Фарід Гусейн (Азербайджан). Може, з кожною запаленою свічкою…

172

Самотність

Коли я Його любив,

То завжди підраховував членів сім`ї:

На одного більше –

І мені давали штурхана за цю помилку.

Загинаю зараз пальці –

Підраховую окремо живих,

Окремо померлих –

У моєму житті всіх бракує…

 

***

Може, з кожним новим пам’ятником,

З кожними прибитими брусами

Ісус знову йде на хрест.

І в храмі життя сила-силенна людей

Проходить у поклонінні первородним гріхам.

 

Може, з кожною запаленою свічкою

Кожний освічує свої гріхи.

Може, з кожним дзвоном

Витікає час, як вино покидає міхи.

 

Хрест – не прибиті бруси,

А назва місця, куди пересилився Христос,

Адже не лишилося для смерті місця неокропленого кров’ю,

Й нікуди було подітися.

Хрест для Ісуса виявився вірним другом –

На нього можна було обпертися…

 

***

«Мамо, пофарбуй волосся», – кажемо ми їй.

Може, це зовсім не через те, що ми так тебе любимо,

А для того, аби приховати свої гріхи.

 

Я

Я – яблуко надкушене Євою,

Щастя моє – бути протягнутим Адаму.

Може, щастя не в тому, щоб разом постаріти в раю,

А бути разом вигнаними.

 

Моє серце – Ноїв ковчег,

Його поділили надвоє твої і мої страждання.

Пам`ять моя із заґратованими очима оглядається

На те, як мої дні з тобою тонуть у водах…

 

Я – звук цвяхів, які забивають у хрест,

Біжу назустріч своєму останньому подиху,

Беру свої закам’янілі гріхи

Й обсипаю камінням диявола, який нас гукає…

Кращий свій видих лишу для синочка,

Щоб надути йому кульку.

 

Алфавіт самотності

Самотність навчає мене алфавіту –

А – немає тебе,

Б – немає тебе…

Я – немає тебе…

 

Каїр

Часом бракує всього життя, щоб когось згадати,

А якщо вистачає, то почнеш думати днями, ночами:

…на всю довжину Нілу…

 

Потопельників не шукають,

Ріка ж не губить

Згублених душ, а біжить у долоні…

…на всю довжину Нілу…

 

На одному березі спалені будинки, як рани,

На другому – дорогі ресторани,

Один берег – поцейбічні,

Другий – потойбічні.

З одного світу в інший

Човнярі переправляють за п`ять джунейхів із кожного.

Ех, бачила б мене тепер мати, дивлячись із мосту,

Мабуть, подумала б, що човен, у який я сів, – колиска.

 

Закохані кидають у річку папірці з бажаннями,

А риби ковтають мрії розміром у світи,

Але тоді чому не зливаються долі Нілу з душею?

 

***

У ранньому дитинстві прикрасили його колиску,

Потім ходулі,

Потім іграшкову хатинку,

Під час весілля – весільний кортеж,

Після смерті – труну,

Могильний камінь.

А тепер тільки й говорять:

«Покійний був людиною простою».

 

Переклад Людмили Дядченко

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!