Давні греки, які побували в Ольвії, з подивом писали, що ольвіополіти (жителі Ольвії) цілими днями з захопленням читали і перечитували Гомера. Мабуть, тому, що в “Іліаді” і “Одіссеї” Гомера чимало сторінок присвячені Провідній зорі, і невтомному богу вітрів, морів і океану Посейдону (богу Місяця), яких шанували всі мореплавці.
Ольвія належала до міст, що постали з дозволу “скитів” як центри торгівлі з греками: Калліпода (Callipoda; латинь “callis” – “стезя”, як і арійською “dola” у назві “Подолія”); Херсона (“χερσος” – твердиня: κραναος – “кремінь”, про що нагадує назва “Кременчук” ); Ольвія (“Holy via” – “Святі дороги”); Феодосія (“Дарниця”, козацька назва “Домаха”, а нині місто Маріуполь); Карей (“kar”, “chara” – покаяння) біля ріки Каяли (у Константина Багрянороного – місто “Бусеград” від німецького „Buße“ /Busse/ – розкаяння); Мірмекій – латинь “mira”, “mico” – “Дивно палаючий” у назві печерного чоловічого монастиря “Дивногорськ” (порівн.: “гора” і “горіння”); Трапезунта (латинь “trapezitae” – торжник) мала також назву “Требізондт” (Treibe – “спонукати”). Ім’я України присвячене Богині Провідної зорі – Святій Богородиці Пірогощі – тому греки називали Україну “Святі дороги” (Sacra via, Holy via, Hiera odos).
Що стосується топоніміки України в цілому, то вона відповідає образу “Ранок – День – Вечір”. На Сході назви присвячені Сходу Сонця, в Центрі – трудовому Дню, на Заході – Місяцю. Образ світанку, дня і вечора над Україною згадано в тексті Влесової книги і в “Слові о полку Ігоревім”. Ранок – це завжди радість. Однак, не радість сходу Сонця, а ранковий плач Ярославни у місті Путивлі запам’ятався нащадкам більше. Адже зі Сходу в Україну приходили напасті та смуток. Літературознавці ніколи не надавали уваги тому факту, що “Суми” можуть “сумувати”, хоча місто назване від латині “summa” – “верх” (гора): доданки і суму писали зверху стовбця, вгорі – звідси латинь ‘summitas’ – верх. Та й у місті Конотопі не “коні топляться”, а мовиться про “Вершину кута” на небосхилі (“Conо-top”) – про вишнє місце Провідної зорі, а Конотоп нагадує про назву і кордон України.
Про часте вживання іноземної лексики в топоніміці України згадувати зайве. Тут церква і вчені мужі постаралися на славу, прикриваючи багату історичну спадщину України від її руйнування спесивими та заздрими у непевні часи. Дослідники топоніміки не враховують цей факт і тому пояснюють, наприклад, назву міста “Медвін”, що на півдні Київської області, як місто повне “меду і вина”. А у назві ріки “Хоробра” не прочитують назву “черкаси” (латинь cercius – хоробрість, дух боріння). Тобто, певні назви часто приховані за іншомовним синонімом і не всім це до тями. Як і не прочитують значення “μεδων” (μεδω) – правитель, цар і назву Києва – “Родень” (від назви Землі – Рода) та правляче значення сучасної назви ріки “Синюха” (грецькою “Συνεχα” – держати, звідси “державна роль” Провідної зорі), біля витоків якої знаходиться місто Медвін. У Геродота ріка Синюха названа так, як і назва Київської землі -“Ексампаіс” (“Eksam” – народжувати, родити; “pais” – країна, держава, земля, як і аорист ”ηξαμεν” від “αγω” – “керувати країною, військом”). Вірно прочитані топоніми єднають тисячоліття історії України і дають підстави відзначити їх 2 500-річчя.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Гора Тотоха поблизу Медвіна
Якби історики “читали і перечитували” Геродота, то вони неодмінно взяли би до уваги його слова – ‘’Над Гостинним морем …. мешкають дуже дикі народи, за винятком самих скіфів” і далі: “Від пристані борисфенітів … нині (у той час) найближче живуть калліпіди (латинь “callis” – “стезя, колія, шлях”; арійською “dola” у назві “По-долія”, шведське “beresa” – “мандрувати, плавати” у назві “Березань”), вони вже погречені скіфи; за ними інше плем’я, яке називають алізони. Вони, калліпіди й інші далі тримаються скіфських звичаїв. але сіють збіжжя, просо… Вище алізонів скіфи-орачі (поляни – авт.), що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж”.
Для нас важливою є назва у Геродота населення “алізони”, що в перекладі з грецької мови означає “помірковані” (у грецькій мові “Αλις” – “у належній мірі, помірковано, розсудливо, у міру” – мудро).
