Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
(Ліна Костенко)
Ох, яка гнучка й проста та водночас глибока, узагальнювальна й сокровенно особиста поезія цієї нашої наймудрішої поетки! Хто мав би бути проти цього фемінінатива? Все ж коротший та простіший ніж поетеса із запозиченим суфіксом –ес. Я жоднісіньким боком не стаю під любовно-ретельно сплетені вінки заслуженого всенаціонального визнання цієї мужньої й мудрої жінки, подаючи тут порівняння, що її надихало на високе вечірнє сонце. Твого ж покірного слугу, шановний читачу, підбадьорює вранішнє, позаяк наша квартира вікнами на схід. Оце й уся причина. І так лежить половина помешкань цього величенького комплексу.
Зверху суттєво інше споглядання зі сприйняттям такого знайомого, на кількасот метрів, й осягального зором довкілля. На відміну від решти приміщень, балкони все ж радше сезонні місця. І вже десь від початку-середини листопада так звані seasonal furniture будуть складені й дбайливо накриті. Несезон, назву це так, у наших широтах буде тривати десь до середини квітня. А на загал час балконної активності дуже індивідуальний. Хтось любить засмагати при +30С, а хтось пити вранішню каву чи смажити на електроґрілі м’ясо й підсмажувати овочі при -10-15С.
Початок же балконного сезону збігається – із знову ж таки у наших широтах – з пізнуватою весною. Він радше споглядально-прокидальний, бо гама цікавих теплолюбних істот і явищ щодня більшає. Це і зелень на деревах-кущах, і латки́ синяви над головою, і – даруй, читачу, старому такий вульгарний матеріалізм – квола муха, що якось пережила некволі й тут йорданські морози й ледь повзає по запорошеній долівці цієї незахищеної від вітрів веранди.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вже від травня цю дбайливо скомпоновану галерейку вазонів і недорогих штучних прикрас із неодмінним відлякувачем-двома надоїдливих комах можна вважати літнім періодом. Тим, хто не має так званого тут котеджа, можливості чи бажання досліджувати відпочинкових зон популярного тут Карибського басейну (назва, певна річ, узагальнено-умовна) чи жити по пів року на Флориді, півдні Каліфорнії, в Коста-Ри́ці, Мексиці чи Панамі, наявність балкона важко переоцінити.
І ще раз словосполучення у цих широтах, цього разу про осінь… Вона тут напрочуд довго-тепла, просто суперзолота і винятково притягальна. Десь до середини жовтня канадським пенсіонерам, як і школярам, вистачає, босоніжок, шортів і футболок, якщо не треба вдягатися інакше. Ночі теж доволі поблажливі.
А от тепла гама кольорів на деревах і кущах просто вражальна: від ледь жовтого, змішаного з іще літньою зеленню, до темно-брунатного, що й не відразу відрізнити від чорного. Палітра кленів неймовірна; недарма ж це Країна Кленового Листа. Не певен, що скрізь по цих широтах, але у Південному Онтаріо, точать кленовий сироп. Виокремлене вужиком дієслово видається мені тут цілком доречним, позаяк технологія його отримання подібна до зціджування беріз, якщо дуже метафорично, але не дуже точно. Щоправда, на відміну від соку білокорих добування тієї тягучої липкої темнуватої рідини потребує більше затрат, а технологія отримання продукту складніша й коштовніша. Потім його очікує цикл обробки, далі цю вже готову густу, липкувато-солодкувату рідину пляшкують – і на вітрини. Про користь багато нема, а це знак, що річ головно декоративна, пам’ятко́ва ніж сезонно-запобігально-лікувальна. Відповідно, й ціна поміркована. Тим, хто збирається його зберігати, радять брати у скляних пляшках.
Але найбільше дивує якесь цілком протифізичне, містичне, дуже загальне зі школи знане поняття земного притягання. Коли бачиш, як сухі маленькі й легенькі листочки легко минають твій балкон і впевнено свердлять повітря вгору, починаєш вже на схилі літ сумніватися у існуванні усім відомої ґравітації. Ага, тут ще й вітер вносить свої корективи, а дуже вітряні коридори між високими будинками роблять ідеальні вертикалі для стрімкого злітання сухого липового цвіту й листочків. Коли дотла висохлий, але не пошкоджений липовий цвіт стрімким свердлом несеться вгору навколо дуже уявної власної осі, згадуєш більше пів століття назад чутий на уроках фізики термін аеродинамічність. Чи це достоту вона дає змогу опинятися їм на балконах висотою добрих 60 метрів, я не впевнений, але щось у тому є.
Полюбляю на ньому бувати вранці. Улітку світило дня там довгенько заглядає в усі кутки, а от взимку затримується не більше години. Зауважую, що я не один такий сонцелюб, бо люди, переважно мого віку, там і щось роблять, і звідти комусь дзвонять, і читають, і, звичайно, як твій старий письмак, шановний читачу беруть з собою якесь питво, споглядають на метушню внизу куди оком сягнуть й дякують за пережиту ніч. До цього крайнього пасажу я ще повернуся…
З віком все більше ціную передріздвяний, ще з дитинства дуже очікуваний, настояний на Біблії й густо замішаний на містерії період, який завжди мені був і є суттєво довший ніж місячний. У Канаді, де старий писа́ка вже понад чверть століття, раптово, мов за командою, він починається зранку першого листопада, відразу ж по бурхливих дитячих пристрастях збирання солодощів останнього вечора жовтня так популярного тут Halloween. Найпомітніше це у крамницях, де ці химерні декорації одночасно поступилися місцем різдвяно-новорічному різноманіттю.
