У козацькому ліцеї № 283 відбулась презентація поетичної збірки «Квітка печалі» заслуженого працівника освіти України, директора ліцею Володимира Гнатюка, яка стала символом волі до життя у час війни.
Розпочався захід хвилиною мовчання за загиблими воїнами, які пішли у вічність. Ми живемо у тривожні часи, коли війна ввірвалась у кожен дім. Рідний край безжально нищить ворог. Воєнне лихоліття у збірці Володимира Миколайовича – це відображення викликів часу через призму емоцій та особистого досвіду. Попри весь біль, поезія пронизана надією на стійкість українського народу і незламну віру у перемогу. У творчому доробку директора ліцею, члена Національної спілки письменників України, лауреата міжнародних і всеукраїнських премій в галузі літератури та освіти 6 поетичних збірок та до двох десятків пісень, покладених на музику композитором Олександром Мирошниченком.
Вітали появу збірки «Квітка печалі» на літературному видноколі народний художник України, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка Валерій Франчук, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, заслужений працівник культури України, голова ради ветеранів Головного управління Національної гвардії України, учасник бойових дій , полковник у відставці Георгій Даценко, дружина поета, кандидат філологічних наук Ірина Гнатюк. Про творчий доробок Володимира Гнатюка розповіла заступник директора з навчальної роботи Лариса Сівковська.
Музичним дарунком на презентації прозвучали пісні у виконанні заслужених артистів України Інеш і Олексія Похвали, народного артиста України Олександра Василенка. З цікавими відео та вокально – хореографічними композиціями виступили випускники та учні ліцею – учасники вокальної та хореографічної студій (керівники Інна Персікова, Олена Ткаченко), музиканти естрадно-духового оркестру «Візерунки» (керівники Володимир Базілов, Олександр Куліш).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Ми всі віримо у перемогу, а поезія Володимира Миколайовича є джерелом натхнення, його слово здатне зцілювати душу і серце, дає силу і наснагу жити і вірити в мирне завтра», – такі слова прозвучали з уст організатора літературно-мистецької вітальні, заступника директора з виховної роботи Марії Швед.
З виступу народного художника України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Валерія Франчука.
- Доброго дня, шановна громадо!
Я захоплено дивлюся на цей палац, в якому ми всі сьогодні присутні, який створив з такою любов’ю директор ліцею Володимир Гнатюк для росту молодої перспективної сили.
З року в рік ваш ліцей розправляв крила і зараз це є визначний заклад не тільки у нашому районі, але і у всій Україні. Щодо нашої спільної праці з Володимиром Миколайовичем, то ми сусіди, бо живемо на Троєщині в Деснянському районі. Наша сім’я – мистецька родина.
Володимир Гнатюк в своїй творчості як поет досягнув високих горизонтів. Те, що сказано його словом, пережите душею, переболено і з радістю відтворено в поетичних образах. І коли ми почали перші розмови з автором збірки «Квітка печалі», яке художнє втілення поетичного слова має звучати у книжці, то дійшли згоди щодо ілюстрацій-колажів з моїх картин, які так талановито змоделювала моя донька Марійка.
Деякі мої твори ідуть по біблійному циклу, деякі по великому циклу «Розгойдані дзвони пам’яті». Куратором і помічником, а більш за все натхненним провідником ілюстрацій була моя дружина Поліна. Таке поєднання молодості і досвіду сприяло появу неповторних ілюстрацій до віршів. Велика вам подяка, Володимире Миколайовичу, за ту вашу сердечну, велику справу, яку ви робите для України. Це неоціненний труд, який ви віддали, створивши таку чудову збірку як «Квітка печалі».
З виступу голови Національної спілки письменників України, публіциста, прозаїка, поета, громадського діяча Михайла Сидоржевського.
- Доброго дня, шановний Володимире Миколайовичу, вітаю всіх учасників літературно-мистецької вітальні.
Мені дуже приємно бувати на подібних заходах, де збираються небайдужі люди до світлого, доброго, красивого слова.
