Попри воєнний час, нарешті здійснилась давня мрія учнів та педагогів Ланчинського, що на Івано-Франківщині, ліцею імені Юрія Шкрумеляка (18.04.1895 – 16.10.1965) – листопадової днини було відкрито його кімнату-музей. Урочисту подію приурочили до чотирьох цьогорічних «круглих» дат, пов’язаних з іменем поета, прозаїка, співця Українського січового стрілецтва: 130-річчя від дня народження, 60-річчя відходу у вічність, 110-річчя його першої літературної публікації – вірша «За рядами ряди», надрукованого в газеті «Українське слово» за 29 грудня 1915 р., яким автор одразу здобув прихильність читачів, та власне 30-річчя присвоєння постановою Кабінету міністрів України тодішній Ланчинській середній школі імені Юрія Шкрумеляка.
Той патріотичний вірш завершується такими сумними рядками:
За рядами ряди – ідуть рідні брати –
До походу гармата їм грає –
А за ними в їх честь, лиш березовий хрест
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Срібні сльози на путь проливає.
Велику популярність молодому поетові принесла й пісня, якій дав крила мелодії композитор Михайло Гайворонський:
Питається вітер смерти,
Кому треба нині вмерти.
Гей, гей, гей, гей,
Кому треба нині вмерти.
Треба вмерти молодцеві
Та січовому стрільцеві.
Гей, гей, гей, гей,
Та січовому стрільцеві.
Треба вмерти, спочивати,
Воскресення волі ждати.
Гей, гей, гей, гей,
Воскресення волі ждати.
Бути готовим у кровопролитній боротьбі з ворогами віддати за Україну навіть власне життя – саме так розумів свій громадянський обов’язок, сенс свого екзистенційного вибору Юрій Шкрумеляк, виходець із бідної селянської сім’ї. Не зламали його тяжкі випробування долею, він завжди залишався оптимістом, свято вірив у торжество сподіваної волі, омріяної у віках нашим народом. Здобував освіту у Коломийській гімназії, до якої громада Ланчина відправила його на навчання як здібного випускника місцевої школи (пізніше він закінчить Львівський та Празький вільний університети). І хлопець після початку Першої світової був серед перших 25 тисяч добровольців, які зголосилися на заклик Головної Української Ради влитися до українських загонів у складі австрійських військових формувань. Юрка зарахували до 2-го куреня УСС, яким командував отаман Гриць Коссак. Шкрумеляк брав участь у боях з російськими військами за гору Комарницьку та за м. Стрий на Львівщині. Він був поранений, лікувався, вийшов зі шпиталю – і повернувся до Легіону УСС, який у серпні 1915 р. дислокувався в Бережанах на Тернопільщині. Потім юнак воював на берегах річки Золота Липа. Після Листопадового чину і проголошення в 1918 р. Західно-Української Народної Республіки ланчинець разом зі своїми бойовими побратимами обороняв її від набагато переважаючих чисельно і збройно окупаційних польських військ. Змушені були перейти за Збруч, де Українську Галицьку Армію чекали драматичні, а то й трагічні збройні сутички з ворогами різних мастей… Але перед тим стала світлим променем у житті підхорунжого Українського січового стрілецтва Юрія Шкрумеляка участь у вікопомному святі Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. на Софійському майдані Києва.
За видану 1923 р. у Львові в серії «Історична бібліотека «Просвіти» повість «Битва під Зборовом 1649 рр.» польська влада запроторила письменника в сумнозвісну Березу Картузьку. Коли ж на галицькі землі прийшли «другі совіти», то колишнього українського січового стрільця конкретно «підставив» перед новою владою її пособник письменник Ярослав Галан своїм фейлетоном «Сорокатий Івась». Після тієї публікації в пресі Юрія Шкрумеляка засудили в 1945-му на десять років каторжних робіт. Галичанин був уже на межі смерті від дистрофії , та, на щастя, перед пересилкою на Крайню Північ, за Полярне Коло, фельдшер зі Східної України, котрий теж відбував термін, довідавшись, що перед ним український поет, скерував його в табірну лікарню. Політв’язня, який трохи оклигав, відправили на будівництво Печорської залізниці, потім працював на вугільних шахтах Воркути, Ухти й інших міст республіки Комі…
Отож на прикладі свого односельця ліцеїсти вчитимуться, як треба любити рідну Вітчизну й захищати її від ворогів. Ця парадигма як творчості, так і життєвої дороги уродженця селища Ланчина суголосна викликам нинішньої великої війни московії проти України. Війни на знищення нашої національної ідентичності, культури, традицій, українського слова, яке творив і Юрій Шкрумеляк своїми поезіями, піснями, що стали народними, оповіданнями, а також вертепами й колядами – ці його духовно-релігійні твори ще наприкінці 40-х років минулого століття мали неабияку популярність і виконувались у Ланчині, довколишніх селах та й за межами Прикарпаття. Благословив добру справу, якою є створена в ліцеї кімната-музей їхнього славного односельця, священник о. Василь Ткачук.
