Воєнні маневри від Григорія Цимбалюка

 

 

Ніна ГЕРАСИМЕНКО

 

Григорій Цимбалюк. Рокада: воєнна проза. – Житомир, 2016.

 

Григорій Цимбалюк міг би на війну й не йти. Мав на те цілком законне право: істотні проблеми зі здоров’ям. Однак пішов. У вересні 2015 року рядовим – перебував у складі 50-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону біля Маріуполя, так званий сектор «М». У своєму інтерв’ю М. Хімич письменник розповідав: «тягав бронежилет, який важить щонайменше пуд. Три запасні ріжки патронів, автомат із повним ріжком. Ще дві гранати мав би носити, але я натомість носив фотоапарат. Спочатку я остерігався, що буду тягарем. Про свою болячку я нікому не сказав. Нічого, гасав по окопах і танках у своєму обмундируванні. Хоча лікарі казали, що можу не більше восьми кілограмів підіймати у дві руки, але тягав ще радіостанцію з акумулятором, важкі блоки. І жодного разу це мене не зачепило. Тому всім, хто жаліється на здоров’я, хочу приписати «війнотерапію…»

Повернувшись до Житомира, Г. Цимбалюк почав працювати над книжкою воєнної прози «Рокада», що вийшла друком 2016-го.

Певно, слід зазначити, що в сучасному літературознавстві кілька років панує новий тренд – книжки про Революцію Гідності та російсько-українську війну на Донбасі. Ці теми стали вже модними аж до кон’юнктурності, про це чітко заявив український письменник А.Кокотюха. У матеріалі «Війна в лідерах продажу» він зазначив: «Не видав нічого про війну на Донбасі – програв». Водночас такі теми стали і справжнім професійним викликом для вітчизняних авторів. Адже спонукали їх до осмислення трагічних подій на Майдані та Сході України й представлення у різноманітних літературних формах. Перші твори, які з’явилися із зазначеної вище проблематики – вірші й журналістські розслідування – емоційні, часто піднесено патріотичні. Це зрозуміло. Адже тема війни, – це було те нове, що вражало. Автори смакували нові поняття й терміни: БПМ, «Гради», «Саушка» (САУ), 120 мм міномети тощо. У повсякдення увійшли щоденні зведення від штабу АТО, так само, як і геграфічні назви населених пунктів зі Сходу України: Зайцеве, Талаківка, Водяне, Авдіївка, Камянка, Гнутове, Лебединське, Павлопіль, «Шахта «Бутівка» та ін. І найсумніше в зведенні – унаслідок бойових втрат захисники України … загинули, зазнали поранень, пропали безвісти.

Художні твори цього періоду, окрім емоційності, мали всі ознаки так званої літератури нон фікшн, прикметними для якої, передусім, є тяжіння до документалістики, навіть у белетристичних жанрах. А також репортажність й фактографічність творів. На цьому робився головний акцент: власне художній, естетичний бік свідомо відсувався на другий план. Автори таких воєнних збірок, серед яких було багато журналістів, насамперед, поспішали зафіксувати війну як явище. Передбачалося, що АТО швидко закінчиться, тож всі квапилися, бо боялися, що не встигнуть.

Однак війна триває досі, «воєнна тема» з модної стала самостійним сегментом літературного процесу. Почали з’являтися інші твори – раціональні, у них воєнне протистояння на Сході України починає осмислюватися. Серед найкращих «Чорне сонце» В. Шкляра, «Аеропорт» С. Лойка, «Укри» Б. Жолдака, «Іловайськ» Є. Положія, «Блокпост» Б. Гуменюка, «Маріупольський процес» Г. Вдовиченко, «Брати» В. Іванини, дилогія «Оголений нерв» і «Повернутися дощем» С. Талан, «Ти зробив усе, що міг» Л.Орляк.

