“Українська літературна газета”, ч. 10 (378), жовтень 2025
У літературі, малярстві, кіно, зрештою, головне не «картинка», а смисл. А смисл, з-поміж, іншого означає ідею і призначення.
Це стосується і «Слова про похід Ігорів» – твору талановитого за літературним виконанням і… «підступного» за історичною правдою.
Це першим (як на мене) із письменників і митців (не лише Європи!) відчув Микола Вінграновський, хоч, відчуваю, був не в «тренді», а в темі. Згадаймо його короткі історичні нариси «Чотирнадцять столиць України», перетворені автором на кінонариси. Микола Степанович вклав у них і душу, і талант, і авторський голос!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Доречно тут згадати і коротеньку поезію автора «Чотирнадцяти столиць»:
Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово — наш народ.
(1964 р.).
Слово – народ.
Але не «Слово про похід Ігорів»! – геніальний твір невідомого давньоруського «іміджмейкера» чи колективу тодішніх «літрабів».
Кажу це не як кінокритик, не як записний патріот, а як професійний філолог, котрий присвятив літературній та історичній «препарації» ось уже більше сорока літ.
Чи не тому і Миколу Вінграновського «Слово про похід Ігорів» не звабило своєю… всесвітньою привабливістю.
Мабуть не тільки компартійні «обсерватори» зупинили Сергія Параджанова, котрий мав намір екранізувати і дискусійно-всесвітню пам’ятку, а й він сам засумнівався у виборі. Може помиляюся. Може…
«Обсерватори» якраз стояли на позиції Карла Маркса. Той у листуванні зі своїм другом Фрідріхом Енгельсом визначив цитовану на «словознавчих» ідеологічних перехрестях ідею пам’ятки. Ось ця ідея: «Суть поеми – заклик руських (!) князів до єднання якраз перед нашестям власне монгольських полчищ».
Справді – виграшна (особливо нині) ідея: єднання!
Тільки висловив її визнаний ярига видно сп’яну, заодно переплутавши праведне з грішним, а готських дів – із відомим московським ансамблем «Берьозка».
Лише один-єдиний князь із чотирьох, згаданих у «Слові» закликав давньоруських князів до згуртованості. Один!
І це був, як декому може здатися, не новгород-сіверський зверхник Ігор – нерозумний заводіяка кривавого походу.
До єдності закликав не автор «Слова», як вважають окремі «прогнозисти», а київський князь (власне – глава Руської держави) Святослав Всеволодович. Заклик – Всеволодове «золоте слово»:
«Тоді великий князь Святослав зронив золоте слово, змішане з сльозами, та й сказав: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано почали ви половецьку землю мечами розтрощувати, а собі слави добувати…»
Хіба тільки славу? Чи – передовсім славу? Послухайте:
Спозарання, у п’ятницю,
Потоптали погані полки половецькі
І, розсипавшись стрілами по полю,
Помчали красних дівок половецьких,
А з ними – золото, і шовки, і дорогі оксамити…
То що ж виходить? Не за славою, не за волею від набігів степовиків гнав кінних і піших смердів у той кривавий похід наш новгород-сіверський герой?
Достеменно: це щось більше схоже на прозаїчний (не для пісні чи поеми) масовий розбій. На кшталт нинішніх, за які так дорого розплачується Україна…
Дорого обійшовся уславлений невідомим автором «похід» Ігоревим землякам – «красні дівки», «золото» «і шовки, і дорогі оксамити».
За деякими (не моїми) даними, за князеву самовпевненість, помножену на глупство, на ріці Каялі і половецьких просторах наклало головами близько 5 тис. воїнів і лише дві сотні – врятувалося.
Називати після всього не Святослава, а Ігоря головною дійовою особою поеми?..
Відповідь на це – дії, точніше зміст «золотого слова» Святослава, неуважно прочитаного Карлом Марксом. І не ним одним.
А от нащадки половців можуть і фільми ставити!
Далекі предки половців здобули блискучу перемогу: полонили 4-х руських князів, кілька тисяч руських воїнів, серед яких – і кістяк дружинного війська Новгород-Сіверської землі. Втечею врятувалися від наруги лише 15 русичів та кілька найманців-ковуїв.
А от наш герой Ігор відбувся – чим? Переляком і полоном. А може й ні, бо…
Як же йому там, у полоні, в оточенні «чужинців» велося? (Полон і втеча – окрема тема).
«У полоні князь стикається з моральними та фізичними випробуваннями, відмовляється зректися Батьківщини та сім’ї, перемагає наймогутнішого батирa Сходу…» полоненого героя (зрозуміло – князя Ігоря) із синопсису майбутнього фільму про мужнього героя із Новогород-Сіверського.
Про початок екранізації поеми повідомила пресслужба компаній «Саламея Фільм» та «Пронто Фільм», які обіруч взялися за виробництво кінопроекту «Слово о полку Ігоря» (така робоча назва фільму).
«Наразі триває етап розробки проєкту. До команди вже долучилися митці, історики й кінематографісти, які мають на меті «оживити» стародавній текст», – повідомляє пресслужба.
Перечитую синопсис ще раз: Ігор, виявляється, «перемагає наймогутнішого батирa Сходу…»
Хоч стій, хоч падай: нічого собі «оживляж»!
Кого ж все таки перемагає Ігор? Як ім’я того поверженого ним? Відомо лише, що повержений, виявляється… «батир»!
Визначення походженням із монгольської та тюркської мов до спадкових керманичів половецьких орд в українських степах ХІ—ХІІІ століття до отого «батир» аж ніяким боком не туляться!
«Батир» (аналог українського слова «богатир») означає «герой» або «хоробра людина».
Кого ж все таки здолав Ігор?.. «Батира» Кончака чи «батира» Гзака?..
Продюсерами стрічки (повідомляє пресслужба) виступають Світлана Яцинич («Я, Ніна») та Максим Асадчий («Поводир», «Довбуш»), а режисером — Тарас Томенко («Будинок “Слово”. Нескінчений роман»), який у співавторстві з Костянтином Коноваловим («Той, хто пройшов крізь вогонь», «Фортеця Хаджибей») працює над сценарієм майбутньої стрічки.
Поважаючи творців названих стрічок (мої зауваження хай залишаються при мені) все ж насмілюсь запитати: чи не пішли «митці, історики й кінематографісти, які мають на меті «оживити» стародавній текст», хибною творчою стежкою?..
Та й чи «оживляж», «картинка» головне у майбутній «історичній драмі», «пригоді», «екшні» тривалістю 100 хвилин? Не лише мені здається, що мова з екрану має йти про національну трагедію без строку давності? Трагедію, що триває не 800 літ, як зауважує пресслужба кінопроекту, а значно довше.
І нині триває – за участю путінських «половців» із георгіївськими стрічками розрізнення на мундирах.
Одна зі складових цієї згуби – талановите «іміджмейкерство». На цьому наші сучасні «особливо талановиті іконописці» набили руку. А таки ж набили…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.