Шевченко як «абсолютна актуальність»

 

 

Володимир ПОЛІЩУК,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету  імені Б. Хмельницького.

 

Монографічне дослідження Людмили Тарнашинської «„Шевченко – поет сучасний”: прочитання крізь призму шістдесятництва» (К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія», 2017, 270 с.) відкриває ще одну, на сьогодні не достатньо досліджену сторінку українського шістдесятництва, пов’язану з іменем Тараса Шевченка. Спорадичні публікації чи короткі енциклопедичні статті далеко не вичерпують цієї широкої теми, а їх розрізненість не дає можливості скласти цілісне уявлення про внесок репрезентантів шістдесятництва в українську Шевченкіану.

Авторка низки статей до Шевченківської енциклопедії, змістовних доповідей на Шевченківських наукових конференціях (зокрема, у Черкасах), Л.Тарнашинська зробила з цього цілком конструктивний висновок і підготувала монографію, яка містить синтезований, значно розширений і значно поглиблений матеріал у відповідних історико-літературних контекстах, наукових аргументаціях, що нарешті заповнює цю прогалину історії української літератури. Власне, видана щойно монографія дає підстави говорити про своєрідну трилогію Людмили Тарнащинської з проблематики українського шістдесятництва, адже певним чином «замикає» собою дві попередні книги цієї дослідниці – «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління» (К., 2010) і «Сюжет Доби: дискурс шістдесятництва в українській літературі ХХ століття» (К., 2013).

Студії про внесок кожного з-поміж чільних шістдесятників (а в книжці налічується 11 персон, відповідно 11 персоналізованих студій – окремо по кожному з них; аналіз творчості інших вмонтовано у вступну статтю авторки) розподілено на 2 тематичні розділи. Перший «“Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох“: візія Шевченка в поезії шістдесятників» подає візію Шевченка в поезії шістдесятників (Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Стус, Ірина Жиленко), другий «“Неложними устами сказати правду…“: життя і творчість Шевченка в літературно-критичному та літературознавчому дискурсі шістдесятників» пропонує рецепцію чільних шістдесятників  життя й творчості Тараса Шевченка у їхній літературно-критичній та літературознавчій творчості (Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Валерій Шевчук).

Тему Шевченка в творчості шістдесятників пролонговано в часі – від кінця 1950-х рр. до сьогодні, що дозволяє простежити як тяглість традиції, так і еволюцію кожного з-поміж цих  письменників. Така логіка побудови монографії викликала логічну потребу завершити цей блок дослідження аналізом творчості І. Дзюби, що фактично підсумовує шевченкознавчі інтенції шістдесятників.  Однак аналіз джерел не обмежується лише поезією та літературно-критичними й літературознавчими працями шістдесятників – дослідниця залучає до розгляду також  прозові твори, драматургію, публіцистику, мемуарний, епістолярний  дискурс, що розширює й пожвавлює розкриття теми.

Уже згадана вище ґрунтовна й великообсягова передмова до книжки під концептуальною назвою  «Шевченко як «абсолютна актуальність»: національна онтологія українського шістдесятництва», апробована в публікаціях на сторінках наукових видань, служить орієнтиром для аналізу творів шістдесятників, оскільки знайомить читача з тими естетичними критеріями поцінування творчості Кобзаря, на які спирається  дослідниця (переважно це художньо-естетичні засади Д. Чижевського), розкриває джерела національної онтології шістдесятників, прокреслює історико-літературний контекст, подає цікаві факти до висвітлення заявленої теми: шістдесятники і Шевченко.

Авторка опрацювала величезний масив літератури, намагаючись не пропустити нічого вартісного, наповнила зміст широким фактажем. Видання продумано структуровано, розділи супроводжуються доречними  епіграфами, система приміток зручна у користуванні. Воно містить також довідковий матеріал біографічного /літературознавчого характеру, як-то біографічні довідки про шістдесятників, літературознавчо-довідкові ремарки,  вибрану бібліографію, що робить це видання особливо корисним і потрібним для студентської молоді.

Цікавою є також авторська пропозиція подати замість післяслова теоретико-літературознавчу розвідку «Дискурс перехресних діалогів: «“Шевченкові автопортрети“ Романа Лубківського як поліфонія Я-виявів (до проблеми теоретичного осмислення)», що не тільки певною мірою підсумовує авторські дослідження, а й окреслює лінію спадкоємності у цій тематиці. Завершує видання додаток «Принагідне: відлуння в мас-медіа», що містить окремі мас-медійні публікації авторки, дотичні до проблематики книжки.

Монографічне дослідження анонсоване  як видання, адресоване широкій  аудиторії: дослідникам-шевченкознавцям,  викладачам, аспірантам, магістрантам, студентам, учням спеціалізованих навчальних закладів гуманітарного профілю, всім, кого цікавить Шевченкова тема й проблематика українського шістдесятництва; воно може стати джерелом розширення  темарію Шевченкознавчих студій для вишів, розширення тематики факультативних занять.

Безперечно, нова книжка Людмили Тарнашинської, ошатно видана Видавничим домом “Києво-Могилянська академія», значно розширить набутки української Шевченкіани й знайде свого вдячного читача.