До найкращих зразків «воєнної прози» є всі підстави зарахувати й «Рокаду» Г. Цимбалюка. Це збірка новел. У кожній із них – окрема історія, у більшості – розповідь про армійця чи самого армійця. Однак є й відсторонені історії про окремі епізоди війни. У кожній із тем – загострена увага до морально-етичної проблематики, на передній план виходить особистість, а саме людина в умовах історичних потрясінь. Змінюється характер центрального конфлікту. Прототипи історій – усі живі люди, колишні побратими, з яким Г.Цимбалюк пліч-о-пліч тримав зброю в руках. Головні теми книжки –  патріотизм і моральна деградація, що їх оголила в суспільстві війна. Про це зазначає і сам письменник у «Новинах Житомирщини». Разом із тим, є у «Рокаді» й прикметні ознаки, які дають підстави говорити про новий етап художнього освоєння воєнної теми в новітній українській літературі. Це, передусім, осмислення й аналіз подій на фронті під час перебігу російсько-української війни на Донбасі, збирання та систематизація інформації, здобутої протягом 2014-16 років, аналіз воєнних операцій, висвітлення своєрідного «зв’язку часів» з попередніми війнами тощо.

Слід зауважити, що «Рокада» Г. Цимбалюка найбільше перегукується з творами В. Астафьєва, зокрема, з циклом творів російського письменника про «окопну війну». Загалом для такого штибу протистояння є відповідна назва «позиційна війна», однак, гортаючи сторінки «Рокади», виникає бажання говорити саме про «окопну війна», з відповідною «окопною правдою».

Увага обох авторів прикута до теми війни і людини на війні. Обидва письменники розповідають про воєнні жахіття без ретуші й прикрас, що істотно відрізняється від офіційного трактування подій штабом АТО.

Щоправда, спершу Г. Цимбалюк застерігає: «Війна занадто жахлива й брудна річ, щоб про неї усю правду сказати. Думаю, я теж не скажу усієї правди…» Однак все ж таки на якомусь етапі поступається. І тоді звучить правда рядового армійця під незвичним кутом – про війну зсередини, побачену очима пересічного українця. Про те, що не всі народжуються героями, не всі здатні гідно витримати екстремальні умови. Як наслідок – з’являються боягузство, разюча некомпетентність, зрада. Багато людей, яких завели на фронт, не потрібні, зайві, – стверджує один із героїв «Рокади». На його думку, військкоматам і командирам частин варто до цього ставитися серйозніше, адже 70 відсотків вояків можна сміливо відправляти додому і буде легше воювати.

Насправді, – переконаний Г.Цимбалюк, – це страшні речі. Бо більшість втрат з нашого боку – це людський фактор саме з нашого боку. За статистикою, яку озвучив головний військовий прокурор А. Матіос телеканалу ЗІК 28 жовтня 2017, протягом 2014-17 рр. зафіксовано понад 10 тисяч небойових втрат. Однак дехто з військових експертів припускає, що насправді таких втрат значно більше.

«Побачити це українське лихо крізь людські виміри – так міг тільки той письменник, який і раніше ніколи не збивався на пафос та дешевий сентимент, а був заглиблений у пізнання таємниць людської душі. Воєнна проза Григорія Цимбалюка – фактографічна мозаїка воєнних буднів, пропущена крізь авторське світовідчуття і світорозуміння. Це – правда про війну. І вона вражає, бо відходить від телевізійних стереотипів, не накладається на патріотичну патетику, а викликає у читача гіркий присмак нашої соціальної і психологічної незахищеності», – зазначив доктор філологічних наук Петро Білоус . З цим складно не погодитися.

На тлі таких розповідей особливо виразно звучать історії пересічних у буденному житті українців, тих, які в екстремальних воєнних умовах перетворилися на відчайдухів з незламним духом. За ними майбутнє, – стверджує письменник.

І насамкінець, кілька слів про назву збірки Г.Цимбалюка. «Рокада» – це дорога у прифронтовій смузі, паралельна лінії фронту. Рокади становлять основу військових комунікацій, мають стратегічне, оперативне або тактичне значення, бо є одним з важливих факторів забезпечення широкого маневру військ.

Сподіваюся, що «Рокада» Григорія Цимбалюка разом з іншими книжками про неоголошену війну на Сході України – захоплюватимуть історіями й надаватимуть снаги боротися, шукати вихід із надскладних ситуацій, не зломитися під тягарем-випробуванням. Та само, як і ті герої-армійці, хто в реальному житті дав зразок офіри, чесності, живого служіння.