Ми сьогодні презентуємо прекрасну книжку Володимира Гнатюка «Квітка печалі». Я в передмові написав, що поезія Володимира Гнатюка чимось перегукується з поезією таких наших великих майстрів як Максим Рильський (така ж елегійна, настроєва, світла, мінорна) та поезією Володимира Свідзінського – унікальним поетом, який постраждав від рук сталінських посіпак. Тема війни у поетичній збірці Володимира Миколайовича чітко простежується, бо не кожен з нас може виступити перед людьми або написати про те, що болить, щоб ми вистояли і зберегли нашу країну, державу, ідентичність, культуру, традиції, духовність. Саме наше існування хоче знищити наш лютий ворог.
В книжці «Квітка печалі» присутня воєнна тематика досить жорстко, патріотично, потужно і там багато також поезії пастельної, ліричної, м’якої, забарвленої мінором, життєвим смутком. Хто знає багато, той не може уникнути печалі. Така філософія життя. Це красива поезія, я дуже вимогливий як автор, як редактор Української літературної газети, прочитав дуже багато творів, тому відразу відрізняю графоманів від таланту. І коли хочеться читати, писати про ці твори, хочеться поділитися думками, міркуваннями – то це поезія Володимира Гнатюка. Вона нелінійна, не одновимірна, а така, що пробуджує неповторну й щемливу радість співтворення і співпереживання. Тому вітаю вас із ще однією книжкою.
З виступу голови ради ветеранів Головного управління Національної гвардії України полковника у відставці Георгія Даценка.
- Хтось із великих сказав: писати треба так, щоб словам було просторо, а думкам тісно. Саме так пише поет Володимир Гнатюк. Для цього він обрав свій стиль. Майже усі його вірші складають всього два куплети. І в них він уміє викласти весь сенс задуманої ним теми. Тож у віршованому вигляді я бачу це так:
Слова і теми не банальні,
І рими вишукано точні.
І стиль у вас оригінальний,
І теми чисті, непорочні.
Проста й ясна структурна схема,
І кожне слово в ціль, як постріл.
У дві строфи уклалась тема,
А для думок – безмежний простір.
Володимир Миколайович Гнатюк не лише пише сам. Він надихає своїх учнів красою слова. Мені здається, що у нашому козацькому ліцеї пишуть усі – учителі, учні, математики і фізики, охоронці і технічні працівниці. Творча атмосфера пронизує весь організм ліцею. Працює поетична вітальня, радує нас усіх оркестр духових інструментів «Візерунки», а посвячення у козачата, заходи першого та останнього дзвоника перетворюються у справжнє свято патріотичного і естетичного виховання. Він вміє переконати учнів, своїх вихованців, що усі вони – творці.
Що ж до чергової збірки поезії майстра вишуканого слова Володимира Гнатюка, то, звісно, на неї наклав свою печать час, у якому ми живемо зараз. Його вірші пронизані болем за полеглих воїнів світла (що торкнулося і випускників нашого ліцею), але в той же час глибокою вірою у беззаперечну нашу Перемогу.
Поезії Володимира Гнатюка легко лягають на музику. То ж багато пісень на вірші поета звучать у виконанні відомих артистів. Зважаючи на те, що поет, багаторічний директор гімназії, зусиллями якого вона отримала сьогодні статус ліцею, головний отаман Всеукраїнської громадської козацької дитячої організації «Дніпровська Січ» є давнім і вірним другом Гвардії. Пісні на вірші Володимира Гнатюка у творчому репертуарі Академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України, які сьогодні прозвучать у виконанні заслуженого артиста України Олексія Похвали.
З виступу дружини поета, кандидата філологічних наук Ірини Гнатюк.
- У часи, коли темрява здається безмежною, з’являється Слово, що веде до світла. Саме таке незриме але осяжне світло наповнює душу, коли береш до рук нову збірку поетичних мініатюр «Квітка печалі». Поетичних мініатюр, де думка сконденсована до афористичності, коли словам тісно, а думкам просторо.
Мені якоюсь мірою пощастило спостерігати, як народжувалась ця збірка: крок за кроком, вірш за віршем вразлива і ніжна душа поета Божою ласкою переливала враження від подій, сумних і радісних, але більше сумних, бо ж і війна, і болючі втрати рідних брата і сестри, – у тонке й щемливе ліричне Слово.
Печаль, як квіти: темні і бордові,
Овіяла букет минущих втрат.
