“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
(ескіз)
Щось змінилось. Або ось-ось зміниться. Як я знаю? Мої очі — наче не мої. Мої вуха — теж. Мій ніс? Чи він ще є? Я вбираю в себе ландшафти, голоси та запахи шкірою. Моя шкіра, наче плащаниця цього міста. Міста, що тепер всередині мене і надає мені нової форми. Хто я тепер?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я бачила на тижні багато розтиснених щурів та мертвих птахів. Багато. Занадто багато, щоб вірилось у випадковість. Мені подумалось тоді, що безумний хтось їх отруїв. Саме отруїв, не вполював. Бо цей хтось слабкий. Сьогодні біля нашого дому в Л., я вперше побачила лисицю. Я завмерла і довго розглядала її. Спочатку мені не вірилось, що це лисиця. А потім в те, що вона жива. Тут, посеред великого міста?
Останніми днями я часто чую дзвони на вулицях, коли гуляю. На кожному розі так багато красивих і пустих церков. Іноді мені хочеться зайти всередину, але я стримуюсь. Можливо, дзвони, там? Але я не шукаю відповідей.
Зараз вечір, і я вже кілька годин, як вдома. Стою біля вікна спальні та оглядаю порожню вулицю. Чагарники навколо ліхтаря навпроти мого вікна вищі за сусідську автівку. Це додає місту чогось дикого. Місто-хижак. Та я не знаю, де в нього зуби. Але мені цікаво. Усміхаюсь. На вулиці нікого, окрім безхатька у спальнику біля смітника. Мені хочеться запалити світло, ба, навіть свічку і піти до нього. Просто посидіти поруч. Але я не рухаюсь з місця. На мить мені здається, що він мене помітив. Він знає, що я знаю. Це він калатає у дзвони в моїй голові.
Пригадую, зранку я поверталась з магазину і застигла на мосту через залізницю. З пакунками в руках я стояла посеред мосту і дивилась на потяги, що курсували внизу. В якийсь момент кілька потягів одночасно виїхали з-під моста. Тоді мені здалось, що вони, наче стрічки червоного серпантину вириваються з мого живота. Вони зникали вдалині, але серпантини не обривались, а все розкручувались і розкручувались. Я піднесла руку в повітря і зробила «чік-чік» уявними ножицями. Тепер я схожа на улюблену іграшку свого сина, з пуза якої стирчить червоний наповнювач. Я кутаюсь в плед, щоб не розсипатись і продовжую дивитись на вулицю.
— Мам, дивись ще один потяг!
І, мружачись, я ще впертіше вдивляюсь у вечірню вулицю.
— Мамо! Потяг!
І я нарешті розумію, що відбувається. Я все ще стою біля вікна, а мій син смикає мене за рукав, щоб показати, яку він зібрав залізницю.
— Мам, аварія, потяг!
— Потяг, — повторюю я за ним і підіймаю його на руки.
Я обіймаю сина і вдихаю його запах. Він такий м’який і теплий. Я часто пригортаюсь до нього вночі, щоб погрітись. Він моя маленька грілочка. І все ще пахне молоком. Але і його тепла зараз недостатньо. На мить, вдихаючи його запах, я наче опиняюсь на залізничній станції свого рідного села. Моєю найбільшою розвагою було поїхати туди на велосипеді і уявляти, як я застрибую у вагон, і він везе мене кудись у невідомість, кудись до пригод. Або покласти щось на рейки й дивитись, що станеться. Я клала монетку, гвіздки і дрібні камінці. Та одного разу принесла маленьке срібне колечко, прикрашене металевою фіалкою. Бачити, як поїзд переїжджає монетку і як він переїжджає щось красиве…. Потім я принесла для нього в жертву майже всі бабусині прикраси…
Я здригаюсь від раптового шереху. За вікном проїжджає автівка і заливає наше вікно світлом фар. І наше відображення у склі тане. Але за мить я бачу наші силуети знову та дорослу жінку в сірому светрі, коричневих піжамних штанях, загорнуту в картатий плед, що тримає на руках порвану м’яку іграшку. А ще у склі відбиваються меблі кімнати, дерева, що ростуть за вікном; безхатько біля смітника, відблиски сусідських гірлянд з балкона навпроти. І я десь посередині цього всього ніби в невагомості: наче я є, і наче нема. Я притискаю іграшку до себе ще сильніше. Згадую лисицю. Мені хочеться завити до неї по-вовчому. Але я не знаю, як виють лисиці…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.