“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
Поетична творчість Олеся Дяка стрімко увійшла в сучасний літературний процес. Не буде перебільшенням, коли наголосимо: його талант помітно вирізняється не лише стильовими особливостями, а й специфікою віршування, оригінальним мовним багатством, пісенною мелодикою. Олесь Дяк – голова Львівської обласної організації Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, автор дев’ятнадцяти поетичних збірок, виконавець власних пісень у жанрі співаної поезії.
До знакових поетичних збірок Олеся Дяка належать, зокрема, книжки: «Мрія про рівновагу» (Львів: «Апріорі», 2016), «Світ на узвишші» (Дрогобич: «Коло», 2019) та «Час одкровень» (Дрогобич: «Коло», 2024). Їх можна розглядати як трилогію чи вибрані твори, але кожне видання – це окремий неповторний світ, який і відкриває перед читачем мовну особистість автора.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Творча індивідуальність Олеся Дяка вирізняється завдяки нестандартному літературному жанрові, адже відомо, що митець – майстер поетичних мініатюр, які структурно оформлені як дистих або (рідше) терцет. Відразу напрошується думка про суголосність зі східною традицією (японська, китайська лірика). Але прапервні радше слід шукати в українській народній творчості, у давній українській літературі, у творах сучасних майстрів пера, як-от Богдан-Ігор Антонич, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Петро Скунць, Ігор Калинець, Ліна Костенко. Лапідарність вислову, гнучка афористична думка, глибоке філософське світосприйняття – це ще далеко не всі ознаки, притаманні саме цьому стилеві віршування, на основі якого можемо говорити і про ментальні особливості народу, який породжує таких митців.
Самобутність ідіостилю Олеся Дяка полягає в паритетності двох небуденних захоплень – поезією і музикою. Звідси народжується пісенність як детермінант мови поета-пісняра. Обидва види мистецтва є «промовистим живописом», який впливає на психоемоційний стан людини, апелює до її почуттів і відчуттів.
Аналіз поезій трьох збірок дає підстави говорити про романтичний тип творчості автора, своєрідну мелодику строфи, індивідуальну метафоричність, глибоку образність та нетрадиційну символіку, яка часто доростає до рівня конкретних архетипів.
І. «Мрія про рівновагу». Поетичний дискурс цієї книги закроєний частково на віршах, які увійшли до попередніх збірок – «Той, що летить», «Тягар всевидящого ока», «Воскреси птаха», проте містить цілком нові розділи: «Пісня у спадок», «Фестиваль», «Колиска в руці», «Пробудження коханої», «Невідправлені листи».
Особливість цієї збірки – поєднання двох важливих начал – комунікативної та естетичної функції тексту. Невимушене спілкування з читачем чи звертання до конкретного адресата, передане відповідною лексикою, художніми засобами, породжує глибоке естетичне враження. Тут варто виокремити: пейзажну, інтимну, громадянську лірику; настроєві, філософські вірші; твори про пам’ять роду. Внутрішню самозаглибленість поета найбільш тонко передає поезія про призначення митця. Пошуки творчого щастя не обмежуютьcя лише любов’ю до слова, пісні, а й пробуджують у ліричного героя відчуття відповідальності перед суспільством за Слово – мовлене чи виспіване. Такі вірші позначені особливою енергетикою. Кожен рядок – це розгорнута метафора чи глибока сентенція. Ось наприклад: «Розквітає слова біла кала»; «Пісня випурхне із серця», «Княжа квітка поезії»; «співаю вірша пташку не для себе»; «для поета з гітарою вітер вирощує небо»; «великдень поезії»; «Мета одна – увись тримайся неба».
Справжнім поетичним маніфестом постає терцет «Утвердження», у кожній трьохрядковій строфі якого відчитуємо глибокий зміст, віднаходимо не тільки «Я-особисте» («Відчуваю себе поетом»), але й «Я-суспільне» («Думаю, чи розрубна моя любов на дві половинки до України).
«Чим колоритніша особистість, тим оригінальніший її мовленнєвий стиль, оскільки внутрішні особистісні якості неминуче виявляються в її мовленні», – слушно зауважив Віталій Жайворонок. У цьому сенсі Олесь Дяк, власне, як носій етнокультурних традицій знаходить універсальну словесну форму, завдяки чому загальнолюдські, національні символи набувають яскравих індивідуальних рис. Серед ключових образів-символів, що постають у поетичному дискурсі автора, варто виокремити насамперед такі: Україна, Мати, Батько, Дерево, Дорога, Криниця, Ластівка. Вони не тільки мовно-естетичні знаки національної культури, але, чи не в першу чергу, й національні архетипи, витворені предками і збережені крізь століття.
