Ліан Гійом, «Блукальці» переклад з французької Галини Чернієнко: Київ, «Пульсари», 360 стор.
Увесь час, поки читаєш цю книгу, соковитою сучасною українською мовою перекладену з французької, тебе не полишає відчуття, що це – якась містифікація. Ну, хіба може іноземка настільки досконало, до найменших тонкощів, відчути наші київські реалії, починаючи від останніх конвульсій радянської влади, передчорнобильських років, Чорнобильської катастрофи та її страшних наслідків; недолугих потуг радянської влади задля приховання масштабів катастрофи; перших невмілих і невдалих кроків незалежної України і борсання в ній простих смертних, які хочуть елементарно бодай якось вижити?! Ні, не може! Неможливо так перевтілитися, так влізти під чужу шкіру! Тільки знаючи чесність і нездатність до ігор такого штибу нашої перекладачки, потроху усвідомлюєш: так, це написано іноземною авторкою.
Який же треба мати дар перевтілення, як треба буквально вжитися, вбудуватися в наші реалії, відчути себе їхньою клітиною, щоб отак усе це описати!
Тобто, можливо, в якихось місцях авторка дещо згущує фарби – наприклад, описуючи комуналку, де народилася й мешкала головна героїня книги, Марина. Таку – з кімнатами розміром із домовину, слід іще пошукати. Можливо, ця – якоюсь мірою гротеск, та він тільки виопуклює реальність.
І страшна голодна смерть, тихе танення мсьє Віктора, нащадка Понятовських-Мазеп, як і підозрювала Марина, її батька (слід відзначити, не тільки біологічного, а вище – духовного), який жив і спав на стосах книжок, а останнім часом ці книги стали для нього не тільки харчем духовним, а й реальним, бо іншого не було де, як і за що дістати. Ще за життя він випав із життя.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Майже в усіх героїв книжки доля якщо не трагічна, то принаймні драматична. За винятком геть несосвітенних негідників, як-от дві з трьох сестер Бобровко, готових тріумфально йти по трупах. Та все ж одна з них, Бобровко-1, взявши від матері найкраще й найцінніше – розуміння і відчуття лікарських рослин, принагідно обібравши рідний інститут, стає, як ми бачимо, і лікаркою талановитою, і людиною чуйною, котра краще за рідну матір зрозуміла і зуміла підставити плече Оксані, «практично здоровій» чорнобильській Марининій доньці. Марина, переживши Чорнобиль випадково ледь не впритул до станції, не схотіла робити аборт, бо Сашу, білоруса-афганця, її коханого і батька майбутньої дитини, вбили. Вже по поверненні на Батьківщину – чи так йому відгукнувся Афган? Невідомо, на що вона сподівалася, наважившись за таких умов народжувати.
Непроста доля і непростий вибір і в Марини, і в Оксани. Здавалось би, парадокс: Марина, колишня балерина, згодом – гід, яка чудово володіє французькою, марила Францією і знайшла, як вона відчула, «чоловіка своєї долі», все-таки лишається в Україні, а Оксана летить у Францію сама, і можна тільки сподіватися на теплий прийом Жака-Іва, хоча той і розраховував зовсім на інше.
Власне кажучи, у своїй післямові перекладачка, Галина Володимирівна Чернієнко, сама розставила всі крапки над «і», сказавши про цю книгу все. Майже все. Тим не менше, мені схотілося додати і власне враження.
Єдине зауваження до перекладачки: гадаю, слід було дати бодай примітки щодо тих місць, де вона не згодна з авторкою, але не змогла її переконати, – хоча б щодо нібито притаманних російській мові зменшувальних і пестливих суфіксів, насправді характерних не для російської, а для української мови.