“Українська літературна газета”, ч. 10 (378), жовтень 2025
Є в мене три онучки: чотири, вісім і старшій, Єві, 14 років.
Народилася, хрестилася і пішла в перший клас вона в Борисполі, а продовжує шкільну освіту вже в Ізраїлі. Життєві обставини змусили її знати окрім домашньої української і розмовної російської, ще й іврит, бо всі предмети в тутешній школі на івриті. А ще, в Ізраїлі ніяк без англійської і арабської. Про ступінь володіння ними онуки сказати нічого не можу, але те, що вона на базарах вправно торгується і лається з арабами саме арабською, а в місті з туристами з усього світу англійською – точно. Сам цьому свідок.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В ізраїльських школах обов’язковим предметом є тора. Тора – це п’ятикнижжя Мойсея, (відоме нам теж як частина християнського вчення), що окремо є святою книгою всіх іудеїв і основою іудейського віровчення. Її обов’язково має знати не просто кожен іудей, а й кожний свідомий громадянин Ізраїлю.
14 років, юнацтво, підліцтво. Хто з нас не був одночасно дурним і найрозумнішим в цьому віці? Результатом підліткового бунту моєї онучки виявилось… бажання перейти з православної християнської віри в іудаїзм. Бо тут так модно, бо це кльово і це в дусі сучасного утвердження єврейської державності.
Врешті, в Ізраїлі таке не дивина. Ні, це явище не поширене, але й не таке, що викликає подив, спротив і несприйняття. Несприйняття це викликало у мене, її дідуся, але зовсім не в оточуючих її строкатих і багато-різномовних мешканців цієї дивовижної країни.
Спочатку у її батьків це викликало подив, що був не вартий уваги, але потім… Потім для вирішення проблеми до Ізраїлю з України було спеціально викликано дідуся, тобто мене.
Проблемі переходу з однієї віри в іншу в світовій, та і в українській літературах присвячено чимало сюжетів, що давно стали хрестоматійними. Один «Тарас Бульба» чого вартий. А Тарас Шевченко в своїх невмирущих «Гайдамаках» взагалі описує трагедію, коли православний батько вбиває своїх малих дітей, охрещених в католицькій традиції.
У сучасному світському Ізраїлі, державі, побудованій за принципом «армія, мова, віра», ця проблема теж існує, але вирішується вона цивілізовано. На цей випадок існує позаканонічна і позаконфесійна, ніде не описана і нічим незафіксована усна (наголошую: УСНА) домовленість між православним партіархом Єрусалимським і Верховним рабином ашкеназі Ізраїлю про сприяння особам, що ступили на цей шлях.
Тут варто дати необхідне пояснення: в Ізраїлі є два Верховні рабини: ашкеназі і сефарди.
Світова єврейська діаспора умовно ділиться на три основні групи: ашкеназі (євреї західної, центральної та східної Європи з мовою ідиш), сефарди (євреї країн середземноморського регіону з мовою ладіно) та місрахі (євреї з Кавказу, передньої і середньої Азії та північної Африки, свого часу втратили арамейську, мову Ісуса Христа. Зараз мовлять мовами народів, серед яких проживають і які в якості Верховного рабина визнають рабина або ж ашкеназі, або ж сефардів). Іврит – спільна для всіх євреїв колишня «мертва» мова іудейського богослужіння, штучно відроджена як сучасна державна мова Ізраїлю.
Відмова від віри, конфесії і традиції за всіма відомими нам церковними канонами та законами є смертним гріхом, що не підлягає прощенню. Хоча треба обмовитися: не підлягає прощенню один єдиний гріх – гріх самогубства (бо за скоєння цього гріха вже нікому перепрошувати). Християнство ж – милостива релігія. Що б не накоїв, але коли ти перепросиш і покаєшся – тобі може проститься. (Дуже зручно).
Отже, майже сторіччя тому тодішній патріарх і тодішній рабин домовилися про процедуру. Старійшина роду (тобто я) перед особою самого Партіарха особисто повинен прийняти гріх відступництва на себе і на колінах просити милості своїм нерозумним нащадкам. І саме старійшині роду (а не вихроголовій винуватиці скоєного гріха) може бути милостиво відпущено цей гріх. (Не впевнений, але підозрюю, що подібні усні угоди-домовленості мають з юдеями не тільки місцевий православний патріарх, але й очільники інших різноманітних конфесій, які свого часу народилися на цій Святій землі).
Сама ж, вітроголова, мусить протягом року щосуботи відвідувати синагогу, навчатись і дотримуватись всіх притаманних правовірним іудеям вимог, канонів, законів, постів і обмежень і вже потім, після цього річного випробування, просити рабина освятити її як вірну цієї громади.
Офіційна резиденція Єрусалимського патріарха знаходиться в Храмі Гроба Господнього (його ще називають – Храм Воскресіння). Але там він приймає лише собі рівних, чи сильніших. Наприклад якихось патріархів, президентів, прем’єрів чи дуже потрібних осіб. Прохачі до Патріарха ж приходять у визначені години до монастиря Святої Анни в мусульманському кварталі Єрусалима біля Левових воріт і годину (ну, хоча б хвилин п’ять) мусять стояти на колінах в проханні їх прийняти. Тут же різномовні монахи опитують спраглих, чи потрібен їм тлумач-перекладач і з якої мови.