Так, образ України викристалізовується в поезіях «Світло», «Одвічне», «Імпровізація на тему сорокових років», «Не зрадь» Олеся Дяка. Часто цей образ увиразнюють епітети, приміром, «Україна ясна». Без сумніву, етноконотований образ засвідчує національну зорієнтованість мовомислення поета, для якого Україна – не просто рідний дім, а місце духовної сили, національна історія, його особистий сакрум.
Багатовимірним у поезії митця постає образ Матері, у творенні якого вбачаємо мовнопоетичну традицію від Тараса Шевченка до Андрія Малишка, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко… Він репрезентований лексемою мама і містить семи «любов», «відданість», «довіра», «духовність»:
мама знову обрус вибілює
сподівається сина до свята
скуштувати різдвяного хліба
возз’єднатися в спільній молитві.
Молитовні мотиви, міцний духовний зв’язок між матір’ю і сином прочитуємо у вірші «Мама», де мати уособлює для ліричного героя цілий всесвіт, всеосяжність, божественність і досконалість:
З розкрилля маминих долонь
Відкрився безмір
Ген під зорі.
У наступних строфах містяться рядки, породжені відчаєм, боязню втрати найріднішої людини. Це засвідчують синтаксичні повтори «Мамо, я буду найкращим сином на світі»:
Мамо, я буду найкращим сином на світі,
Тільки б згасали сиві прозорини
У вечірньому небі твоєї коси.
Мамо,
Я буду найкращим сином на світі.
Мамо.
Триєдина сутність закодована в сакральному для кожного українця образі Криниця. Він об’єднує три сфери буття – підземну, земну і небесну. Криниця як символу роду, символ пам’яті у поетичному дискурсі автора містить семи «життя», «здоров’я», «духовність», «чистота», «очищення»:
Чорна пустка –
Тумани кочують на Схід.
Ще долоня довірлива
Чисту криницю шукає…
ІІ. «Світ на узвишші». Друга книга вибраного позначена особливим концепційним мінімалізмом. Хоч для української поезії зазвичай не характерна ментальна лапідарність вислову, проте творча манера Олеся Дяка – майстра мініатюр – доводить протилежне: філігранна естетика і глибина думки може міститися навіть у коротких формах, простих строфах, парцельованих реченнях.
«Світ на узвишші» – це вірші-передбачення, вірші-сентенції, вірші-філософеми. Вони закладені вже навіть у назвах розділів: «Оковірші», «Світ незірваної ожини», «Шипшинова моя душа» та ін. У них, як і в попередній збірці викристалізовуються образи-символи України, Бога, Матері, Поета, Дороги, Лелеки та ін.
Поет найчастіше закроює філософську тему про втрачені цінності (безликий час / такий собі – ніщо / запанувало / світом); минущість життя (у цьому світі вічних парадоксів – / ми тільки гості / на своїй землі). Проте навіть у безвиході бачить вихід (переді мною / бездоріжжя / куди ж воно?/ та навпростець).
Наскрізною ниткою крізь поетичну канву збірки проходять патріотичні та релігійні мотиви. Дуже часто вони становлять єдине ціле, коли образ України породжує образ Волі:
ось воля воленька
мала –
шукає захистку
наосліп.
Своє національне коріння і, зрештою, призначення в житті поет відчуває в образі Дороги:
Дорозі зрадити
не смію –
тече в крові моїй
спориш.
Помітне місце у збірці посідає інтимна лірика. Мотив кохання і розлуки породжує неординарні думки, увібгані в розлогі метафори, авторські неологізми: «за руки йдемо до престолу долі»; «руки твоєї ніжний полонез»; «тебе в обіймах виліплю за ніч»; «тобі на вушко ніжнослов шепочу»; «Коли тебе немає поруч – душа холоне в сірий хрест». Особливим сумом пройнятий вірш «Благословенний туги час»:
Так холодно
Де ви уже назавжди –
Іскриться жар
Незниклих почуттів.