Таке ж саме значення має сучасна назва міста “Медвін” – “Помірковане”. В історичну добу корінь “med-“ співвідноситься з різноманітними значеннями – “думати, правити, клопотати, відміряти”. Первісне значення цього кореня вже не можливо вичленити ні через розпливчатий загальний смисл (для прикладу, me(n)dh – середина), ні через складання різнорідних історично засвідчених значень. Його можна визначити як “міра” у значенні розсудку, поміркованості: знати міру, знати норму, бути стриманим, розсудливим, не бути екстремальним – все це людські риси “смиренномудрості особистої і національної”. Представниками соціальної поміркованості давньоукраїнської еліти були Климент Смолятич і Кирило Туровський. Вірогідно, що назва міста “Медвін” була для них зрозумілою.
Назва міста важлива також своїм укоріненням в добу Гомера. Гомерівське “Ζευς μεδεων” – “Зевс приборкуючий”. Епітет Зевса ”μεδεων” (цар), Артеміду називали “μεδεουσα” (цариця). Таким чином, корінь “med-“ належить до того ж реєстру понять, що й латинь “ius”, грецьке “δικη” (право) – це правило, але правило не “справедливості правосуддя”, а “порядку”, яке в силу обов’язків встановлює посадова особа “представник порядку”. Корінь “med-” у даному випадку вказує не просто на розумову діяльність, а на процес міркування (чудове дієслово, яке демонструє процес відновлення міри через судження). Для деяких сучасних “вождів” поміркованість – темний ліс, не ходжена тайга.
Отже, назва міста “Медвін” – це не про “мед з вином”, як тлумачать цю назву деякі “дослідники топоніміки”, а еллінізм високого гатунку! Річка “Хоробра”, яка тече у ріку Рось, слугує антонімом до назви міста “Медвін”. Гори навкруг Медвіна – Святогора, Вовча (образ вовка пов’язаний з культом воєводного героя), Саур-могила, Тотоха (“Тотожна” поміркованості) – захисниці міста і його жителів. Тут важливо звернути увагу на назву “Саур” (Савур, Саврань, Савранка), яка вжита у назві ”савромати” (сармати) – січовики. Через вірне прочитання топонімів відкривається шлях до істинного значення й інших історичних назв, як ось ріка “Хоробра” (“Cercius” – Хоробра) пояснює назву “черкаси”, вказуючи на значення “дух боріння” (козацький дух).
Вірне прочитання топоніміки дає нам можливість скорегувати деякі історичні факти з історії Вітчизни. Для прикладу можна розглянути топоніми “Кадіївка” в Луганській області і “Балаклія” у Харківській області. Місто Кадіївка виникло у XVII сторіччі. А основу назви становить санскрит “ka”(сонце) “di” (світити), як і індоєвропейське “kad” (світити, горіти) – назва присвячена сходу сонця над Україною. Місто Балаклія було засноване у XVI сторіччі, а сучасна назва міста існує з 1891 року і присвячена небесній богині блискавки. Назва “Балаклава” на мисі у Криму також присвячена Перуниці – Святій Богородиці Пірогощі. Основу цих назв творять грецькі слова “βαλλω” (стріляти) і “κλεος” (слава) і латинь “clava” (бук, булава). Санскритське “bhalam” означає “саяти, зблискувати” і перегукується з висловом автора “Слова о полку Ігоревім” – “(В)Спле Скала, лебединими крилами на Синьому морі біля Дону плещучи”. Латинь “sple” означає “сяяти, зблискувати”, а “Скала” – Запорізька Січ (“Каменецька Січ”), яка таборувала тоді за Дунаєм. Автор закликає до повернення Запорізької Січі з-за Дунаю в Україну на Приазов’я. В “Слові о полку Ігоревім” є ще один синонім імені богині грому і блискавки – “Шеломянь” (англійське “shell” – стріляти; таке ж саме значення як “Шеломянь” має санскрит “izu” – у назві ”Ізюм” – стріла). Топоніміка України і нині маркує межі стародавніх Січей.
Про богиню блискавки, як головну богиню скитів-українців, свідчить Прокопій Кесарійський (“Історія війн”, IV, 21): “Бо вони вважають одного з богів, творця блискавки, владикою всього” ), а той факт, що й сучасна топоніміка зберігає пам’ять тисячоліть, дає вітчизняним історикам право розглядати всю історію України в єдності.
Однак, екскурс до витоків теми особистої і національної поміркованості буде не цілком актуальним без зв’язку поміркованості з прогностикою. Кожен, хто стежить за цілковито безпричинним розв’язанням війни проти України, не може не бачити негативних наслідків агресії для майбутнього. Бо “Nulla salus bello” (Вергілій: “Нема блага у війні”). Слова імператора Тіберія тут будуть теж доречні: “Oderint, dum probent” – “Нехай ненавиділи б, аби погоджувалися”, тобто, аби вели себе помірковано. Повчальний задум назв – міста Медвін і ріки Хороброї – полягає у тому, що над “хоробрістю” завжди має панувати поміркованість, яка можлива і дієва тільки в демократичних суспільствах.
м. Відень, Австрія