Есей
Дарина Березова
студіює літературну творчість в Інституті філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. У колі її
зацікавлень – проза, есеїстика, літературна критика. Проникаючи в суть
явища, вона знаходить насамперед духовні, психологічні, фізіологічні, соціальні
причини конфлікту, тому її письмо завжди позначене раціональною прозорістю, в
якій немає темних плям, характерних для чуттєвої, ірраціональної прози. Це – західний стиль мислення з його
інтелектуальною напругою і ясністю думки. Майстер-клас прози в Дарини Березової
веде відомий сучасний український письменник Володимир Даниленко.
Якось згадалось
мені навчання в музичній школі, викладачі, музичні інструменти, на яких я
грала, кімнати, актова зала, концерти, виступи. А ще – довгі шкільні коридори з
портретами геніальних композиторів. Пам’ятаю, як у перші роки навчання могла
безконечно ходила тими коридорами й роздивлятися портрети великих музикантів.
Уже тоді мене дивувало, чому серед них немає жодної жінки. Усі чотири поверхи
школи були завішені чоловічими портретами.
Але чому?! Чому
геніальні композитори – виключно чоловіки? Та й хіба це стосується лише музики?
Назвіть найвідоміші імена великих художників – і одразу згадаєте Рафаеля,
Мікеланджело, Рембрандта, Пікассо, Далі… Або геніальних письменників
Сервантеса, Гете, Гюго, Хайяма, Чехова… А що вже говорити про великих математиків,
фізиків, хіміків?!
Дискримінація
жіночої статі спостерігалася протягом багатьох століть. Жінка повинна була
жити, дотримуючись відомого правила трьох «К»: Kinder, Kuche, Kirche (діти,
кухня, церква). Навчатися у вищих навчальних закладах жінка не могли майже до
середини ХІХ століття і, взагалі, вважалося, що представниця прекрасної статі
не повинна володіти ґрунтовними знаннями. А й справді, навіщо жінці на кухні
вищі науки? Адже з них нічого не звариш і не спечеш.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відтак можна
вважати, що саме через дискримінацію жіночих прав, через обмежену соціальну
роль жінки не могли набути потрібні вміння та знання для створення геніальних
творів. Натомість для чоловіків усі дороги були відкриті. Вони мали змогу
навчатися тому, чого їм хотілося. Хоча насправді відповідь на поставлене
питання не таке просте і пов’язане не лише із суспільно-історичними умовами.
Існує версія, що
музика для чоловіка має таке ж значення, що й спів для солов’я. Птахи, шукаючи
свою пару, співають якнайгучніше, аби привернути увагу самок. Причому найбільше
птахи співають весною, під час парування. Тож самки обирають свого партнера
саме за піснею.
Чоловіки теж,
намагаючись звабити, привернути до себе увагу чи спокусити жінку, співають
пісні, причому не відомі, а власні – унікальні, неповторні. Чим краща пісня,
тим більша вірогідність звабити самку.
Музика для
чоловіка – один із засобів самоствердження, самовираження. Фактично, це засіб
вивільнення своєї потенції, засіб показати себе перед іншими. Ця думка, звісно,
перегукується з теорією Фрейда, який вважав творчість різновидом сублімації –
процесом перетворення сексуальної енергії в різні форми діяльності. Можна було
б на цьому і зупинитися, але в сучасних дослідженнях занадто багато явищ і
понять трактуються, спираючись на фрейдівську сублімацію.
Отож розглянувши
кілька важливих варіантів, ми так і не відповіли остаточно на питання, чому
найкращі, найгеніальніші опери, романи, картини і наукові теорії створені саме
чоловіками, а не тонкими, тендітними, чутливими жіночими натурами?
Насправді у
природі все закономірно і просто. Жінка повинна народжувати тілесні творіння, а чоловік – духовні. Як вагітна
жінка виношує і народжує тілесну дитину з плоті й крові, так чоловік виношує і
народжує своїх духовних немовлят. Чи не правда, що природа поділила все
порівну? У жінки й так багато зобов’язань: виносити й народити дитину,
вигодувати її і прогодувати чоловіка, знайти час для кохання, доглянути за
собою, адже жінка має бути об’єктом чоловічих бажань, а не опудалом городнім. А
якщо до цього додати ще творчість, тоді б довелося забути про сон і згоріти у
творчих муках: малювати, ліпити, писати музику, поезію, прозу. А яка б
нормальна жінка це витримала?
Геніальність не
така солодка й приємна, якою може здатися на перший погляд. Більшість геніальних
людей страждали через психічні розлади, нервові зриви, мучились у прямому
значенні цього слова. Не раз геніальні композитори й письменники згадували, як
вони були «вагітними», як довго «виношували» і з якими муками «народжували»
свої романи, скульптури, фільми, наукові відкриття. Народження дитини теж
справа непроста. Жінці доводиться чекати близько дев’яти місяців, та й сам
процес народження надзвичайно болісний. Це велике психологічне й фізичне
напруження. Проте єдиний плюс жінки – це
визначеність термінів. Вагітність не може тривати більше дев’яти чи, в окремих
випадках, десяти місяців. А от вагітність духовним дитям може тривати все
життя, адже бували випадки, коли автор довго виношував ідею твору і працював
над ним до смерті. Інколи смерть не давала з’явитися духовному малюкові на
світ. Згадаймо незавершені Гашекові «Пригоди бравого вояка Швейка» або ж
незавершену Десяту симфонію Бетховена чи «Реквієм» Моцарта.
Уявіть початок
ХVI століття, мальовничу Венецію – колиску великих художників. Прекрасний маляр
Джорджоне малює свій шедевр, своє найулюбленіше дитя – картину, відому сьогодні
під назвою «Спляча Венера». І саме в цей час на Венецію насувається епідемія
чуми, і Джорджоне помирає від моровиці.
Проте його дитя не залишилося сиротою. Венеру знайшов і забрав учитель,
порадник і друг Джорджоне – Тиціан, який зумів майстерно закінчити картину.
Вражаючим є той факт, що й цей художник помер від чуми, яка спустошувала
Венецію.
Не існує
однозначної відповіді, чому саме чоловіки – найгеніальніші творці літературних,
музичних, образотворчих шедеврів і наукових відкриттів. Однак сукупність цих
думок дещо допомагає в потрактуванні цієї проблеми. Тож я ще раз наполягаю на
вже озвученій думці, що жінки створені для народження тілесного, а чоловіки –
духовного. Хоча саме жінки народжують і виховують геніїв.
Як має
продовжуватися рід людський, так має продовжуватися рід духовний, культурний,
мистецький. Такі обов’язки розподілено між чоловіком і жінкою. Попри те, що
геніальність – жіночого роду, насправді це слово має чоловічу натуру. І хоча
можна сперечатися щодо правильності таких суджень, зокрема підкинути тезу, що
серед геніїв теж є жінки. Але це, погодьтеся, не правило, а винятки. Зрештою,
хіба не буває винятків у кожному правилі?
м. Київ