Кольоро-музичний всесвіт Володимира Корнійчука

 

 

Іван ЛИСЕНКО,

заслужений діяч мистецтв України

 

Нещодавно в київському видавництві «Жнець» вийшла друком книга Володимира Корнійчука – «КольороМузика Слова». Її автор – відомий в нашій літературі письменник, який уже чимало років працює в дещо незвичному для наших сучасників жанрі – поезії в прозі та мініатюрній прозі. Серед його відомих книг, що здобули неабияку популярність, можна назвати книги новел і коротких повістей: «Шукачі женьшеню» (1995), поезій у прозі «Усе те… бачив» (1999), «Я такий, як кольори у Реріха» (2005), «Духовні роси, або Розсипані думки книгою зібрані» (2010), а також театрознавчих праць – «Ave, Maria! Або Психологічні особливості акторської творчості Марії Заньковецької» (2004), «Роздуми про театр, музику, літературу» (2007), художньо-документальної повісті «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки» (2012),театрознавчого дослідження-есе «Марія Заньковецька.Світова велич генія національного» (2015),за яке автор удостоєний 2016 року Президентської премії »Українська книжка року» в номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства», здобувши  перемогу серед 28 претендентів на цю авторитетну державну премію.

 

Сам автор про своє ставлення до літератури говорить так: «Слово для мене – Святе. І коли працюю над Словом, то відчуваю його не лише на смак, дотик, а й тембр і колір. Тоді воно звучить у мене мелодією божественною, слугує тим робочим матеріалом, яким для скульптора є гіпс, живописця – акварель, скрипкового майстра – деревина, композитора – нота, балетмейстера – па, щоби витворити з нього одне-єдине незрадливе «Слово».

Але не забуваймо, що автор має ще й хореографічну і музичну освіту. І музика в його творчості відіграла не останню роль. Музика і колір у творчості В. Корнійчука йдуть насамперед від композитора О. Скрябіна та художника М. Чурльоніса, які творили систему музично-кольорових асоціацій, спромоглися показати й озвучити світ у різних гамах і кольорах. А потім до нього прийшов ще художник М. Реріх. Всі ці художники і посприяли відчути і відтворити у Корнійчукових творах Слово у своїх кольорах і мелодиці звуку.

Володимир Корнійчук віддавна закоханий у поезію в прозі, що веде свій початок ще від часів давньої Еллади, а нині цей жанр, як відомо, здобув неабияку популярність серед японських поетів. Його творчість – це своєрідний відгук також від поетично-прозових фресок Василя Стефаника, Ольги Кобилянської та Михайла Коцюбинського, а також імпресіоністичних акварелей Клода Моне, Поля Гогена, художніх полотен  Миколи Глущенка та Федора Якименка.

Перший розділ книги – «Мальовані поезії в прозі» засвідчує глибоке бачення автором світу, його неабияку розкутість. Це своєрідні акварелі. Вірші у В. Корнійчука короткі, але насичені і щирі. «Вірші – то оголена моя душа, – говорить автор в інтерв’ю, – яку боюся показувати людям». Ось, наприклад: «З дерева дістаю зелений листок, а в долоню лягає осінь». Або: «Вдова – все одно, що птаха без крила».

Автор вважає, що вірші у прозі – це складний жанр, але дуже цікавий. Адже тут у стислій поетичній формі він висловлює лаконічну й глибоку поетичну думку. Загалом поезії В. Корнійчука чисті і ясні, як кольори у Реріха, в творчість якого він безмежно закоханий. Свою таїну автор відкриває такою фразою: «Слова приходять до мене з неба».

У другому і третьому розділах вміщено новели й короткі повісті.

Новелам Володимира Корнійчука характерні глибокий психологізм, асоціативна манера письма, парадоксальність сюжетних поворотів, використанням елементів гротеску, парадоксу і музичних композиційних форм. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури Сумського державного педагогічного університету ім. А.Ма­ка­ренка Лариса Горболіс у своєму дослідженні «Із секретів творчості Володимира Корнійчука: інтермедіальний вектор осмислення» зазначає, що «Синтез  слова, музики й хореографії в літературному творі – показник майстерності, високої культури мислення автора, який інтелектуалізує художній твір, робить його змістовним, цікавим та естетично вишуканим. Проза В.Корнійчука належить до тих зразків «інтегральної форми» (С.Маценко), що синтезують словесну й музично-звукову образність. Підтвердженням цього є пояснення самого автора: «Часто мої новели витримані у формі конкретного  музичного твору».

Ідеться, скажімо, про такі твори, як «Притча про сивого сома (За «Місячною сонатою» Людвіга ван Бетховена)», «Клоун (Фантастична симфонія за Гектором Берліозом)», «Земля і жінка (Пори року за Антоніо Вівальді)» тощо.

На мою думку,   особливо вражають «Викрадали Ксеню, викрадали», «Шоста Чайковського» та «Хризантема». В останній новелі прослуховується внутрішній музичний ритм вальсу, який є фоном до імпресіоністичної замальовки з типової історії двох закоханих, у якій, ніби у вихорі вальсу, пройшло миттєве почуття і згасло. Дуже цікавою є новела «Шоста Чайковського», де В. Корнійчук досягає вражаючого наповнення кожної фрази завдяки витонченому відтворенню музичного звучання симфонії П. Чайковського.

В останньому розділі «Фотородовід» читач може ознайомитися з численною фотогалереєю автора: як у родинному колі, де показано автора серед його рідних та друзів, так і в оточенні побратимів по перу, знаних культурних і громадських діячів. Це, звісно, додає книзі неабиякого діапазону, цікавинок з особистого життя Володимира Корнійчука.

Ось таким і постає в новій книзі відомий сучасний український письменник, театрознавець і музикознавець Володимир Корнійчук, який прагне осягнути завдяки широкому своєму баченню безмежність нашого світу, українську душу, переживає за Україну, за її завтрашній день.