Пішли батьки за обрій калиновий,
Пішла сестра і попрощався брат.
А світ і далі виринає в слові,
І слово в Бога, слово серед нас.
Та от печаль, як квіти мармурові,
Іде за нами крізь роки і час.
Цими днями якраз минає рік, коли почали писатися вірші. Стояла чудова пора осіннього листопаду. Якось були ми торік зі світлом і теплом, і хоч літали ворожі дрони і ракети, на Троєщині не було поруйнованих будинків, а після нічних тривог і гуркоту вибухів хотілося прогулятися нашими парками і скверами, пройтися Володимирською гіркою і Шевченківським парком… Але вперше випала нагода побувати в Ботанічному саду Національного університету біоресурсів і природокористування України, що в Голосієві, і неповторні враження від цього зачарованого дива лягли поетичними рядками:
Цей Ботанічний сад ‒ святковий шал ламбади
У візерунках сонячних танкі́в.
Там звірі з дерева – хранителі Еллади,
Мов вершники, здіймаються довкіл.
Здається, світ притих у суголоссі.
Дуби і я, і жолуді в саду.
Стоїть зі мною неймовірна осінь
І обіймає душу молоду.
Першими читачами віршів майбутньої книжки були наші друзі на Фейсбуці. Перші схвальні відгуки, захоплені «лайки» окрилювали, надихали на нові поетичні рядки. Ось відгукнувся захоплено побратим студентських часів Володя Козачук, який майстерно заспівав під гітару пісню на ліричний вірш ще з першої збірки «Твоє ім’я вже сходило в мені», і от з’являється вірш-посвята другові:
Твій сад цвіте, як юності зірниця,
Танцює з вітром яблуневий вальс.
Було життя, як спалах блискавиці,
Та от з роками вибілився час.
У тебе скриня, хата з рушниками,
Птахи на стінах, птиця у дворі.
І яблуня з квітучими руками
Тобі, як зірка, світить угорі.
Саме цієї, минулої, осені у нас гостювала наша однокурсниця Ніна Горик, знана поетка та педагогиня. Вона була гостею і Вашого Козацького ліцею, тоді ще гімназії. Ніна щиро захоплювалася новими поетичним шедеврами, кілька вечорів минуло в теплих розмовах, що також підняло дух, оживило юнацькі спомини, і не так страшно стало ступати в осінь – адже скоро сімдесят!
Завдяки Ніні Горик ми ближче познайомилися і творчо поріднилися з чудовим подружжям Аполлінарії та Валерія Франчуків, а побувавши в творчій майстерні, таки переконалися що серед нас, на нашій благословенній Троєщині живе і творить геніальний Художник, полотна якого переживуть віки! Тож зорі запалали і зійшлися так, що «Квітка печалі» проросла Словом, збагаченим і підсвіченим ілюстративним оформленням народного художника України світового рівня Валерія Франчука, його шедеврами на полотні в мистецькій інтерпретації Марії Франчук.
Літературне благословення цій книжці дав відомий український письменник, публіцист, громадський діяч, лауреат численних літературних премій, Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, сказавши своє ваговите слово, високо поцінувавши поетичний хист автора Володимира Гнатюка, порівнявши стиль віршів з поезією Максима Рильського та Володимира Свідзинського.
Господь наділяє кожну людину різними талантами. Володимира Миколайовича Він наділив талантом Поетичного Слова. Тож побажаймо йому, щоб цей Богом даний Талант проростав новими паростями, побажаймо нових відкриттів у Царині Її Величності Поезії, нових віршів, нових книжок. Нехай Квітка Печалі проросте Квіткою Радості, Квіткою Української Перемоги!
З виступу поета, директора ліцею, заслуженого працівника освіти України Володимира Гнатюка.
- Поезія – це вияв внутрішнього світу людини, її відчуттів, емоцій, переживань. Вона постає в образі і подобі якогось божественного одкровення, яке окрилює гармонію навколишнього світу.
Світу! Світоньку мій! Хай вилюднює день!
Як ніколи, чекаю сьогодні світання.
Поезію визволяє душа, бо тільки вона, невидима і чудодійна, спроможна запалити Слово небесним даром любові і кохання.
