“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
Михайло Наєнко. «Він – наш, він не їхній. ПереПРОчитання українського Гоголя». К., ФОП А. М. Самченко, 2025, 170 стор.)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Поштовхом для професора М. К. Наєнка видати свої попередні студії, статті та виступи на різних наукових конференціях, присвячених М.В.Гоголю, в одній книзі був, очевидно, наказ Міністерства освіти (шкільництва) РФ викреслити з усіх підручників для середніх шкіл і вищих навчальних закладів РФ, що М.В.Гоголь за походженням українець, що він народився в родині українського шляхтича Василя Гоголя. Та мало того, наказ змушує не згадувати у школах РФ Україну як країну чи державу, бо такої країни чи держави, на його думку, не було і не існує.
Микола Гоголь народився 01.04.1809 в українському селі Василівці (нині – Гоголеве), неподалік від міста Полтава в родині українського шляхтича та українського письменника Василя Гоголя, який писав тодішньою розмовною українською мовою. Там же почав ходити в школу, потім відвідував гімназію в українському місті Ніжин. Тут він почав писати російською мовою, бо в тодішніх навчальних закладах українська мова була заборонена і не сформована як літературна. Працював та жив у Петербурзі, деякий час у Римі, Парижі, лікувався в Карлових Варах, Маріянських Лазнях, в Єсеніках та інде. Написав цілий ряд унікальних прозових та драматургічних творів.
Від самого початку російські літературознавці вважали та й донині вважають Миколу Гоголя виключно російським письменником. А тих письменників, які писали тодішньою українською мовою, переслідували, висилали в Сибір чи в солдати (Т.Г.Шевченко та інші). Були прийняті в середині ХІХ ст. два царських укази – Валуєвський та Емський, які забороняли використовувати і писати українською мовою. М.Гоголь був урядовцем за місцем роботи і, мабуть, не зважився писати українською мовою. Але матеріал для своїх творів черпав з українського середовища, за винятком так званих «Петербурзьких повістей». Прототипами персонажів його художніх творів були українці за походженням і духовною ментальністю.
М. Наєнко пише, що за царських часів та навіть за радянської влади не можна було навіть думати, що М.Гоголь належить українській культурі та літературі. Були спроби деяких українських вчених (М. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко та ін.), як пише М. Наєнко в одній із своїх студій, які жили за кордонами Росії і намагалися сказати правду про творчість М.Гоголя, але в Росії їх не брали до уваги і далі твердили, що М. Гоголь лише російський, а не український письменник..
Аж після проголошення незалежності України можна було відверто в Україні писати і твердити, що хоч Микола Гоголь писав художні твори російською мовою (чи, власне, її суржиком), але за своїм змістом і духом вони українські і він – український письменник. До найбільш активних українських борців за М. Гоголя належить М.К. Наєнко, який на числених фактах доводить у своїх студіях і статтях, які склали рецензований збірник, що персонажі його творів не лише «Вечорів на…», «Сорочинського ярмарку», «Тараса Бульби», але й «Мертвих душ» і «Ревізора» мали своїх прототипів в Україні. Російські вчені навпаки, намагалися роками довести, що персонажі наведених Гоголевих творів мають російську основу і що це представники російського народу в Україні, який розмовляє російською мовою і тому він – російський письменник. Гадаю, що М. Гоголь, може, навмисно писав суржиком російської мови, бо хотів правдиво, зі значною дозою сміху, бурлеску і сатири висміяти і зобразити життя місцевих «яничарів-зрадників», пришельців з Росії, місцеву шляхту, царських чиновників, які розмовляли не російською літературною мовою, а її суржиком.
М. Наєнко нагадує читачам, що й Т.Шевченко у своєму вірші «Гоголю» вважає М. Гоголя українським письменником, що той сміється, а він плаче, бо в підневільній ситуації перебуває український народ. Два великі генії українського народу – Гоголь і Шевченко – по-різному сприймали і зображували українців, хоча обидва жили певний час у Петербурзі, але невідомо, чи вони колись зустрічались, бо ані один з них не залишив свідчення про їхню зустріч, констатує М. Наєнко.
М. Наєнко пише, що першим вченим, який довів, що М. Гоголь українець не лише за своїм походженням, але передусім своєю душею, мисленням, письмом, зображенням (хоча вживав російські слова) був професор гельсінського університету Іван Мандельштам у своїй студії «Про характер гоголівського стилю» (1902). Пізніше його думку підтримав і поширив Д.Чижевський (жив з 20-х років за кордоном), коли твердив у своїх «Нарисах з української філософії», 1932), що М. Гоголь, як філософ, мислив по-українськи, а як письменник-художник жив українською стихією і зобразив своїх персонажів за українською літературною традицією. Була вона бароково-романтичною, як і в більшості українських письменників – сучасників М. Гоголя.