Мене до Патріарха визвався супроводжувати молодик літ тридцяти з Волині. Поки йшли й чекали черги, довідався, що Веніамін (таке чернече ім’я мого провожатого) випускник Київської духовної семінарії і богословського факультету Афінського університету, вільно володіє англійською і грецькою, тут служить вже другий рік. Вже рік, як в чернецтві, вірний Московського патріархату.
Від нього дізнався, що з усіма прочанами з колишнього Союзу тут розмовляли виключно російською, але з березня 2022-го, з початком Великої війни Росії проти України, спеціально запроваджена чернеча посада драгомана, перекладача з української мови. Веніамін каже, що якось, працюючи в архівах Патріархії, він випадково натрапив на прохання про запровадження посади перекладача з української до тодішнього Патріарха Єрусалиму Даміана від студента Московського Лазаревського інституту східних мов Агатангела Кримського, майбутнього українського історика, філолога, дослідника староукраїнської мови, сходознавця, мовознавця, вченого-орієнталіста, письменника і перекладача, поліглота кримсько-татарського походження, одного з організаторів Академії наук України. Прохання це датоване 1897 роком. Документ досі знаходиться в архіві Патріарха і доступ до нього відкритий.
Нарешті нас ввели до Патріарха Єрусалимського Феофіла Третього. Ніяких особливих інструкцій, ніяких заборон чи обмежень.
Велика зала, патріарх з посохом в руці сидить на спеціальному підвищенні, розмовляти з ним мусимо стоячи. Окремі прохачі підходять поцілувати руку або посох. Питаю, чи це обов’язково? Кажуть, як хочеш.
Підходжу, схиляю голову, протягую схрещені відкриті долоні – прошу благословення.
Густий бас з-під окладистої бороди мовить грецькою. Обертаюсь до тлумача:
Запитує, чи ви хрещений в православній традиції? Чи вірний?
До церкви йду на великі свята, життєвій скруті чи іншій потребі. Вірний умовно.
Дізнавшись, що я з України, запитує, чи до канонічної церкви ходжу як прийдеться? Відповідаю, що є прихожанином православної церкви, яка ось вже вісім років має Томос від Константинопольського патріарха (навіть крізь густу бороду помічаю легку гримасу невдоволення).
Запитує, чи хрещена онучка і в якій церкві. Відповідаю, що хрещена в Україні в церкві Київського патріархату. Питає, а яку церкву востаннє відвідувала онучка востаннє.
– Святої Тавіфи в Яффо, подвор’я Руської духовної місії в Святій землі, бо згідно наданого нам Томосу, визнані Константинополем канонічними українські церкви мають діяти лише на території України.
Патріарх не приховує, що здивований моєю обізнаністю.
Церква Святої Тавіфи, – мовить патріарх, – єдина церква на Близькому Сході, що має мій особистий дозвіл на почергове служіння саме українською мовою. Чому ж ваша онука відмовляється від дідівської мови на користь івриту іудаїзму?
В цьому і є мій гріх, – відповідаю.
Помовчали.
Не ви перший, не ви останній. Відпускаю вам ваші гріхи і допускаю до причастя.
Виходимо назовні. Обертаємось, хрестимось.
І ви не можете вплинути на вашу онуку? – питає чернець Веніамін.
Це її вибір. І вона на це має право, бо то її життя. Ваш патріарх не бачить проблеми з мовою служби Богу і тому дозволяє українцям Ізраїлю гуртуватись круг громади Святої Тавіфи. В той же час, щоб попрати моє право звертатися до Бога українською у себе вдома, патріарх московський Кирило освячує зброю, щоб мене покарати. То чи є різниця між патріархами?
Не відповідаючи на запитання, чернець звично благословляє мене і прощається.
Якийсь зовсім недовгий час моя онука Єва дійсно жила за законами юдаїзму: вдома не сміла перечити чи сказати слово проти батька чи матері; читала правильні книжечки на івриті своїм пустотливим і непосидючим сестричкам; ходила до синагоги і вислуховувала нудні та недоречні настанови і повчання старого рабина; в школі не бешкетувала; до подруг не виходила; майже відмовилася від переваг і послуг інтернету, телевізора і бурхливого життя молодої дівчини…
Але, слава Богу, життя, молодість, гормони і здоровий ґлузд взяли гору. Тягар майже чернецького послушництва виявився для моєї коханої онучки запосильним. А тут ще якось на місцевому базарі зіткнулася з молодим грецьким православним отцем, який (не відаю вже якою мовою) пояснив вітроголовій, що православна традиція дуже зручна. Питання не в гріхах, питання в покаянні. Бо коли ти усвідомлюєш свій гріх навіть після його скоєння – в тебе є майбутнє.
І в тебе, і в дітей твоїх.
Амінь.
м. Бориспіль,червень 2025 р.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.