Русь єсть – веслярі

 
 
Ярослав ОРОС
 
Тішить мене те, що син затятого москвофіла, очільника Партії політики Путіна (виявляється, ще дотепер не скасована ППП в Україні) академіка Петра Толочка – Олексій з місяць тому дав вельми забавне інтерв’ю російському сайту Лєнта.ру, за яке б його ж, П. Толочка, його ж покровителі мали розтерзати на шматки за те, що його ж ріднесенький нащадок «ставиться спокійно» до скандинавської версії походження слова «русь» від roths (веслярі). Таке хоч стій хоч падай не спромігся заявити ще жоден най-найукраїнець– антагоніст болотисто-ординської Москви.
Петро Толочко замолоду був справним підручним в академіка Бориса Рибакова. Той, хто ознайомиться з відомими працями Б. Рибакова, скажімо, «Язычество древних славян» або «Язычество древній Руси», неодмінно зверне увагу на виноски, в яких тоді відомий археолог посилається на дослідження тоді ще молодого київського історика П. Толочка. Нині можна сказати, що без аргументованих досліджень Петра Толочка не побачили б світ згадані мною праці Б. Рибакова. Так уже повелося, що впродовж майже чотирьохсот років підручні-хохли були на службі Москви в будь-яких галузях. А втім повернемося до особи академіка П. Толочка.
З Петром Толочком мене познайомив Борис Олійник на одному з променадів, на яке часто запрошував (я тоді працював неподалік його помешкання). Піші прогулянки з відомим академіком-поетом відбувалися за часів правління улюбленця мас і прошарку суспільства В. Януковича. З тих відвертих розмов з Б. Олійником я довідався багато такого, що ліпше промовчу, не зніматиму запону з забронзовілих сущих українських сурмачів і трубадурів. Тоді якогось там дня на хіднику неподалік Софії Київської й познайомив мене Борис Ілліч з Петром Петровичем. Олійник відрекомендував мене як закарпатця, з яким йому є про що поговорити, на що Толочко прояснів і тепло згадав свого колегу-побратима Василя Бідзілю, мого земляка, з яким разом вони навчались і працювали пліч-о-пліч. Я, звісно, був потішений од почутого, позаяк публічних закарпатців у Києві негусто, про яких ось так, на вулиці, можна почути добре фахове слово.
Відтоді сплило чимало води як у Дніпрі, таку Тисі. Замість Януковича тепер править Порошенко, наступний улюбленець мас і прошарку суспільства, а поет-академік, або ж, як він себе любив називати, – православний комуніст – Б. Олійник уже спочив у Бозі. П. Толочко ще топче ряст і, нагадую, десь з місяць тому його син Олексій дав вельми кумедне інтерв’ю російському сайту Лєнта.ру, за яке б його ж, П. Толочка, його ж покровителі мали розтерзати на шматки. Життя вельми інтересна штука, аби кроїти всіх мені знайомих на один копил. Адже інтерв’ю Олексія Толочка російському сайту Лєнта.ру ще раз доводить, що припуцькуваті хохли потрохи стають у своїх дітях самосвідомими українцями.
Що О. Толочко фахівець своєї справи – сього не відбереш. І коли він нещодавно заявив на цілу Кацапщину та й на ввесь світ, що «ставиться спокійно» до скандинавської версії походження слова «русь» від roths (веслярі), ще глибше перейнявся я крилатим виразом вождя «всіх часів і народів», що діти за батьків не відповідають. Сучасні назви Швеції у фінській (Ruotsi) та естонській (Rootsi) мовах мають те саме значення і, мало того, Олексій Толочко у своїй праці «Нариси початкової Русі» слово «русь» пише з малої букви, позаяк вважає, що писав про ті часи, коли ще не було «Русі з великої букви». Бо мова у книжці іде «не про державу як політичний організм, не про націю, а про якісь спільноти людей, які згідно відомим нам джерелам – як західним, так і східним – називали себе «руссю», себто ідеться про «воїнів і купців, які торгували хутром і невільниками та економічно освоювали територію Східної Європи».
Багато ще про що може довідатися з фахового інтерв’ю Олексія Толочка про ранні часи нашого вітчизняного Середньовіччя допитливий читальник, але найвагомішим у даному разі є те, що син ламає стереотипи свого колись відомого батька і сам стає великим. За що йому низький уклін і шана!
 
Від редакції.
Додамо до написаного Я.Оросом, що менший Толочко, здається, щось трохи списав у неперевершеного Омеляна Пріцака з його унікальної праці «Походження Русі». І слава Богу, скажемо ми. Хай вчиться у справжнього історика (може, й люди будуть), а не в свого батька, тяжко загойданого триєдиною слов’янською колискою.