Іммігрантам попервах це слово зовсім чуже і ледь відстаршувальне, якщо в’язати його лише з чудернацькими прикрасами. Вистачає ж, однак, власній цікавості зробити ледь ширшу шпарку, щоби на нього глянути інакше. І любов до нього, і часові з грошовими затрати на приготування спонукає переселенців, принаймні із колишніх Союзу та Югославії, до нього приглянутся. Без жоднісінької спроби когось у чомусь переконувати і готувати ледь повніший коментар мого розуміння цього театралізованого, головно зовнішнього дивацько-загадково й водночас багатого оздоблення, додаю лише, що французькою воно – абстрагуючись від уже, допускаю, майже в усіх мовах, і у мові Мольєра теж, неперекладуваного Halloween – відоме як la veille de la Toussaint. І ще цікавіше. Останнє тут, з великої літери написане слово означає католикам свято всіх святих. Одні з наших західних сусідів називають це Wszystkich Świętych. У Квебеку, де я мешкав кілька літ, чував під ту пору La Toussaint.
А тепер, як мовиться, вишенька та тістечку. Повертаючись у моє сільське дитинство, добре пригадую, як увечері 31 жовтня, коли вже добре сме́рклося, баба виводила нас, двох хлопчаків за стодолу, і казала дивитися у напрямку сусіднього села. Одна маленька місцина там яскраво світилася. Це був цвинтар, осяяний десятками а чи й сотнями свічок. У тому селі мешкало чимало польських родин, які з певних причин після закінчення війни залишилися тут. І традицію іти того вечора на цвинтар ставити свічки й молотися на могилах вони підтримували. У нашому селі під ту пору теж добрий десяток і польських, і вже змішаних родин теж був, але того вечора на цвинтар вони не ходили[1]. Баба казала, що то відзначення Wszystkich Swiętych і як могла пояснювала це назвичне нам видовище.
Від т. зв. горбачовської відлиги мені траплялося бувати під ту пору у Польщі. Бачене на тамтешніх цвинтарях саме того вечора повсякчас зворушувало мене й те́пло повертало у наше сільське дитинство.
Вже тут, у Країні Кленового Листа, цей любовний прикрашальний авангард із найхимернішими, достоту потойбічними, як із фільмів жахів постатями, тонкими латка́ми якоїсь тонкої пластикової червоної речовини, буцім кров, чудернацька, на кілька метрів сірувата мережанка на кущах із потворними павуками зверху та багато що іншого підтверджують, що і людській уяві, і бізнес-проектам з т. зв. маркетингом sky is a limit, як кажуть англомовні. Уявляю, як суттєво допомпо́вує тут державну скарбницю ви́розуміле, толерантне підтримування цього на загал багатьом не до кінця збагне́нного, але зусібі́ч доброго дійства.
Єдине, що мені з цього оґрому фантазій справді близьке і аж рідне, то це розмаїття гарбузів. Переважно з полів, купованих під ту пору скрізь і на страви, і на такі ілюзії, за якими, як переконуюсь, жодної фольклорної чортівні. Все зведено до такого улюбленого тут, особливо дітьми й підлітками, іменника fun. Повертаючись у власні сільські хлоп’ячі сезонні розваги, добре пригадую наші приготування до осіннього надвечірнього встановлення у різних місцях, переважно посеред доріг, опудала-двох із гарбузовою головою, у якій крізь вирізаний у м’якоті широченний рот відстрашувально блимала усмішкою запалена свічка. Цим проектом міг керувати якийсь літнього віку сусід, що дбав і про відстань до найближчої стодоли, і відсутність листя-соломи на дорозі навколо химери. Коли свічка догоряла, він брав гарбуз додому, де його вранці з’їдала свиня, а не пів корита такої їжі розліталося по дорозі.
Ось цим пасажем і вертаю на якийсь час додому… За мить перелечу завжди холодну Атлантику, бо мав можливість походжа́ти – не купатися – у її водах, коли повітря наближалося до +30С. Не стверджую, що там ніхто ніколи не купався, але запевняю, що я того власними очима не бачив, бо вода завжди просто крижана.
Ще донедавна мої внучки́ писали прохання Святому Миколаєві й залишали їх на ніч на столі. І це задовго до тієї чарівної ночі, щоби він встиг прочитати і все пригодувати. Чого тільки в тих записках не було! Перестали. Час це робити дідові, хоча він ще не здитинів, як інколи казали у моєму селі про деяких вже дивних людей у його літах. Прохань багато не буде, але всі суттєві.
Якщо на це воля неба, то щоби всі наші захисники повернулися домів зі щитом. Нашим захисникам, і не лише у місцях зіткнень, доводиться не просто сутужно чи важко, а істинно нестерпно. Щоби своїх найрідніших вони застали живими та неушкодженими. І щоби їхнім дітям Святий Миколай щедро вділив різних гостинців. Хай і у їхніх маленьких, але вже таких покремсаних душах проростає добро.
Дуже не хочу, щоби ця писанина старого недотепи із північної країни, але все ж теплої квартири виглядала такими собі кпинами. Доживаю віка́, але вашого не пережив і вже не доведеться.
Бондан Михайлишин (Канада)
- P. S. І навздогін собі ж, бо відчуваю, що інколи пересолюю з кпинами над самим собою… Sois pas si pressé de vieillir, як піджартовують один над другим дотепні, середнього віку й старші квебекці,
[1] А дотепникам-лихословам, якщо такі цей текст читають, додаю, що НІКОЛИ ЖОДНІСІНЬКОГО МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО ТЕРТЯ у нашому селі не було. Старостихою моєї кляси була напівполька; лише повага і по́слух навіть нечемнюхі́в.
