***
Почав мене з цілунку.
Від небес.
Й на вуст його
палахкотливім вістрі
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
я так боялась
збавити себе
(вогонь-таки
збувається ув іскрі).
А він жагою
хортицьких вітрищ,
роздмухавши
моє надгроззя тихе,
сполохано сахнувся,
як від лиха.
Очей лиш блискавок
не присмирив.
Й та уповзань цілющих
щемна мить,
що вже взялась
вигрішнювать громи,
йому рятунком
поміж нами стала:
грозі він
не віддався
на поталу,
зате жертовна,
вичата з небес, –
я так хотіла …
збавити себе.
***
Твій проріст – в крону кіс моїх і рук.
Мовчи… промовч слова,
допоки злюбу:
небесні
грона у
вуста
беру…
Щемить твій схлип, неначе гук… ще мить –
й дослухую себе вже
в тому згуці, –
перестигають
грона,
наче
ми, –
і в розсип… між мартинцевих отав.
Промовч мене… ні
порухом не руши…
В порожнє небо
схлипнув
легко
п
т
ах…
***
Х л ю п а є дощ…
Як же глибоко х л ю п а є дощ…
Як же глибоко…
Х л и п а н н я м руж,
Захлинаюся х л и п а н н я м руж,
зах-линаюся…
Цю повноводь,
цю про тебе х л и п к у повноводь
я придумала.
***
Цей
дикий сад
І ми – іще дикіші.
Тебе ожина біло одцвіта
у мій чагар,
де криком гасне птах
від стиглості суничної пратиші.
Ще плоті жебонять, а чи рої,
Легеровка ж оте л ю б а в о клеча.
Й так прихисно в ожинно-білій
в-течі –
с– тікаємо
в зомлілі пирії.
Цей дикий сад.
***
Зраджу спалахом тіла –
поспіши набутися мною.
Знаєш, я не безкрила,
просто хочу буть таїною.
Просто буть. Просто хочу.
Ти затишшя моє бездухе
розгадай, – в нім пророччям
спів од Лади іще. Підслухай
стигле зливою лоно.
Про жагу я оцю промовчу,
та боюся схолонуть
на безмов’я, на роси, на ночі…
Я самотня й несміла,
я ще хочу буть таїною…
Зраджу спалахом тіла –
поспіши набутися мною.
***
Не приручай.
Хай буду, як була.
Вогонь-бо неприручений – жаскіший.
Підступна я
і дика, наче тиша.
Боїшся? Не спалю тебе дотла.
Ти будеш
мною просто жеворіть
в жданні нового спалаху спокуси.
Чому, спитай,
до жайворів горнуся?
Бо ти пізнать безсилий жайворів.
А я підступна,
дивна, дика, – інша.
Вогонь-бо не приручений – жаскіший.
***
Тихінь ота густа, немовби мох,
не ліс мовчала – нас мовчала двох.
По віттю вспід цнотливу листу линь
не ліс тулив.
Довкіль грибно… грибно… грибно…
гри..б!
Воложить млость розщілинки кори,
а в них – осонній тремкіт труменить –
спини!
…По віттю вспід – цнотлива листу линь.
В т е к л и…
***
Із одіжі тіл полиск, наче плесо
із чагарів, цю темінь розмива…
під шелест поцілунків розвелешені,
діваємось у вершу віт, діва…
Твою плавбу обіймами вполонюю,
вголублюю,
углиблюю,
углиб…
Себе ми раптом в лісі цім збули
незмовлені,
незбулі,
осолонені…
І леготно небесницями згашений
в мою трунку вселенську водогонь.
Ти нагадавсь мені прадиким пращуром,
що загубив у мене свій вогонь…
Тепер твоя і р о ж а н и ц я, й з г у б а я…
вполонюю…
углиблюю…
вголублюю…
***
Вилюбавлював,
любавив –
в утлім тілі
звабу бавив.
Пензлі рук
мене творили,
розметрежували
в крила.
Окрилатіла –
й помалу
п е р е л е с н и ц е ю
стала
***
Сосон сутінню ліс клубив
в нашу втечу, таку несмілу.