Славним ім’я Юрія Шкрумеляка стало, однак, не зразу. Однією із причин його маловідомості було те, що ще в часи, коли ланчинець воював у лавах січових стрільців, та пізніше, у міжвоєнний період, коли жив і працював у Львові, він підписував свої твори здебільшого псевдонімами: Юрза-Мурза, Іван Сорокатий, Смик та іншими. А за радянських часів ім’я поета і прозаїка в Україні просто замовчували. Навіть після відновлення в 1958-му членства Ю. Шкрумеляка у Спілці письменників СРСР і виходу у світ кількох його книжок для дорослих і для дітей влада старалася особливо не афішувати це ім’я. Люди почали мовити його вголос навіть не по смерті письменника в 1965 р., а значно пізніше, з 1988-го, на зорі національно-демократичного відродження України. Відзначення вже за української Незалежності, в 1995-му, 100-річчя уродженця Ланчина дало відчутний імпульс дослідженню його творчості й життєвого шляху, які, втім, і на сьогодні ще далеко не достатньо вивчені.
Віхи біографії Юрія Шкрумеляка відображено в текстовій та фотоінформації на стендах кімнати-музею, тут є матеріали про письменника, його книжки, примірники журналу «Дзвіночок». Уродженець Ланчина був у 1931-1939 роках першим редактором цього періодичного видання, яке виконувало водночас місії патріотичну й педагогічну, закладаючи основи українського національного виховання дітей і молоді.
Тетяна Дикан
Директорка ліцею Тетяна Дикан та завідувачка кімнати-музею, вчителька-філологиня Інна Гресько розповіли про інтенсивну працю над оформленням її експозиції особливо під час цьогорічних літніх шкільних канікул. Вагомий внесок у створення музею зробила – зібраними для нього матеріалами – вчителька української мови і літератури Ганна Казюк. Його організатори висловили сердечну вдячність членкині НСПУ Лесі Пилип’юк-Диркавець, яка, на жаль, не змогла приїхати на відкриття музею, а саме вона три десятиліття була головною редакторкою відродженого «Дзвіночка» (на жаль, цей дитячий журнал нині вже не виходить) і свого часу подала ідею створити в освітньому закладі музей Юрія Шкрумеляка.
Щиро привітали господарів з радісною подією прибулі на їхнє запрошення з Івано-Франківська Євген Баран, колеги знаного літературознавця і критика по очолюваній ним обласній письменницькій організації – Іван Гаврилович, Лариса Колесник, Василь Лесів, голова ОО Національної спілки краєзнавців України Михайло Косило. Адресували добрі побажання ланчинським ліцеїстам та їхнім наставникам уродженці Ланчина – педагог і поет, член НСПУ Іван Андрушко, який давно вже проживає в Снятині, та Степан Голіней. Він, колишній сусід Шкрумеляків, багато років пропрацював директором середньої школи №1 в селищі Делятині й разом зі своєю дружиною, теж соросівською вчителькою, світлої пам’яті Іриною Наливайко-Голіней збирали по зернятку відомості про Юрія Шкрумеляка, його прозові, публіцистичні твори та вірші, які записували і з уст старожилів Ланчина та довколишніх сіл, – ці матеріали увійшли до виданої торік їхньої книжки «Нездоланні».
Свято продовжилося в актовій залі ліцею. Його учасники ділилися думками про значення для наших співвітчизників самобутньої творчості Ю. Шкрумеляка, наголошували на тому, що героїчна постать цього письменника-патріота має стати взірцем для молоді. Учні й педагоги читали поезії Юрія Шкрумеляка та присвячені йому свої твори, заспівали, звісно, і гімн ліцею «Гей, соколята!» на вірш Юрія Шкрумеляка. А коли хлопці й дівчати виступили з літературно-музичною композицією за мотивами коляд і вертепів їхнього земляка, присутні в залі поринули в благодатний світ уже близького Різдвяного дійства…
Михайло Посічанський