Самотність
Коли я Його любив,
То завжди підраховував членів сім`ї:
На одного більше –
І мені давали штурхана за цю помилку.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Загинаю зараз пальці –
Підраховую окремо живих,
Окремо померлих –
У моєму житті всіх бракує…
***
Може, з кожним новим пам’ятником,
З кожними прибитими брусами
Ісус знову йде на хрест.
І в храмі життя сила-силенна людей
Проходить у поклонінні первородним гріхам.
Може, з кожною запаленою свічкою
Кожний освічує свої гріхи.
Може, з кожним дзвоном
Витікає час, як вино покидає міхи.
Хрест – не прибиті бруси,
А назва місця, куди пересилився Христос,
Адже не лишилося для смерті місця неокропленого кров’ю,
Й нікуди було подітися.
Хрест для Ісуса виявився вірним другом –
На нього можна було обпертися…
***
«Мамо, пофарбуй волосся», – кажемо ми їй.
Може, це зовсім не через те, що ми так тебе любимо,
А для того, аби приховати свої гріхи.
Я
Я – яблуко надкушене Євою,
Щастя моє – бути протягнутим Адаму.
Може, щастя не в тому, щоб разом постаріти в раю,
А бути разом вигнаними.
Моє серце – Ноїв ковчег,
Його поділили надвоє твої і мої страждання.
Пам`ять моя із заґратованими очима оглядається
На те, як мої дні з тобою тонуть у водах…
Я – звук цвяхів, які забивають у хрест,
Біжу назустріч своєму останньому подиху,
Беру свої закам’янілі гріхи
Й обсипаю камінням диявола, який нас гукає…
Кращий свій видих лишу для синочка,
Щоб надути йому кульку.
Алфавіт самотності
Самотність навчає мене алфавіту –
А – немає тебе,
Б – немає тебе…
…
Я – немає тебе…
Каїр
Часом бракує всього життя, щоб когось згадати,
А якщо вистачає, то почнеш думати днями, ночами:
…на всю довжину Нілу…
Потопельників не шукають,
Ріка ж не губить
Згублених душ, а біжить у долоні…
…на всю довжину Нілу…
На одному березі спалені будинки, як рани,
На другому – дорогі ресторани,
Один берег – поцейбічні,
Другий – потойбічні.
З одного світу в інший
Човнярі переправляють за п`ять джунейхів із кожного.
Ех, бачила б мене тепер мати, дивлячись із мосту,
Мабуть, подумала б, що човен, у який я сів, – колиска.
Закохані кидають у річку папірці з бажаннями,
А риби ковтають мрії розміром у світи,
Але тоді чому не зливаються долі Нілу з душею?
***
У ранньому дитинстві прикрасили його колиску,
Потім ходулі,
Потім іграшкову хатинку,
Під час весілля – весільний кортеж,
Після смерті – труну,
Могильний камінь.
А тепер тільки й говорять:
«Покійний був людиною простою».
Переклад Людмили Дядченко
“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.