Вартими уваги видається низка таких віршів, які присвячені відомим постатям – діячам мистецтва, культури, як-от: «Тривірш для Назарія», «Вознесіння» (Пам’яті Мирослава Кушніра), «Менталітет» (У вінок пам’яті Ігоря Білозіра). Роздуми автора нерідко звучать як гострі інвективи:
моя вкраїна
не моя –
о як на ній розкішно
зайдам;
наш сором –
тисячі шевченків
що по-російськи
гомонять.
ІІІ. «Час одкровень». Третю збірку віршів Олеся Дяка формують два розділи – «Просвітлений вогонь» та «Високогірні вірші». Тут віднаходимо і вірші-одкровення, і вірші-ескізи, вірші-замальовки, шкіци. Уже перша поезія «Струмок життя», якою відкривається книга, просвітлена темою творчості – справжнього покликання митця:
поезіє
веди мене
до світла
щоб доля
не зійшла
на манівці [3, c. 7].
Образ України в «Часі одкровень» репрезентований лексемами, що уособлюють: національний простір: луг, степ, дніпрові пороги, ріка, водойма, дорога, стежина, небеса («холодне око дивиться ріки»; «де та стежина, яку до грудей не притулиш»; «часу невпіймані коні гривами завжди до степу»); флоросвіт: маки, блавати, волошка, калина, крокус, люпин, спориш, ковила, ромашки, терен, м’ята, конюшина, шипшина, тополі, смереки («серце м’ятою пахне для вас»; «я до тебе як терен крізь дощ»; «тополі вигнулась антена»); зоосвіт: лелеки, журавлі, бузьки, сокіл, чаєчка («крилом на землю кліпає лелека»; «дримбами вени гудуть бузьки ой не прилетіли»; «у серці чаєчка ячить»).
Примітно, що ці номени, поєднуючись із кольороназвами, часто є носіями національної символіки:
Голубить світ волошка синя
……………………………
Заснули сонця жовті теслі.
Розділ «Високогірні вірші» – це неперевершені взірці інтимної лірики, відверта сповідь ліричного героя перед коханою, перед самим собою. Тут любов постає в різноманітних проявах – від Агапе до Еросу. Але насамперед це почуття поет трактує як сакрум, як те, що ніколи не проминає:
возвеличую
нашу любов
підіймаю
на стяг.
Щоправда, образ Поета часом закроєний на дещо песимістичних нотах. Проте відрадно, що автор не лукавить перед собою і читачем:
аж від болю
здригаються вірші
по холодній стерні
босяка
йдуть метафори
кінні і піші –
не веселі сьогодні
в дяка.
Важливими стилістичними ресурсами поезії Олеся Дяка видаються односкладні називні речення («Небо. Втома. Догорає день»); синтаксичні повтори («Зупиніться на хвилину шалені»; «Зупиніться на годину шалені»; «Зупиніться на дитинство шалені»; «Зупиніться на вічність шалені»); використання фразем («якби вам серце не віддав я життя б накрилося рядном»; «воду колотиш у ступі тиша розіпнута свистом»; «хто не чув – коса на камінь»); авторські неологізми (казкує; гончарує; мовчаники; ніжнослов). Це, з одного боку, а з іншого – інтелектуально вагомі непоодинокі поезії, що постають як культурно-емоційні блоки, прецедентні (ремінісцентні) тексти:
сковородою
може стану
біліють скроні
а проте
іду у світ
із віршем в торбі
як ти просила
у листі;
вітру горпина
сердита
лашкою мокрою
б’ється.
Аналіз художніх засобів поетики Олеся Дяка засвідчує своєрідність його мистецького мовомислення. Лексико-семантичні, синтаксичні, стилістичні та інші складники ідіостилю митця репрезентують його неповторну мовну картину світу. Усі образи, які містяться у трикнижжі поета, є етноконотованими; вони демонструють національну зорієнтованість мовомислення поета. Крім того, нестандартне графічне та мовно-художнє оформлення поетичної строфи є переконливим доказом оригінальності, витонченості думки.
Доречно згадати факт: відомий львівський поет Богдан Смоляк успішно втілив у життя свою спробу створити «літературний троєслов» стосовно поезії Ярослави Павличко у книжці «Енерґія ориґінальності» (Львів, 2013). Що ж, для його побратима Олеся Дяка примітний свій троєслов, що зримо проступає в аналізованому тритомнику з урахуванням феномену прецедентності.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.