколи й нікого не воскрешали. Амінь.
КОЛЬОРОВИЙ ВІРШ
Ставлю наголоси не на ті склади,
плутаю закінчення в родовому відмінку.
Альцгеймер в одному місті
завчасно наклеїв «Блакитного Маврикія»
на чужий конверт, а в іншому, –
спізнившись, з’явився не в те відділення –
з білою рибиною під пахвою
і з «Чорним пенні» на язиці.
Люблю кольоровий ліс і кольоровий лід.
Бачу уві сні пригоди Ханумана
і Сунь Укуна.
Мені не ллє в очі інфантильний мейнстрим,
не ллє в душу пінополіуретанова кон’юнктура:
паралельні шляхи ніколи не перетинаються,
тим паче, якщо летять у протилежних напрямках.
Не вміючи чекати так, як чекає
розіп’ятий униз головою християнин,
нетерпляче дякую вже сьогодні
за мінімальне знання, що віддавна в моїй крові:
хоча й крематорій через дорогу,
шанси на вічне життя – є.
У ПОЕТА Є АРХІВ
Білий, білий пелікан –
він пройшовся по штанах.
Михайло Стрельников
У цьому вірші сюжет іде сам –
голий, босий, простоволосий.
Йде як стояв би на місці. Свідки
чистих рядків – на майбутній галявині,
вдома: це їх пишуть, а не вони.
Готові до зустрічі у білоцерківському підвалі,
де сонце зійде у трикутнику.
Зайняті просвітленим базіканням,
розмовляють про те і про інше,
не римують, де двічі римують ліниві,
де свідки Єгови завжди дзвонять тричі.
Образ важливіший за філософію і релігію:
нас урятує Бог сотворений.
- S. Бога живого дегенерати розп’яли.
ЗІЄДОНІС
Був ранок і світ народився.
Живі батьки
й краснопірки у поліетиленовому пакеті.
Небо як простирадло. Веду себе за руку
до небокраю. Знаю дорогу,
а більше нічого
не знаю. Зієдоніс у житі –
із дерев’яним
фотоапаратом. Колись продавались
фотоапарати, вирізьблені
з акації та верби.
Тоді ніхто не писав віршів,
це станеться пізніше.
КАДР
У черзі на кардіограму – дві монахині.
Одна – як Дон Кіхот, інша – зі статурою
Санчо Панси. За вікном, під тополями –
білий «мерседес» і чорний велосипед.
1/2
Писати вірші,
відсікати половину з написаного:
справжнього не має бути багато.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.