Десь у міріадах зоряного неба мільйони слів притихли в своїй дрімоті, і тільки тоді вони засяють у всій своїй красі діамантами першої величини, коли поети зберуть їх у животворний букет свого палкого серця і пломінкої душі.
Поезія – це бурхлива ріка з підводними течіями і рифами. І кожен раз, коли ступаєш в це річище, то і гадки не маєш, куди винеси тебе її невгасима сила.
Поети не вмирають в многолітті,
Не покидають невблаганний час.
Слова живуть, живим вогнем налиті,
Вражають серце і дивують нас.
Вони свою вимощують дорогу,
Злітають на крилатому коні,
І десь комусь у тиші монологу
Слова зійдуть, як сонце у вікні.
Дух і душа, слово і образ як виміри космічної безкінечності і людського безсмертя. Вони ніколи не зникають, а набувають нових енергетичних вимірів, де множаться у всесвітнє світло або всесвітню темряву. Тому ми і хрестом благословенні, бо віра в Слові, а Слово було у Бога, і Слово було Бог.
Поезія – ключ до лабіринтів людської душі, розуміння її сутності як зустрічі з прекрасним, в якому ти є тепер і завжди. Відчути Слово на дотик рухом, сколихнути пальцями його береги любові і печалі значить пізнати таємницю свого «я», як наближення до межі власної досконалості.
Збірка віршів «Квітка печалі» має свою символіку, яка відображає наше сьогодення. У мирний час книжку можна було б назвати «Квітка любові», але коли іде війна і гинуть наші герої на полі бою, падають ракети на лікарні і школи, залітають дрони прямо в квартири мирних громадян, то не до радісних заголовків і назв.
Дві постаті на обкладинці збірки: чорна і червона, як в пісні «червоне – то любов, а чорне – то журба». Два символи: дитя і мати; діти війни і материнська любов, яка вистоїть у боротьбі за життя своїх дітей. Вона тримає квітку маку, як символ сонця, безкінечності буття й життєвої сили. Ця квітка згадується в українських народних піснях та думах особливо козацької доби і символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну. Мак має чарівну силу і захищає від зла, тому так яскраво і пишно цвіте він на наших українських вишиванках. Сьогодні – символ скорботи про героїв, загиблих у кровопролитних світових війнах.
В буремний час –
Серця із сталі.
Злетів Пегас –
Квітка печалі.
І у вогні
Стрімких баталій
В руках війни
Квітка печалі.
Такий початок збірки «Квітка печалі», і все, чим вона наповнена, так образно звучало у слові, музиці, танці.
Не буду переказувати сказане, а до вашої уваги пропоную нові поезії, які не ввійшли до збірки.
***
На всі роки у дві руки –
В обіймах наші руки.
Вони злітають у блакить
Над берегами злуки.
І їх мовчання вогняне,
Коли слова безсилі.
Несе мене, несе мене
В сузір’я днів щасливих.
***
Вплітає осінь чорнобривці у косу,
Заходить в серце, ніби мама й тато,
Ще молоді. Я яблука в саду трясу,
А падають то дні з гілок, то дати.
Давно нема ні хати, ні батьків,
І яблуня від дітвори спочила.
І чоробривчик до землі присів,
Де їхня доля тихо склала крила.
***
Була весна, цвіла в траві кульбаба,
Гула бджола, всміхалися уста
Ішло дитя як ба-ба-га-ла-ма-га,
Бо в нього тільки зводилось життя.
Ще лиш душа в душі за клямку бралась
Відкрити світ, і всесвіт, і зоря
На землю ангела небесного послала
І з ним любов в країну Буквара.
***
За синім небом – неба океан.
За синім морем – мо́ря нескінченність:
І мить, і час, і днів щемка щоденність
В прийдешній світ свій сколихнули стан.
Якась його божественна потуга
Несе життя, як свічку пломінку.
В молитві, як у сонячнім вінку
Звучить і радість, і любов, і туга.
***
З роками світ карміново-вродливий,
Цінуєш день, як пісню солов’я.
І щезнуть біди, драми галасливі,
В яких твоє роздвоювалось я.
Тепер в тобі з’явилась інша сила,
Нарешті бачиш береги життя.
На обрії, де неба впали крила,
За руку сонечко у світ веде дитя.