Губ твоїх легкі голуби
моє тіло
наворкотіли.
Й туркіт лона про тебе, про те…
виджерелював голуб’ячо.
І вчувалось, як мною терп
нетерплячий ти,
нетерплячий…
Розкрилатитись би – й летіть
тим співанням помежи крони…
Німо ж тону в твою пратінь,
наче в Лету,
…під тебе тону.
***
Тобою…
все тобою…
все-то бо
ця до нестями перелеса осінь,
де меж немає між «іще» і «досить»
І де спокусний сам осонній бог.
Тобою…
все тобою…
все – тобі:
оце поліття злюбів-слів і плоті,
ця «нині» Я в своєму збулім «потім»
спини собі цей мій біжучий бі
І цей летючий лет собі спини,
й не непотися одолень-звабою –
сама-бо збава, здолана тобою…
Так перелесо
осінь
осенить
***
Ця летолисту золота потала,
І ти моя потала золота.
Зліта із пліч додолу льолі птах
й рожевих штор несамовитий спалах
спалахкує нас полохом німим –
і облітаєм летолисто й ми
на атласів едемівські настили;
моє ховаєш у цілунку «милий»,
а я твоє уховую в собі;
й чи губ, чи листя млосній ворожбі
десь поза небо віддаємось, десь…
І тільки хлип із вирію грудей
додолу лине… плине… хлине… не
згаси мого вогню своїм вогнем…
Потало ж летолистить листопад –
ми спалюємось…
спалюємось…
спа…
***
Розпинаю свою самотність
на хресті одинокого лелеки,
що вріс у дерновиння хмар.
Обпікаюся цнотливістю трави,
на яку ніколи не дочекаюсь
твоєї погамованості…
Воскресаю в травневу тишу,
натерту до блиску цвіркунами, –
й сама роблюсь пречистою Дівою…
Ховаючи в зелен-віях зела
надуманий гріх свого розп’яття –
каюся.
***
Ти
на горі,
а я напівгори.
Мене до тебе хмелем в’ють бори,
мені до тебе – осінь і півзойку,
отого, що хова жарптичо сойка
з верхів’їв
у підгірні травостої…
Ти
на горі,
а я все за тобою…
Ще крок… півкроку… вже окрайчик… кра…
Крадіж? крамола? крах? крайнебо? рай?
чи крижма ця горішня? чи крижина?
чи порятує нас? чи перекине?
А,
може б,
повернутися з тобою
з верхів’їв у підгірні травостої,
щоб знов одне ув одному знайтись
й в собі вершину скоїти і йти,
і знову пізнаватись,
пізнавати…
Ти
на горі,
немов мені на чатах,
немов на чатах ця мені гора…
Чи чуєш сполох сойки межи трав?
***
Ти мене
пізнати
не ладен,
бо й себе
не знаю
сама.
Твого тіла
облесник-
ладан
лиш на миті
мене
розкраде,
й ця пітьма
приховає
звабу
на миті.
Я ж знедавна
в такім
політті.
Я – зима.
***
В учора хочу. В папороть хапку,
де на пругку податливість ожини
полює вовчих ягід стиглий лиск,
а гущина козулі стиглим оком
воложить на розхристані хмелі…
Ти мить лише, як мною відболів,
я мить іще – і світ знеможний покотом,
чи кумела, як з купелі золи,
нас вихлюпне відбілених, віджилих…
Лиш підтенежне зозуля «ку-ку»
остепенить знебулих сном конвалій,
й твоє оте оживно-прагле «Валю»
зляка козулю стигло-сторожку…
Хтось третій був… ожина ревно щемом
гойдне, і будем довго-довго ще ми,
підглянуті, гасить собою ватри,
недавно нами ж звогчених суниць,
й розмаєної кимось таїни
із хащ хапких одивлено здивляти
ще щасні, розпоясані, зухвалі…
В учора хочу.
Щоб від завтра далі.
“Українська літературна газета”, ч. 2 (294), 29.01.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.