М. Наєнко однозначно вважає творчість М.Гоголя як російськомовного письменника української літератури, і на численних прикладах доводить, що М. Гоголь справжній українець душею, кров’ю і своїм мисленням, тому часто використовував у своїх творах українські слова, образи, пісні та інший фольклор, і послідовно підтримує думку професора І. Мандельштама, що Гоголева російська мова, її семантика і синтаксис мають ознаки українського мислення і мови.
Він, між іншим, пише, що за радянських часів російські вчені твердили, що М, Гоголь був великий реаліст, і лише у 80-х роках минулого століття декотрі з них припускали, що перші його твори несуть деякі ознаки романтизму. М.Наєнко не погоджуться з такою думкою і твердить, що вся творчість М. Гоголя (крім, можливо, «Петербурзьких повістей») належить до бароково-романтичного стилю. Далі він пише, що Гоголь жив в епоху романтизму, але був людиною епохи бароко, і тому треба вважати його стиль бароково-романтичним, якому початок і в «Вечорах…», і повісті «Шинеля», і в інших творах. Незважаючи на те, що цей стиль підтримали Ф. Достоєвський, І.Тургенєв та молоді прозаїки, що, за їхнім міркуванням, виросли з гоголівської «Шинелі», російські вчені не визнавали та не визнають донині, що М. Гоголь був романтиком, але далі продовжують твердити, що він був реалістом. Хоча жоден не доводить конкретним аналізом, що в нього є бодай один суто реалістичний твір у класичному розумінні реалістичного стилю. М. Наєнко пише, що російська літературна наука собі присвоїла не лише М. Гоголя, але й інших письменників, які не мають російського походження, як наприклад, Д. Фонвізіна (німець), О. Грибоєдова (по матері турок), О. Пушкіна (араб), М. Лермонтова (шотландець), Л. Толстого (скандинавець), А. Чехова (українець), І.Буніна (польсько-українець), В. Маяковського (українець) та інших. М. Наєнко наводить абсурдне твердження російського автора Г. Гуковського, який писав, що і Т. Шевченко належить до російської літератури, бо той «списав» російською мовою більше кілограмів паперу, ніж українською.
В іншому місці своєї книги М. Наєнко пише, що чи не найбільше плутанини відносно питання, чи він російський або український письменник, вніс сам М.Гоголь, коли у листі до О. Смирнової писав: «На счёт того, какая у меня душа, хохлацкая или русская…, сам не знаю». Цією констатацією скористались російські літературознавці в минулому і продовжують її пропагувати і в наші часи. На українську душу М.Гоголя вперше вказав, як ми вже вище писали, професор Іван Мандельштам 1902 року у згаданій студії, і почалась боротьба за М.В.Гоголя на теренах царської Росії, яка продовжується і донині. Я б сказав, що ця боротьба стає дедалі запеклішою та ще з політичним присмаком. Коли Україна стала незалежною державою, то сучасні українські літературознавці, в т.ч. і професор М. Наєнко, можуть вільно висловлювати свої погляди на творчість українського генія М.Гоголя і відкрито писати про його літературну творчість. М. Наєнко збагатив українську літературознавчу науку новими дослідженнями і фактами, які однозначно переконують нас, що М. Гоголь справді український письменник, хоч писав російською (здебільшого – суржиковою) мовою і належить до історії української літератури.
До найактивніших сучасних російських «борців за М.Гоголя», що він російський письменник і належить лише російській літературі, як пише М.Наєнко, належать Воронцов, Воропаєв та інші, які безпардонно, з політичною тенденцією, накинулись на тих українських вчених, які твердять, що М. Гоголь – письменник, який писав російською мовою, але належить до історії української літератури.
Рецензований збірник М. Наєнка містить багато інших думок та фактів з історії російської й української літератур та, зокрема, творчості М. В. Гоголя, які невідомі в Словаччині, і тому гадаю, що корисно було б, якби він вийшов словацькою мовою, і словацькі прихильники російської літератури, та й не лише вони, а й ми всі, змінили б свої застарілі, навіть імперські погляди на творчість М. Гоголя.
Міхал Роман (1930 – 2025),
професор Пряшівського і Бансько-Бистрицького університетів (Словаччина)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.